Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

Щодо позиції країн ОВД, то вона, навпаки, базувалася на узгодженому ще під час попередніх консультацій принципі взаємності та рівності зобов'язань, незавдання шкоди безпеці сторін. 8 листопада 1973 р. країни Вар­шавського договору висунули проект угоди, який перед­бачав скорочення всіма прямими учасниками переговорів своїх збройних сил та озброєнь (включаючи ядерні) у 1975 р. на 20 тис. чоловік з кожної сторони, а у 1976— 1977 pp. — відповідно на 5 і 10 % кожним прямим учас­ником. Передбачені скорочення мали стосуватися як су­хопутних військ, так і військово-повітряних сил.

Оскільки такий проект суперечив натовській концеп­ції, держави Заходу 22 листопада 1973р. висунули альтер­нативну пропозицію, в якій пропонувалося встановити «колективні рівні» для чисельності особового складу су­хопутних військ обох угруповань у Центральній Європі. Однак цю пропозицію було відхилено радянським бло­ком, оскільки вона фактично на тривалий час залишала за межами угоди такі ударні одиниці НАТО, як західно­німецький бундесвер та рейнську армію Великобританії, що становили до 75 % сухопутних військ Північноатлантич­ного альянсу в регіоні.

Країни ОВД продовжували наполягати на своєму і в листопаді 1974 р. внесли на розгляд делегацій явно не­прийнятну для Заходу пропозицію щодо укладення окре­мої угоди про скорочення в 1975 р. збройних сил СРСР і СІЛА на 10 тис. чоловік від кожної країни з наступним скороченням на таку ж кількість військових контингентів кожної з решти країн — прямих учасниць переговорів. Як і слід було очікувати, країни НАТО негативно сприй­няли висунуту пропозицію.

Певний прогрес на переговорах міг статися в ході 8-го раунду, коли 19 лютого 1976р. радянський блок погодився на двофазне (або двохетапне) скорочення військ, що було однією зі складових західного підходу. Проте подальший хід обговорення виявив відвертий незбіг позицій сторін. Якщо формально СРСР та його союзники начебто погод­жувалися на натовську модель, то за сутністю її напов­нення вони залишалися на попередніх позиціях, кате­горично відкидаючи ідеї «колективних рівнів» або «аси­метричності», принаймні на першому етапі. Після три­валих суперечок справа фактично «зависла в повітрі». Не

203

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

заперечуючи пропозиції країн ОВД категорично, 13 грудЛ ня 1978 р. держави—члени НАТО виступили з доволі розпливчастою заявою (яка не містила жодних конкрет-1 них зобов'язань) про те, що вони готові зробити «суттє-| вий внесок» у скорочення військ у центрі Європи, алеї лише на другому етапі, залишаючи за собою право кожно-1 го визначати умови своєї участі в межах Північноатлан-| тичного пакту.

Щоб якось «сколихнути» переговори та привернути! увагу до своєї позиції більш широких верств, Радянський! Союз пішов на доволі ефектну акцію. Його лідері Л. Брежнєв заявив під час святкування 30-ї річниці утво-| рення ВДР б жовтня 1979 р. про готовність вивести про-! тягом року в односторонньому порядку з території Схід-1 ної Німеччини до 20 тис. військовослужбовців та 1 тис. 1 танків. Насправді ж СРСР майже нічого не втрачав у разі| реалізації проголошеного наміру. Територія НДР і без| того була перенасиченою радянськими військами, 1 чисельність яких становила близько 500 тис. чоловік, та| військовою технікою. До того ж виведення 1 тис. танків у| реаліях того часу компенсувалося наявністю інших,! новіших видів важкої зброї.

