Тема 5 криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

ції, з середовища якої вийшло багато борців за свободу Африки: Кваме Нкрума, Джомо Кеніата, Ахмед Секу Type, Патріс Лумумба та ін. Реальною політичною силою на континенті став панафриканський рух. У зверненні П'ятого панафриканського конгресу (Манчестер, жовтень 1945 p.), що зібрав представників різних партій, профспілок, на­ціональних організацій з усіх кінців Африки, було прого­лошено: «Усі колонії мають бути вільними від закордон­ного контролю, як політичного, так і економічного».

У 1947—1948 pp. відбулося велике антиколоніальне повстання на Мадагаскарі. Його очолила партія «Демок­ратичний рух за мальгашське відродження», створена в 1946 р. на базі широкого об'єднання різних верств насе­лення. Франція відповіла масовими репресіями. Воєнні дії охопили п'яту частину території острова з населенням близько 1 млн. У ході придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашів, близько 20 тис. активістів руху ув'язнено. Проте ця героїчна боротьба позначилася на долі континенту.

В 1952 р. проти англійських колонізаторів повстав на­род Кенії. Це повстання, що дістало назву «мау-мау», набрало характеру своєрідної селянської війни й тривале понад чотири роки. Базою для повстанців слугували не­пролазні джунглі. Під час придушення повстання англій­ські війська вбили понад 11 тис. африканців, понад 60 тис. були ув'язнені в тюрмах та концтаборах. В органі­зації повстання колонізатори звинуватили Спілку афри­канців Кенії, створену 1946 р. Спілку заборонили, а її лідерів заарештували. Серед них був і Джомо Кеніата — майбутній перший президент незалежної Кенії.

У різних районах Африки прокотилися численні страйки, які мали не тільки економічний, а й політичний характер. Загальний страйк портових робітників у Матаді (Бельгійське Конго) в 1945 р. вилився у збройну сутичку з поліцією та військами. В Алжирі в травні 1945 р. жерт­вами розправ із хвилею виступів стали 45 тис; алжирців. Масові заворушення на континенті мали місце й пізніше. В Аккрі (Золотий Берег — тепер Гана) в лютому 1948 р. англійська поліція розстріляла демонстрацію, організо­вану спілкою ветеранів війни. Сумний підсумок репресій: 29 убитих та понад 200 поранених. У Нігерії в листопаді 1949 р. під час розстрілу африканських шахтарів, що

101

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

страйкували в місті Енугу, було вбито 18 та поранено 31 особу.

Африканський національно-визвольний рух набирав дедалі зріліших форм. Постали політичні партії, що очо­лили боротьбу за незалежність: «Народна партія конвен­ту» в Золотому Березі під проводом Кваме Нкруми, «На­ціональна рада Нігерії та Камеруну» під керівництвом ви­датного політичного діяча Б. Азіківе, «Демократичний рух Африки», що розгорнув свою діяльність у більшості фран­цузьких колоній, та інші організації. їхня діяльність пос­тупово підривала позиції колонізаторів.

В Африці активізувався арабський національно-ви­звольний рух.

У повоєнний період Лівія стала першою державою на африканському континенті, яка здобула незалежність. У 1950 р. ООН прийняла рішення про надання їй незалеж­ності. У грудні 1951 р. Лівію було проголошено незалежним королівством.

У 1956 р. здобули незалежність Марокко та Туніс, у 1958 р. —Гвінея. В 1954 р. розпочалася визвольна війна в Алжирі, яка завершилася 1962 р. Під час референдуму 99 % алжирців проголосували за незалежність. У1962 р. була проголошена Алжирська Народна Демократична Рес­публіка. Франція мусила визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру спричинило цілковитий розпад Фран­цузької колоніальної імперії.

Проголошення незалежності Судану в 1956 р. від­булося на хвилі повоєнної антиколоніальної боротьби. Доля Судану значною мірою пов'язана з долею арабсько­го, в тому числі єгипетського, національно-визвольного руху. В 1899 р. під час колоніального поділу Африки^ Судан формально отримав статус англо-єгипетськога • кондомініуму (спільне керівництво), а фактично став бри­танською колонією. :

Антиколоніальний рух у Єгипті дістав відгук у Судані; У 1951 р. парламент Єгипту денонсував угоду 1899 р. та -_% проголосив Судан частиною Єгипту. Англія не визнала\ цього рішення, посилила свою військову присутність У і Судані, проте, не покладаючись на воєнне вирішення \ проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм,-: Слід зазначити, що половину населення країни станов^

102

лять араби, що мешкають на півночі, на кордоні з Єгип­том, а південна частина країни заселена африканцями з числа негритянських етнічних спільнот. Це є істотним фактором політичної нестабільності.

В 1955 р. Установчі збори Судану ухвалили рішення про проголошення незалежності, а в 1956р. було проголо­шено незалежність Судану.

Характерну особливість розвитку національно-ви­звольного руху в цей період становило те, що з локально відокремлених рухів він переріс у глобальний, поширився на всі основні райони колоніальних імперій. З півдня хвиля національно-визвольного руху посунулася на північ та прокотилася потім по Західній, Центральній та Східній Африці.

Таблиця. Проголошення незалежності країн Азії та Африки

Дата	Азія			Африка
		1945
17 серпня	Індонезія
2 вересня	В'єтнам
		1946
22 березня	Трансйорданія
17 квітня	Сирія
4 липня	Філіппіни
		1947
1 січня	Ліван
5 серпня	Індійський
	Союз
		1948
4 січня	Бірма
4 лютого	Цейлон
		1949
липень	Лаос
		1950
26 січня	Індія

103

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД. НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Дата	Азія	Африка
	1951
24 грудня		Лівія
	1953
9 листопада	Кампучія
	1956
1 січня		Судан
2 березня		Марокко
20 березня		Туніс
	1957
6 березня		Гана
31 серпня	Малайська
	федерація
	1958
2 жовтня		Гвінейська Республіка
	1960
1 січня		Камерун
27 квітня		Того
20 червня		Федерація Малі
26 червня		Малагасійська Республіка
ЗО червня		Республіка Конго
1 липня		Сомалійська Республіка
1 серпня		Олгомея
3 серпня		Республіка Нігер
5 серпня		Верхня Вольта
7 серпня		Берег Слонової Кості
11 серпня		Чад
13 серпня		Центрально-Африканська
		Республіка
15 серпня		Конго (Браззавіль)
16 серпня	Кіпр
17 серпня		Габон
20 серпня		Республіка Сенегал
1 жовтня		Федерація Нігерія
28 листопада		Мавританія
	1961
27 квітня		Сьєрра-Леоне
9 грудня		Танганьїка
	1962
1 січня		Західне Самоа

104