Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

к*;-»:-:*»:*:-:*»:*:

Японо-американські відносини

В перші повоєнні роки Вашингтон в основно» домігся того, щоб Японія не становила воєнне загрози для СІЛА. Американські правлячі кс почали розглядати Японію як свій головний війської стратегічний плацдарм на Далекому Сході, взяли курс відновлення й подальше нарощування її військової потенціалу, на зміцнення союзу з її правлячими кола* В цих умовах Вашингтон розпочав підготовку до укладан| ня сепаратного мирного договору з Японією, усунувши донський Союз та інші країни від участі в підготоб роботі. 8 вересня 1951 р. цей договір було підписано Сан-Франциско. Радянський Союз відмовився підпис його. Стаття 6 Сан-Франциського договору в його оста'| точній редакції гарантувала збереження на японській ритори американських військ, військових баз та інших ськових об'єктів, чисельність яких на 1952 р. становила 282

Слідом за підписанням сепаратного мирного договорі 8 вересня 1951 р. в Сан-Франциско був підписаний японс американський Договір безпеки, який дав змогу СІЛА піс набрання чинності Сан-Франциським договором утри, мувати в Японії й поблизу неї будь-які військові кон| тингенти, оснащені будь-якою зброєю. Цей договір до зволяв Вашингтону використовувати збройні сили на влас| ний розсуд для ведення воєнних операцій під приводо| підтримання «міжнародного миру і безпеки на Далеко*' Сході й забезпечення безпеки Японії від збройного наї ду ззовні, включаючи допомогу, що надається на спё ціальне прохання японського уряду для придушення ликих внутрішніх заколотів і заворушень у Японії» (ст. 11

308

На базі ст. З «договору безпеки» 28 лютого 1952 р. Японія і США підписали так звану адміністративну угоду про умови розташування американських збройних сил на японській території. Згідно з цією угодою в розпоряд­женні СІЛА залишилися фактично всі ті військові бази та інші військові об'єкти на японській території, котрі вони утримували тут до набрання чинності Сан-Франциським мирним договором.

Таким чином, «договір безпеки» й адміністративна угода стали юридичною основою для продовження пере­бування американських військ і баз на території Японії, певною мірою обмежили її суверенітет та оформили ство­рення японо-американського військового союзу. За умо­вами «договору безпеки» США легко могли втягнути Японію в руйнівну війну всупереч її бажанню та навіть без її відома. Фактично цей договір прив'язував Японію до системи військових блоків, створених під егідою США.

Прямим наслідком японо-американського союзу ста­ло прямування Японії у фарватері зовнішньої політики США. Відповідно до умов Сан-Франциського мирного договору вона змушена була підписати 9 травня 1952 р. разом з Канадою і СІЛА Конвенцію про риболовство в північно-східній частині Тихого океану, яка завдала серйоз­ної шкоди інтересам риболовства Японії. 2 квітня 1953 р. Японія уклала зі СІЛА Договір про дружбу, торгівлю і мореплавство, що забезпечував американським монопо­ліям можливість подальшого економічного проникнення в країну. Нарешті, 8 березня 1954 р. Японія і США підписали нову Угоду про допомогу в забезпеченні взаємної оборони, що мала на меті втягнути Японію в гонку озброєнь. Ця угода сприяла посиленню залежності япон­ських збройних сил від поставок американської зброї. Отже, вступивши у військово-політичний союз зі СІЛА, японські правлячі кола тоді добровільно відмовилися від певної частини суверенітету на користь СІЛА, сподіваю­чись відновити з американською допомогою свою втраче­ну могутність.

На кінець 50-х років внутрішня ситуація в Японії суттєво змінилася. Передусім це виявилося у відновленні Могутності японських монополій і в значній активізації сил демократії. В країні розгорнувся рух за ліквідацію американських військових баз на території Японії, за ану­лювання кабального «договору безпеки», за повне відновт

309

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

лення незалежності Японії та її перехід на позиції мир свободи й нейтралітету. Під тиском громадськості грудні 1954 р. змушений був піти у відставку відве{ проамериканський уряд С Іосіда. На зміну йому прі шов уряд /. Хатояма, котрий успішно нормалізував но-радянські дипломатичні відносини.

Посилення руху за ліквідацію американських війсі кових баз на японській території, проти «договору пеки», за політику миру й нейтралітету створило серйозі загрозу самому, існуванню японо-американського війс кового союзу. Його прибічники як у Японії, так і в СІ вбачали єдиний вихід зі становища, що склалося, в регляді «договору безпеки». Окрім того, зміцнення ек| номічного становища й міжнародних позицій Япо* робило для її правлячих кіл попередні рамки й умої японо-американського військового союзу надто тісі Нарешті, «договір безпеки» явно перестав задоволы Сполучені Штати. Війна в Кореї й тайванська крї 1958 р. наочно продемонстрували, що союзники СІ дуже неохоче йдуть на активну підтримку, а тим бі; на участь в американських авантюрах на Далекому Схо| Тому у Вашингтоні прийняли рішення розпочати neper вори з Японією про укладення нового американо-япс ського військового договору під приводом перегляду «.в говору безпеки».

Конкретна домовленість про початок переговорів і досягнута у вересні 1958 p., a 4 жовтня в Токіо _ чались і самі переговори. В міру того, як у ході дискусЙ парламенті та в пресі дедалі виразніше з'ясовувалося, мова йде про новий військовий союз зі США, в Япс поширювався рух за припинення переговорів і ліквц всієї системи японо-американського військового сок Проте уряд Н. Кісі, ігноруючи волю і протести японсі громадськості, підписав 19 січня 1960 р. Договір взаємне співробітництво і гарантії безпеки між Японіє Сполученими Штатами Америки. Він замінив «дог безпеки» 1951 p., а також угоду про засоби обслугову_ ня територій та статус збройних сил США в Япоі 20 травня 1960 р. договір був ратифікований палатою японського парламенту, а 23 червня 1960 р. брав чинності.

Новий японо-американський «договір безпеки», відрізнявся від договору 1951 р. меншою асиметрією

310