Тема 1 Радянсько-американські відносини

говори щодо часткового припинення випробувань ядерної зброї, які розпочалися в Женеві в жовтні 1958 р. Однак західні держави загальмували на п'ять років процес роз­робки тексту майбутнього договору про відмову від випро­бувань ядерної зброї в трьох середовищах: в атмосфері, під водою та космосі, поставивши на порядок денний пи­тання про запровадження системи міжнародного контро­лю. Пропонувалося створити мережу обладнаних спе­ціальною апаратурою постів у різних регіонах світу, які б фіксували наслідки випробувань в атмосфері; ввести чер­гування на постійній основі у Світовому океані кораблів зі змішаними екіпажами та складним обладнанням для реєстрації підводних вибухів; розмістити супутники на трьох стаціонарних орбітах для виявлення вибухів у кос­мосі.

Не сприяла поліпшенню радянсько-американських відносин ініціатива глави радянського уряду М. Хрущова щодо зміни післявоєнного статусу Берліна. В адресованій США, Великобританії й Франції офіційній ноті від 27 листопада 1958 р. він пропонував укласти мирний договір із двома німецькими державами — ФРН і НДР, пере­творивши Західний Берлін на демілітаризоване «вільне місто». Ця нота була сприйнята Заходом як «еквівалент ультиматуму» й поклала початок «берлінській кризі», яка тривала до 1963 р. і негативно вплинула на розвиток радянсько-американських відносин у той період.

Запрошення президента СЛІА Д. Ейзенхауера М. Хру­щову відвідати з візитом Сполучені Штати, яке він пере­дав через свого державного секретаря на Женевській на­раді міністрів закордонних справ СРСР, США, Велико­британії та Франції (травень—липень 1959 р.), мало на меті послабити напруженість у відносинах двох великих Держав. Під час цього, першого в історії, візиту глави радянського уряду до Сполучених Штатів, що розпочався 15 вересня 1959 р., розглядалися можливості розширення наукового й культурного співробітництва, збільшення об­сягів торгівлі, а також питання міжнародного характеру, зокрема статус Західного Берліна. Наслідки дводенлої зустрічі Д. Ейзенхауера і М. Хрущова в резиденції аме­риканського президента в Кемп-Девіді дали можливість говорити про «дух Кемп-Девіда», тобто про певне поліп-

135

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

шення радянсько-американських відносин. Цьому сприя­ла заява Д. Ейзенхауера, що «Америка не збирається за­лишатися в Берліні довічно, й існуюче становище в Західному Берліні не є нормальним». На зустрічі була досягнута принципова згода щодо необхідності проведен­ня наради глав урядів СРСР, СІЛА, Великобританії й Франції для обговорення цієї проблеми. Подальший перебіг подій виявив серйозні розбіжності між СРСР і СІЛА щодо методів урегулювання «берлінської кризи».

1 травня 1960 р., за два тижні до початку наради на найвищому рівні в Парижі, у повітряному просторі СРСР над Уралом зенітною ракетою було збито американський розвідувальний літак У-2. Прибувши до столиці Франції, М. Хрущов зажадав вибачення з боку американського уряду й заборони розвідувальних польотів над територією СРСР. Американський президент відмовився задоволь­нити всі вимоги М. Хрущова, обмежившись обіцянкою припинити польоти на час свого перебування при владі, тобто лише до січня 1961 р. Нарада на найвищому рівні не відбулася, як і запланований візит Д. Ейзенхауера до СРСР.

Унаслідок погіршення радянсько-американських від­носин було відкладено вирішення берлінського питання, не вдалося реалізувати й першу з початку «холодної війни» спробу зупинити гонку озброєнь.

Після перемоги демократичної партії на виборах 1960 р. президентом США став Джон Ф. Кеннеді. Нове керівництво замінило зовнішньополітичну доктрину «ма­сованої відплати» на доктрину «гнучкого реагування», або «дозованого використання сили». Міністр оборони Р. Мак-намара сформулював дві стратегічні мети СІЛА на 60-ті роки: 1) стримування свідомого нападу на США та їх союзників шляхом постійної підтримки здатності завдати неприйнятної шкоди противнику; 2) обмеження втрат власного населення і збитків промислового потенціалу. Доктрина передбачала різні варіанти застосування як звичайної, так і ядерної зброї для реалізації політичних цілей. При цьому підвищена увага приділялась дипло­матичним засобам впливу на конфронтаційну ситуацію. У своїй концепції ескалації відомий американський теоретик Г. Кан — директор Гудзонівського інституту —•

136