Але дуже скоро переговори про скорочення збройних! сил та озброєнь у Центральній Європі ще більше зайшли| у глухий кут. Це сталося, коли з ініціативи Сполучених! Штатів, які заявили про необхідність установлення за-І гального балансу озброєнь між Сходом і Заходом, сесщ Ради НАТО у Брюсселі в грудні 1979 р. прийняла рішеї про розміщення на території кількох країн Західної Євро­пи нової американської ракетно-ядерної зброї, включа­ючи 108 пускових установок «Першинг-2» та 464 крилаті^ ракети.

У свою чергу, Радянський Союз офіційно рфцінив| натовський крок як порушення існуючого балансу сил та| грубу провокацію, що об'єктивно поглиблювало розкол позиціях двох військово-політичних блоків на віденських! переговорах.

Тема 4

ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

Боротьба проти розповсюдження зброї масового знищення. Договір про нероз-повсюдження ядерної зброї 1968 р. Договори й угоди в галузі контролю над стратегічними озброєннями, підписані в 70-ті роки

Створення Радянським Союзом ядерної та термо­ядерної зброї, дальньої бомбардувальної авіації та міжконтинентальних балістичних ракет спричинило якісні зрушення в стратегічному співвідно­шенні сил, на якому базувалась американська політика «залякування». Після втрати Сполученими Штатами голов­ної переваги — недосяжності їх території для ядерних засобів потенційного супротивника —така політика стала Дуже небезпечною з огляду на катастрофічні наслідки для самих США у випадку ядерної війни.

Однак більшість представників правлячих кіл США розцінили створення в СРСР міжконтинентальних баліс­тичних ракет як сигнал до нарощування ядерних озброєнь із метою підтримання ядерної переваги Сполу­чених Штатів. У 1958—1960 pp. було розгорнуто кампа­нію навколо «ядерного відставання» СІЛА від СРСР. Нова адміністрація президента Д. Кеннеді не тільки не зу­пинила гонку ядерних озброєнь, а й посилила її. Було прискорено реалізацію програми будівництва ядерних

205

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

підводних човнів, озброєних ракетами «Поларіс», та роз-1 ширено програму розгортання міжконтинентальних балісЛ тичних ракет «Мінітмен-1».

Наприкінці 50-х років навколо проблеми роззброєї точилася активна дипломатична боротьба. СРСР вису _ низку ініціатив та пропозицій, найрадикальнішою з яких! був поданий у вересні 1959 р. на розгляд XIV сесії Гене-! ральної Асамблеї ООН план загального й повного роз-і зброєння. Цей план передбачав розпуск протягом трьох| років усіх збройних сил та знищення всіх видів озброєнь. І

10 травня 1955 р. СРСР вніс у підкомітет Комісії ООІ із роззброєння розгорнутий план скорочення озброєнь, якиі передбачав, зокрема, скорочення збройних сил CIIIAJ СРСР, КНР до 1—1,5 млн військовослужбовців,! Великобританії та Франції — до 650 тис. протягом! 1956 р. У 1955 та 1956 pp. СРСР в односторонньому поряд-1 ку скоротив свої збройні сили відповідно на 640 тис. таї 1,840 тис. чоловік. 1

У 1960 р. СРСР знов пішов на одностороннє скоро­чення своїх збройних сил на 1,2 млн чоловік. Варто за-З значити, однак, що ці радикальні скорочення чималою! мірою спричинювалися переглядом радянської стратегії у| зв'язку з успіхами в розробці ракетно-ядерної зброї. і

Американський підхід до проблеми полягав у визнанні! ключовим її аспектом питання контролю над озброєн-1 нями. Найяскравіше це виявилося в плані «відкритого! неба», з яким президент СІЛА виступив ще на Женевській, нараді глав урядів СРСР, США, Великобританії та Францщ в липні 1955 р.

Перші успіхи у справі обмеження гонки озброєнь

На тлі жорсткого ідеологічного протистояння наростаючої гонки озброєнь усе ж удалося писати 1 грудня 1959 р. Договір про Антарктж Цей безстроковий Договір забороняє здійснювати

206