Тема 9 Українська рср на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.)

колишніми союзниками Німеччини — Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією. У відповідності з попередньою спільною домовленістю між СРСР, СІЛА та Великобританією про участь у наступній мирній конфе­ренції п'яти британських домініонів СРСР зажадав додат­кових п'яти місць для УРСР, БРСР, Литовської, Естон­ської та Латвійської РСР. Однак поступку було зроблено лише щодо перших двох радянських республік.

Порядок підготовки й підписання мирних договорів обговорювався на кількох міжнародних конференціях і нарадах. У розробці проектів мирних договорів брали участь такі держави: з Італією — СРСР, СІЛА, Великобританія, Франція; з Румунією, Болгарією та Угорщиною — СРСР, СІЛА, Великобританія; з Фінляндією — СРСР і Велико­британія. Право участі в конференції отримала 21 держа­ва — всі п'ять членів Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) та 16 інших держав, у тому числі УРСР. Кон­ференція відкрилась у Парижі в Люксембурзькому палаці 29 липня 1946 р.

Делегацію УРСР на Паризькій мирній конференції очолював заступник Голови Ради Міністрів УРСР, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. До складу делегації входили також О. Война, проф. М. Петров-ський, проф. В. Корецький, проф. М. Птуха, А. Баранов-ський, В. Тарасенко, О. Касименко, В. Коваленко, проф. Ф. Примак, М. Лисенко, М. Лукін. Представники УРСР були обрані на ряд відповідальних посад: Д. Мануїль­ський — віце-головою з політичних і територіальних пи­тань для Італії, А. Барановський — головою комісії для Румунії, М. Птуха — доповідачем комісії для Угорщини (після того, як представник Чехословаччини відмовився від цієї посади).

Участь делегації УРСР у роботі Паризької мирної кон­ференції викликала неоднозначну оцінку українських за­кордонних організацій. Одна з них — «Український кон­гресовий комітет в Америці» на чолі з президентом С. Шу-мейком — звернулася до Паризької мирної конференції зі спеціальним меморандумом, у якому заперечувалася законність повноважень делегації, очолюваної Д. Ма-нуїльським. Це звернення, однак, не мало якихось прак­тичних наслідків. Західні держави не ризикнули поста-

517

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

вити під сумнів статус делегації УРСР і тим самим викли­кати невдоволення Москви.

На початку роботи конференції бурхливі дебати ви- > никли при обговоренні питання про запрошення деяки* держав з дорадчим голосом. Делегація СРСР, зокрема,^ виступила проти запрошення Австрії. Палку дискусію спри­чинила пропозиція Югославії запросити до Парижа деле* гацію Албанії. СРСР підтримав югославську пропозицію. На підтримку Албанії за дорученням Москви виступиві глава делегації УРСР Д. Мануїльський. У результаті на; конференцію були запрошені й Албанія, й Австрія.

Делегація УРСР брала активну участь в обговоренні; найголовніших питань — територіальних, політичних,': економічних. Вона була членом усіх створених на конфе-' ренції комісій з політичних та територіальних питань» щодо кожної країни — колишньої союзниці Німеччини, а також економічної комісії для Італії та економічної; комісії для Балкан і Фінляндії. Слід, однак, підкреслити ще раз, що позиція УРСР, лінія поведінки її делегації на Паризькій конференції визначалася Москвою. Крім того, за УРСР, як, до речі, і за БРСР не було визнано права на окремі воєнні репарації та реституції. Вказівкам із Моск-: ви відповідала позиція делегації УРСР з територіальних питань. Виступаючи 14 серпня 1946 р. на пленарному^ засіданні Паризької конференції з питань греко-болгар-ського кордону, Д. Мануїльський підтримав Болгарію, яка входила до групи країн прорадянської орієнтації. Конференція, однак, не прийняла ніякої рекомендації з цього питання, залишивши його відкритим: 12 делегацій;! не погодилися з ухваленим раніше рішенням комісії для| Болгарії від 1 жовтня 1946 р. про незмінність греко-бол гарського кордону.

Українська делегація взяла активну участь і в обгово­ренні питання про Юлійську Крайну. Ця прикордо область Югославії з її головним портом Трієст піс першої світової війни ввійшла в склад Італії. В трав: 1945 р. більша її частина була передана Югославії, а по Трієст із прилеглими районами опинився під контроле англо-американських військ. СРСР наполягав на томуї щоб передати всю Юлійську Крайну, включаючи Tpiectf, Югославії. Західні держави пропонували поділити Ю.

518