Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

дення у відповідність зовнішньополітичної, а такоа військової могутності Японії її економічному потенціалі лові. Поряд з цим на формування зовнішньої політик дедалі більше став впливати зовнішній фактор, і насампе ред тиск СІЛА. Після поразки у В'єтнамі Вашингтон бу дуже заінтересований в активізації ролі Японії у спраї захисту позицій Заходу у ПСА, що похитнулись.

Диверсифікація зовнішньої політики Японії як ф цінний курс була прийнята на озброєння урядом Т. Фуку да й дістала назву «багатополюсної дипломатії», аб «дипломатії по всіх напрямах». Така політика мала здійс нюватися не військовими засобами, а лише економіч ними та дипломатичними, які б забезпечили «автонол політику», незалежну у виборі партнерів та напрямів. Ма| лася на увазі передусім незалежність від СІЛА.

У цьому контексті Японія активізувала загальні південно-східноазіатський напрям своєї політики, зокре ма асеанівський. Японія і раніше підтримувала тісв| зв'язки з країнами АСЕАН, але тільки з кожною окремі В офіційних документах ця організація вперше була зг дана в березні 1977 р. (в спільному японо-радянсько» комюніке), тобто після 10 років її реального функціє нування. У цьому ж році Японія зробила й праї кроки для налагодження співробітництва з країнаі АСЕАН у цілому.

В серпні 1977 р. столиці країн АСЕАН відвід тодішній прем'єр-міністр Японії Т. Фукуда. У своїх щ мовах в Куала-Лумпурі та Манілі він декларував принципи відносин Японії з членами Асоціації. Пері проголошував, що Японія відмовляється від ролі воєнн<!і держави та як нація, прихильна до миру, готова сщ» миру та процвітанню в ПСА та в усьому світі. Згідно другим принципом Японія зобов'язувалася доклас зусиль для зміцнення довіри на основі «щирих» взаєї відносин з країнами АСЕАН з широкого кола питань тільки в економічній і політичній, а й у соціальній-культурній сферах. Третій принцип передбачав рівї правність із партнерами по АСЕАН та намір співщ цювати з ними заради зміцнення їхньої солідарності, також досягнення взаєморозуміння з країнами Ъ китаю. Більше того, як заявив Т. Фукуда в Куала-Лу пурі, Японія готова взяти на себе місію з налагоджеі відносин між країнами Асоціації та країнами індої

324

на основі принципів мирного співіснування. Висловлені японським прем'єр-міністром у ході його поїздки по ПСА принципи відносин з південно-східноазіатськими країнами дістали в подальшому назву «доктрини Фукуда», або «Манільської доктрини». Цією доктриною Токіо нама­гався продемонструвати готовність іти назустріч праг­ненням країн ПСА та надати їм допомогу в досягненні національних та регіональних цілей.

У виступі Т. Фукуда в Манілі пролунала також певна стурбованість щодо можливого перетворення АСЕАН на замкнене економічне угруповання, що аж ніяк не від­повідало стратегічному планові забезпечення домінуван­ня Японії в регіоні. Японський прем'єр-міністр попе­редив керівників країн АСЕАН про згубність такого шляху.

Висунення Японією програми широкої економічної допомоги розвиткові країн АСЕАН, налагодження безпосередніх контактів з їхніми лідерами, відмова Японії від ролі воєнної держави (з огляду на побоювання політичних кіл країн АСЕАН, що внаслідок скорочення американської присутності в ПСА після поразки в Індокитаї Японія може спокуситися перспективою за­повнити «вакуум сили») — все це мало, за задумом Токіо, створити один із найважливіших додаткових факторів реалізації планів Японії щодо регіону. Але це не означало, що Токіо прагнув протягом кількох років перетворити ПСА на заповідник свого впливу. Досягнен­ня домінуючого становища в субрегіоні АСЕАН, на Думку Японії, було довготривалим процесом, який ви­магав великої витримки та всебічного врахування інте­ресів західних союзників Японії. Тож Токіо виявив го­товність терпіти протягом більш-менш тривалого проміж­ку часу присутність західних держав у регіоні.

«Доктрина Фукуда» відіграла помітну роль у форму­ванні концепції «тихоокеанського співтовариства» (ТОС), яка розроблялась офіційним Токіо понад 15 років. Сутність ідеї ТОС у її початковому варіанті зводилася до того, щоб об'єднати в одному замкненому угрупованні Пять індустріально розвинутих країн регіону, а саме Японію, СІЛА, Канаду, Австралію та Нову Зеландію. В Майбутньому передбачалося підключити до цієї «п'я­тірки» кілька швденно-східноазіатських країн, що роз­виваються. Планувалося скасувати митні тарифи між чле­нами «п'ятірки», зберігши свободу митної та торговельної

325

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

політики у відносинах з державами—нечленами об'єд-; нання. Автори цієї ідеї сподівалися, що створення «тихе океанської зони вільної торгівлі» різко збільшить обс« товарообігу між розвинутими державами регіону. ПередЛ бачалося також, що певний зиск від об'єднання отрИч? мають і деякі країни, що розвиваються, зокрема АСЕАН. л

Боротьба Токіо за втілення цієї ідеї в життя поси-| лилася з приходом до влади уряду М. Охіра. Він покла ідею ТОС в основу свого зовнішньополітичного курсу. 1979 р. уряд М. Охіра створив спеціальну комісію з пред^| ставників наукових і ділових кіл країни з метою вир лення проекту створення ТОС. Ідея ТОС була остаточно схвалена в липні 1979 p., коли японський міністр закор донних справ С. Сонода зустрівся зі своїми колегами черговій конференції міністрів закордонних спраї АСЕАН на острові Балі Якщо наприкінці 60-х років пропоноване Токіо співробітництво в зоні «вільної торгівлі» викликало негативну реакцію членів АСЕАН| які вбачали в цій ідеї прагнення Японії забезпечити ''" сприятливі умови для економічного й політичного вання в ПСА, то на острові Балі асеанівські міністрі закордонних справ схвалили ідею ТОС. Восени того року відбулися переговори з держсекретарем СІ" С Венсом, проте Вашингтон не поспішав підтрї ідею ТОС, певно, продовжуючи розглядати її як таку, івд суперечить американським глобальним інтересам. Та* чином, на кінець 70-х років Японії не вдалося реалізуваі вшілекану щею «тихоокеанського співробітництва», не означало, втім, відмови від неї. В наступні роки Тої продовжував боротьбу за її втілення в життя.

• Зовнішня політика КНР

Боротьба між КПК та Гомінданом за владу країні закінчилася 1 жовтня 1949 р. прогол шенням Китайської Народної Республіки. П« ремога Комуністичної партії Китаю стала можливою вдяки сприятливій міжнародній ситуації, зокрема

326