Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

закордонних справ Англії, Франції та США в Парижі в листопаді 1949р. було прийняте рішення про вступ ФРН до ЄОЕС. У 1950 р. ФРН стала членом Ради Європи.

Оскільки процес включення Західної Німеччини в систему союзів західних держав фактично став необо­ротним, Франція вирішила виступити з ініціативою щодо німецького питання, яке в противному разі могло бути розв'язане всупереч її інтересам. Генеральний комісар планування Ж. Монне подав 3 травня 1950 р. на розгляд міністрові закордонних справ Франції Р. Шуману проект утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Згідно з поглядами Ж. Монне, франко-німецьке зближення на формально невоєнній основі мало задово­льняти економічні інтереси обох країн і водночас виклю­чати можливість відродження німецького націоналізму. Він вважав, що цим вимогам відповідало б утворення спільних структур західноєвропейських держав, які б не підпорядковувались безпосередньо національним урядам. Міждержавне співробітництво, яке показало себе мало­ефективним у межах Ради Європи, необхідно було, за Ж. Монне, доповнити наднаціональними формами спів­робітництва. Це дало б можливість, з одного боку, дещо ослабити опір громадської думки щодо участі ФРН у європейських структурах, а з іншого — забезпечити французький та міжнародний контроль над німецькою економікою, що мало стати гарантією проти німецького реваншизму.

Труднощі, що виникали на шляху наднаціонального об'єднання, робили доцільним співробітництво в таких галузях економіки, де найлегше було досягти угоди між основними партнерами майбутнього об'єднання — Францією і Західною Німеччиною. Галузями, які могли стати основою економічного об'єднання двох країн і, в кінцевому підсумку, утворення європейської федерації, були чорна металургія та вугільна промисловість. Фран­цузьку ініціативу з ентузіазмом сприйняли в Німеччині з огляду на можливість не тільки відродити свій військовий потенціал, а й брати рівноправну участь у діяльності європейських структур. Після ратифікації угоди про ЄОВС у грудні 1951 р. було ліквідовано Міжнародний орган з Руру. Що стосується США, то «план Шумана»

₉_₃02

²⁸⁹

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

розглядався у Вашингтоні як логічне продовження *планщ Маршалла», як етап залучення Західної Німеччини до| європейських та атлантичних структур. Договір про утво-\ рент ЄОВС, підписаний у Парижі в березні 1951 р. предс^ тавниками Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів т Люксембургу, став першим практичним утіленням ідеї наднаціонального об'єднання Європи.

Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

• Посилення інтеграційних процесів у Західній Європі. Утворення ЄЕС та ЄАВТ

Після вдалого експерименту з ЄОВС в 1950—^ 1952 pp. були здійснені спроби інтеграційного! об'єднання в інших, досить вузьких, секторах! економіки. Нові інтеграційні проекти передбачали спів-і робітництво в таких галузях економіки, як сільське господі дарство, транспорт та охорона здоров'я (Європейське! об'єднання транспорту, Європейське сільськогосподарсь-І ке об'єднання, Європейське співробітництво з охорони! здоров'я). Розроблені з ініціативи Франції, ці проекти неї були реалізовані, оскільки не дістали достатньої підтрим-¹ ки серед правлячих та фінансово-промислових кіл ' європейських держав.

Водночас в умовах протистояння двох систем, що| майже відверто виявилося під час війни 1950—1953 pp. Кореї, СІЛА надавали великого значення зросташ частки Західної Європи в загальній структурі західної оборони. Таку роль країни Західної Європи могли вико-4| нувати лише за умов подальшого розвитку військово-по­літичної інтеграції та залучення до цих процесів Західної Німеччини. Останнє неодмінно передбачало вирішеї проблеми переозброєння ФРН. Постановка цього питан-| ня лише через п'ять років після закінчення другої сві­тової війни не викликала ентузіазму ні в самих Сполу­чених Штатах ні, тим більше, в країнах Європи, особливої Франції.

290

Шукаючи вихід із цієї ситуації, В. Черчилль влітку 1950 р. на засіданні Ради Європи запропонував створити євро­пейську армію, що мала підпорядковуватися спільному європейському командуванню на чолі з міністром обо­рони. Розвиваючи цю ідею, СІЛА пропонували здійснити переозброєння Західної Німеччини в межах інтегрованих атлантичних збройних сил, що дало б змогу включити до них західноєвропейські, і в тому числі західнонімецькі, збройні контингенти, не відтворюючи при цьому авто­номні збройні сили ФРН та її генеральний штаб.

Намагаючись зберегти керівну роль у західноєвро­пейських інтеграційних процесах, Франція і цього разу виступила ініціатором переговорів з питань військово-по­літичної інтеграції. Влітку 1950 р. Ж. Монне подав міністрові закордонних справ Р. Шуману та прем'єр-міністрові Франції Р. Плевену «розширений план Шумана», що охоплював питання спільної європейської оборони і передбачав утворення європейської армії, підпорядкова­ної європейським політичним структурам. Цей проект з ініціативи Р. Плевена був розглянутий і схвалений Національною Асамблеєю Франції 24 жовтня 1950 р. Переговори в межах ЄОВС у присутності наглядачів із Великобританії, Данії, Норвегії, СІЛА та Канади розпо­чалися 15 лютого 1951 р. у Парижі й закінчилися 27 травня 1952 р. підписанням договору про Європейське обо­ронне співтовариство (ЄОС), до якого ввійшли шість країн—членів ЄОВС.

Договір передбачав утворення інтегрованих європей­ських збройних сил у розмірі 40 дивізій зі спільним гене­ральним штабом. Вищим керівним органом ЄОС була Рада міністрів, яка мала ухвалювати рішення в одностай­ному порядку. Важливий момент становило те, що напе­редодні підписання Договору про ЄОС, 26 травня 1952р., Англія, Франція та США підписали Угоду про скасування окупаційного режиму для Німеччини. Це давало останній можливість стати майже рівноправним членом новопос­талої військово-політичної організації країн Західної Єв­ропи. Передбачалося, що 10 із 12 західнонімецьких ди­візій, що утворювалися, будуть інтегровані до ЄОС. Обмеження полягало в тому, що західнонімецькі дивізії мали перебувати під командуванням вищих офіцерів — негромадян ФРН. 10* 291

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН