Тема 9

Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.)

ховної Ради УРСР ратифікувала Конвенцію про режим судноплавства на Дунаї 18 лютого 1949 р. 11 травня 1949 р. вона набрала чинності.

Світова громадськість по-різному оцінила підсумки ро­боти Белградської конференції. Радянська історіографія, як і у випадку з оцінкою Паризької конференції, стверд­жувала, що рішення Дунайської конференції є перекон­ливим свідченням перемоги сил миру, прогресу й спра­ведливості, важливим кроком країн Центральної й Пів-денно-Східної Європи до зміцнення свого суверенітету й національної незалежності. Переважна більшість світової громадськості дотримувалася іншої точки зору. Типовою в цьому відношенні була позиція Й. Пауновича, викладе­на ним у ґрунтовній праці «Свобода судноплавства й управління прибережних держав на Дунаї», підготовле­ної, до речі, на факультеті права Белградського універси­тету. Автор цієї праці наголошує, що після 1948 р. СРСР намагався використати Дунай у своїх політичних інтере­сах, як засіб підкорення й експлуатації малих східноєвро­пейських народів. Подальший розвиток подій засвідчив, що така оцінка роботи та рішень Белградської конфе­ренції в основному виявилася правильною.

Участь УРСР у розв'язанні німецького питання

Німецьке питання становило одну з найважли­віших складових проблеми повоєнного розвит­ку Європи. Як відомо, в 1946—1948 pp. мирні договори з Німеччиною, а також Австрією не були укла­дені, що внеможливлювало створення ефективної системи європейської й світової безпеки. Рішення, прийняті дер­жавами антигітлерівської коаліції 1945 р. в Ялті й Потс­дамі, передбачали повну ліквідацію німецького мілітариз­му й відродження Німеччини як єдиної, миролюбної та демократичної держави.

525

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 9 Українська рср на міжнародній арені (1944 —1979 рр.)

УРСР, народ якої зробив значний внесок у спільну перемогу над фашистською Німеччиною, була особливе зацікавлена у встановленні міцного й надійного миру в Європі. Незважаючи на вкрай обмежені можливості для реального впливу на міжнародній арені, УРСР намагала­ся сприяти розв'язанню німецького питання. У серпні 1945 р. провідні держави антигітлерівської коаліції засну­вали Міжнародний воєнний трибунал для суду над го­ловними воєнними злочинцями фашистської Німеччини. Головним обвинувачем вщ СРСР на Нюрнберзькому про­цесі був тодішній Прокурор УРСР Р. Руденко. Від УРСР роботу Нюрнберзького трибуналу висвітлювали Я. Талан та Ю. Яновський. У жовтні 1946 р. був винесений спра­ведливий вирок керівникам фашистського «третього рейху».

На початку 1947 р. розгорнулася конкретна підготовка мирного договору з Німеччиною. Позицію уряду УРСР із цього питання виклав представник УРСР /. Сенін 7 люто­го 1947 р. на засіданні РМЗС. Доповідач підтримав спіль­ну радянську точку зору на німецьке питання, а також запропонував повну репатріацію і розпуск таборів біжен­ців та переміщених осіб у Німеччині. Уряд УРСР напо­лягав, щоб Німеччина якомога більшою мірою відшко­дувала завдані УРСР під час війни збитки, загальна сума яких оцінювалась у 285 млрд крб. Було також наголоше­но, що тільки після остаточної денацифікації Німеччина може стати єдиною демократичною державою. Проблема, однак, полягала в тому, що блоки, котрі протистояли один одному в «холодній війні», користуючись спільною термінологією, вживаючи одні й ті самі поняття та кате­горії, по-різному розуміли й тлумачили їх. Кожна зі сто­рін по-своєму бачила зміст і шляхи розв'язання німець­кого питання, що багато в чому гальмувало його вирі­шення.

Наприкінці 1946 р. англійська та американська окупа­ційні зони об'єдналися в одну — «Бізонію». Створю­валися умови для відбудови економіки на ринкових заса-» дах. На сході Німеччини, в радянській зоні окупації, події розвивалися в іншому напрямі. І в економічному, і і політичному житті впроваджувалися радянські методи. У квітні 1946 р. тут була створена марксистська Соціаліст

526

тична єдина партія Німеччини (СЄПН). Повним ходом йшла націоналізація промислових підприємств.

Розкол Німеччини ставав очевидним фактом. Навесні 1948 р. до «Бізонії» була приєднана французька зона оку­пації. Так виникла «Тризонія». 20 червня 1948 р. в за­хідних секторах Німеччини була проведена грошова ре­форма, поширена й на Західний Берлін. Фактично на середину 1948 р. склалися дві окремі німецькі держави. Невдовзі спалахнула гостра «берлінська криза», яка три­вала до травня 1949 р. 20 вересня 1949 р. була створена Федеративна Республіка Німеччини (ФРН). Президентом ФРН став Т. Хейс, канцлером — К. Аденауер. Після створення ФРН економічний розвиток країни значно при­скорився. Невдовзі світ став свідком німецького «еконо­мічного дива». 7 жовтня 1949 р. було проголошено утво­рення Німецької Демократичної Республіки (НДР). Пре­зидентом країни став В. Пік, головою уряду — О. Гроте­воль.

Історичний розвиток з усією очевидністю довів, яка зі сторін обрала правильний, а яка — хибний шлях полі­тичного та економічного розвитку. Саме під цим кутом зору й слід оцінювати внесок тих чи інших країн, у тому числі й УРСР, у розв'язання німецького питання.

• Діяльність ЮНРРА в Україні

ЮНРРА (Адміністрація допомоги й відбудови при Об'єднаних Націях) була заснована дер­жавами антигітлерівської коаліції 9 листопа­да 1943 р. з метою надання підтримки відбудові економіки країн, що потерпіли від війни. Фонд ЮНРРА складався з внесків країн-членів, територія яких не зазнала окупації. Розмір внеску становив не менше ніж 1—2 % націо­нального доходу країни. Допомога ЮНРРА надавалася безвідплатно, без будь-якого відшкодування та відсотків. СРСР був звільнений від внесків у фонд ЮНРРА.

527

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН