Тема 7 Система міжафриканських відносин

Суперництво СРСР—Захід в Африці та його вплив на міжафриканські відносини

Першим кроком до утвердження СРСР в Афригі став радянський ультиматум 1956 р. Франції Англії та Ізраїлю, який містив вимогу негайні припинити агресію проти Єгипту, а також погрозу : правити в цю країну радянські війська на допомогу же{ агресії. Протиборство, яке розгорнулось в Африці а„ країнами Заходу й СРСР, серйозно впливало на міжафрі канські відносини.

474

Щодо країн Заходу, то вони були своєрідними носіями м доцентрових, так і відцентрових тенденцій.

Кожна з колишніх метрополій об'єднувала навкол< себе свої колишні колонії. Англія створила Співдруж­ність. З її 33 членів 12 були африканські країни. Франці не вдалося укласти політичний союз з колишніми коло­ніями, але вона підтримувала з ними особливі відносини закріплені угодами про співробітництво. Велику роль } відносинах Франції з колишніми колоніями відіграваї військово-політичний чинник. Наприкінці 70-х роки Франція співпрацювала у військовій сфері (спеціалісти поставки зброї та спорядження) з 19 державами Африки Вона мала військові бази в Сенегалі, в Кот д'Івуарі тї Габоні. В 1968 p., щоб підтримати уряд президента То мбалбая в його збройній боротьбі проти Фронту націо­нального визволення (ФРОЛІНА), Франція направила і Чад на прохання цього уряду свої війська. В 1976 р. вот підтримала уряд Ф. Маллума, який внаслідок переворот] захопив владу, але невдовзі вивела війська. В 1977 р французькі транспортні літаки доставили до провінцї Шаба (Заїр) марокканські війська, а в 1978 р. французьк війська безпосередньо взяли участь у придушенні в ції провінції повстання проти центрального уряду Мобуту. v Кот д'Івуаром і Габоном Франція уклала угоди про спіль­ну оборону.

Що стосується СІЛА, то вони намагалися згуртуваті Африку на прозахідних засадах, але африканській полі­тиці Сполучених Штатів бракувало внутрішньої єдност та послідовності. Реалізація доктрини «нових рубежів* Д. Кеннеді супроводжувалася деякою активізацією СІШ в Африці.

Самостійний об'єднавчий чинник, часто антизахід ний, становила боротьба народів Африки за цілковиг ліквідацію колоніалізму, яка мала загальноафриканськш характер, виходила за межі колишньої колоніальної на лежності. Захист корінних міжнародних інтересів афри канських держав, їхня боротьба за ліквідацію расистсько го режиму Преторії, за новий міжнародний економічниі порядок стали потужним згуртовуючим фактором.

З розпадом колоніальної системи прагнення СРСР ут вердитися в Африці стало принципово новою рисою пог\ зовнішньої політики й мало багатопланову мету. Насампе

47!

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 7 Система міжамериканських відносин

ред Москва вважала, що успіхи на цьому шляху всілякої підсилюють політично й економічно СРСР і ослабляють] Захід, тобто капіталістичну систему. Слід також зазначиЦ ти, що комуністична доктрина вимагала практичного і твердження тези, що соціалізм неминуче здобуває нові Щ нові перемоги у світі. Це було необхідно для підтримання'! віри в комуністичну доктрину в самому СРСР і тим са­мим збереження існуючої там системи. З цією метою для! радянської політики в Африці була розроблена відповідна! теоретична база, схоластична за своїм змістом. її головнії положення зводились до такого: колоніалізм і експлуа-| тація народів Африки є породження капіталізму й тому в| Африці існує об'єктивне прагнення до розвитку за соціа-І лістичною моделлю, яка одна в змозі швидко ліквідувати! відсталість. В Африці склалися об'єктивні сприятливії умови для розвитку шляхом соціалістичної орієнтації, бо| національної буржуазії там немає, тож африканці неі розрізняють колоніалізм і буржуазію, і їхня ненависть доі колоніалізму є водночас ненавистю до буржуазії. До тогої ж відсутність або слабкість власної буржуазії означали! слабкість або відсутність опору прогресивним перетво-1 ренням. Із наведених суб'єктивістських конструкцій, у| яких бажане видавалося за об'єктивно необхідне, випли-і вало, що чим відсталіша країна, тим кращі умови роз-| витку соціалізму.

На практиці ці теоретичні побудови обернулися актив-1 ною підтримкою авторитарних режимів, що були створенії під прикриттям соціалістичної фразеології, а по суті. собою найгірші зразки державного капіталізму, де владаї означала власність на всі багатства країни. Слід згадати! ще один постулат радянської пропаганди: соціалізм,! СРСР за мирне співіснування з капіталізмом, але такого| співіснування не може бути у сфері ідеології, ідеологія боротьбу припинити не можна. При цьому одним з еле* ментів ідеологічної боротьби проголошувалося «утверді ження ідей соціалізму в Африці». Захід убачав у цьо» намір Радянського Союзу зламати співвідношення се що склалося, і потіснити Захід у регіонах, які ніколи де сфери інтересів Росії, а потім СРСР не входили. І це буляї правильна оцінка дій та намірів СРСР. Як стало відоа після розпаду СРСР, Міністерство закордонних справ вяй конувало суто техніко-дипломатичну функцію поі

476

СРСР в Африці, а головними центрами вироблення та здійснення радянської політики на цьому континенті бу­ли міжнародний відділ ЦК КПРС та КДБ.

СРСР прагнув забезпечити прихід до влади в тій чи іншій африканській країні лівих сил, створити групу країн соціалістичної орієнтації, яка б у внутрішньому розвитку якнайбільше копіювала СРСР, а в зовнішній політиці протистояла Заходу, протидіяла прозахідному курсові країн капіталістичної орієнтації й покірливо рухалася у фарватері радянської зовнішньої політики. Щоправда, політика СРСР щодо найбільшої держави Африки Нігерії та в деяких інших випадках була досить обережною. Але незалежно від суб'єктивних намірів СРСР відіграв ви­датну роль у ліквідації колоніалізму в Африці.

Саме з просоціалістичними «прогресивними» режима­ми в Африці Радянський Союз підписав договори про дружбу й співробітництво: Єгиптом (1971), Сомалі (1974), Анголою (1976), Мозамбіком (1977), Ефіопією (1978), Народною Республікою Конго (1981). Єгипет 1976 р. і Сомалі 1977 р. ці договори розірвали.

За станом на кінець 70-х років з участю СРСР в Аф­риці було збудовано 280 різноманітних об'єктів, у тому числі 100 промислових підприємств. Це безперечно пози­тивний показник. Водночас слід відзначити невисокий технічний рівень виробничих об'єктів, особливо про­мислових, збитковість державних підприємств через каз­нокрадство, роздуті штати та неефективне управління. Особливо негативні наслідки мало здійснення штучних планів з розвитку державного сектора та кооперування в сільському господарстві, чому СРСР завжди надавав ак­тивну допомогу. На практиці це призводило до занепаду сільськогосподарського виробництва.

Переважну частину допомоги СРСР країнам Африки становила військова допомога, тобто продаж зброї, війсь­кової техніки та надання послуг фахівців. На кінець 80-х років заборгованість 31 африканської країни Радянсько­му Союзові досягла 14 млрд інвалютних рублів, або 23 млрд доларів СІЛА. З них переважна частина —11,6 млрд крб. (19 млрд 52 млн доларів) припадала на шість країн, на­самперед Анголу, Мозамбік та Ефіопію. Це був суто політичний борг, і нездатність африканських країн його повернути засвідчувала неефективність допомоги.

477

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ _FJ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Дії СРСР, спрямовані на згуртування держав «соща-₄| дієтичної орієнтації», ускладнювали відносини між афри_т канськими країнами, привносили в ці відносини розкол.^

Коли в ООН або на інших міжнародних форумах обго-J ворювалися гострі питання, особливо пов'язані з зов нішньою політикою СРСР, радянська дипломатія всі* засобами намагалася змусити африканських союзю голосувати так, як це потрібно Москві. Звичайно, це йшло на користь міжафриканським відносинам.

Дуже ускладнили ці відносини події в Анголі. Коли час боротьби проти португальського колоніального pe-J жиму в 1956 р. була створена ліва організація Народні "^ рух за визволення Анголи (МІТЛА), СРСР всіма засобами підтримував її. Після скинення фашистського режиму! Салазара у квітні 1974 р. новий уряд Португалії надаві незалежність колоніальним володінням. Претендентами;! на формування органів влади в Анголі були три орга- і нізації: МПЛА, Національний фронт визволення Анголи! (ФНЛА) на чолі з X. Роберто (контролював північ країшщ та Національний союз за повну незалежність Анголи] (УНІТА) на чолі з Ж. Савімбі (південь країни). Згідно Щ угодою, підписаною в м. Алворі (Португалія) португаль-і ським урядом і трьома організаціями, передбачалос^І створити трипартійний перехідний уряд, який мав підго-І тувати проведення виборів до установчих зборів, і об'єд-1 нати збройні сили всіх трьох угруповань. Але, діючи щ стилі КПРС згідно з принципом «корінне питання ре«| волюції — це питання влади», МПЛА не збирався на{ справді ділитися владою. Почалися збройні сутички МПЛА та двома іншими угрупованнями. Влітку діяль4| ність перехідного уряду припинилася. Ситуація в країї' стала настільки напруженою, що XII сесія Асамблеї ОАС (Кампала, липень—серпень 1975 р.) включила питаї «Про становище в Анголі» до порядку денного. На Асам-j блеї Гвінея, Ефіопія та деякі інші відверто прорадянсь країни виступили проти примирення між МПЛА і суперниками, переважна частина членів ОАЄ була за прї мирення. Врешті-решт сесія Асамблеї ОАЄ ніякого рі шення не прийняла.

11 листопада 1975 р. була проголошена Народна публіка Ангола під керівництвом МПЛА. Більшість хідних держав її не визнали і домагалися створення к<Щ ліційного уряду.