Тема 1 Радянсько-американські відносини

еміграційної політики. Цей закон на довгий час заблоку­вав розвиток торговельно-економічних відносин між СРСР і СІЛА 30 січня 1976 p., виступаючи в сенаті, Г. Кіссінджер заявив, що «у світлі подій в Анголі» адмі­ністрація вирішила не вносити до конгресу пропозицій про перегляд торговельного законодавства. Це свідчило про те, що напруженість у радянсько-американських від­носинах, яка стала відчутною з початком президентської виборчої кампанії, триватиме.

Початок відходу від політики розрядки в американо-радянських відносинах

Перший публічний виступ після перемоги на виборах 1976 р. нового президента СІЛА Д. Кар­тера був сприйнятий радянським керівництвом як підтвердження можливості подальшого сприятливого розвитку радянсько-американських відносин, особливо в галузі роззброєння.

Однак уже в лютому 1977 р. з'ясувалося, що адмі­ністрація Д. Картера, виступаючи за швидке завершення підготовки Договору ОСО-2, мала на увазі відхід від владивостоцьких домовленостей: пропонувала виключити з Договору питання про крилаті ракети та літак «Бек-файєр». Це не входило в плани радянської сторони. Крім того, радянське керівництво було роздратоване пропа­гандистською кампанією Д. Картера на захист прав лю­дини в СРСР та її ув'язуванням із політикою розрядки. Наслідками розбіжностей у підходах до укладання дого­вору ОСО-2 стали невдача місії держсекретаря США С. Венса до Москви в березні 1977 р. і подальше охолод­ження двосторонніх відносин, що поступово були зведеш До рівня, на якому вирішувалися лише проблеми військово-стратегічного характеру.

455

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Основу нової політичної стратегії адміністрації Д. Кар­тера становила доктрина трилатеризму, згідно з якою пріоритетного значення набула лінія на консолідацію зу­силь трьох центрів сили капіталістичного світу — СІЛА, Західної Європи та Японії. На друге місце ставилося за­вдання виробити спільний підхід західних країн щодо «третього світу», тобто активізувати діалог на напрямку «Північ—Південь», який теоретики демократичної партії вважали головною лінією світового протистояння. Від­носини СІЛА із СРСР та іншими соціалістичними країнами посіли в новій американській стратегії лише третє місце.

Спеціальна міжвідомча група під керівництвом поміч­ника президента з питань національної безпеки 3. Бже-зинського і відомого політолога, професора С Хантінг-тона провела в межах Ради національної безпеки аналіз радянсько-американських відносин та глобального стра­тегічного балансу, що склався. Наслідком цього дослід­ження стали два теоретико-аналітичні документи — пре­зидентський меморандум № 10 (квітень 1977 р.) і директива 18 (серпень 1977р.), в яких, по-перше, визнава­лось існування військово-стратегічної рівності й небез­пеки взаємного гарантованого знищення в разі обміну ядерними ударами між СРСР і СІЛА. Це створювало пе­редумови для завершення підготовки і підписання Дого­вору ОСО-2. Однак, по-друге, американські аналітики підкреслювали великі переваги Сполучених Штатів у га­лузі економіки й технології і рекомендували урядові використовувати їх для здійснення тиску на Радянський Союз під час переговорів із проблем обмеження стра­тегічних озброєнь. Тактика пов'язування успіхів на цих переговорах з реакцією СРСР на регіональні конфлікти в країнах «третього світу», а також із проблемою дотриму­вання прав людини не лише гальмувала процес вироб­лення Договору ОСО-2, а й ще більше ускладнювала американо-радянські відносини.

Політика СРСР, у свою чергу, також не сприяла змен­шенню напруженості. На початку 1978 р. одним Ь фак­торів, що перешкоджав поліпшенню американо-радян-ських відносин, стала спільна участь радянських і ку­бинських військ у подіях на Африканському Розі, яка

156