Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

свою негативну роль. Адже одержати цю зброю ФРН могла тільки в разі надзвичайного, катастрофічного по­гіршення міжнародної ситуації.

«Ультиматум М. Хрущова» розглядався К. Аденауером передусім як засіб ізоляції Федеративної Республіки Ні­меччини. В контексті ультиматуму можливими поступ­ками Заходові скористатимуться лише ті, хто вже мав право доступу до Берліна. Тому Аденауер рішуче запе­речив. Західні країни заявили різкий протест із приводу зміни статусу Берліна, але висловили готовність обгово­рювати німецьку проблему в цілому. Великобританія, яка пов'язувала власну небезпеку в тривалій перспективі з майбутнім Німеччини, виявила стриманість з огляду на ризик виникнення війни з приводу Берліна. Тому бри­танський прем'єр-міністр /. Макміллан послідовно висту­пав за переговори. Франція була ладна змиритися з вирі­шенням Західною Німеччиною питань національного ха­рактеру, але побоювалася, що розв'язані вони будуть Ні­меччиною або одноосібно, або спільно з СРСР. Лише визнання Бонном політичного лідерства Франції в Єв­ропі могло забезпечити згоду Франції на посилення вій­ськово-економічного потенціалу ФРН.

США, в особі держсекретаря Д. Даллеса, 13 січня 1959 р. оголосили, що вільні вибори є «природним, але не єдиним засобом об'єднання», можлива яка-небудь інша форма конфедерації німецьких держав. Відповідаль­ність же за возз'єднання слід перекласти з союзників на самих німців.

Поступово Радянський Союз відмовився від шести­місячного терміну вирішення берлінської проблеми і взяв участь у Женевській нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав. Нарада відбулася в травні-серті 1959 р. за участю двох німецьких держав. Незважаючи на відсут­ність конкретних результатів, вона значною мірою роз­рядила ситуацію.

Цілком очевидно, що «ультиматум Хрущова» з при­воду статусу Західного Берліна не мотивувався ані міркуваннями безпеки СРСР, ані прагненням вирішити німецьке питання. Західний Берлін був найболючішим місцем для Заходу.

Проте існував такий аспект проблеми Західного Бер­ліна, як можливість для громадян НДР втекти на Захід. Лише в липні 1961 р. НДР покинуло близько ЗО тис. осіб.

95

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Східнонімецька економіка опинилася перед загрозою ка­тастрофи. Тому Берлінський мур, побудований 13 серпня 1961 p., був насамперед заслоном для еміграції громадян НДР, а не захистом від «агресії з Заходу». Але якщо реакція ФРН на мурування Берлінської стіни була дуже жорсткою з вимогою контрзаходів, то держсекретар СІЛА, назвав цю акцію «подією всередині радянської сфери впливу, що не стосується недоторканих для західних дер­жав позицій». А Д Кеннеді оголосив, що будівництво муру не підпадає під американське розуміння агресії й тому СІЛА не відгукнуться на нього військовими санкціями.

Реакція західних країн на будівництво Берлінського муру викликала у ФРН щось на зразок шоку, що пізніше внесе свої корективи в процес формування її зовнішньої політики. Так, 7 травня 1962 р. Аденауер виступив із критикою плану СІЛА створити Міжнародну раду з до­ступу в Берлін за участю ФРН і НДР, не погоджуючись з передбачуваним рівним статусом німецьких держав. «Бер­лінська криза» похитнула західнонімецькі пріоритети.

А для НДР Берлінський мур став фактично початком кінця, бо свідчив про цілковите банкрутство системи. Ду­же влучно висловився Д. Кеннеді: «Стіна — це наймер-зотніше й найпереконливіше свідчення фіаско комуніс­тичної системи».

Тема 5

КРИЗА КОЛОНІАЛІЗМУ. ВИХІД КРАЇН, ЩО ВИЗВОЛИЛИСЯ, НА МІЖНАРОДНУ АРЕНУ

Криза колоніалізму та її. чинники Перша хвиля деколонізації Бандунзька конференція країн Азії та Африки

«Третій світ». Становлення руху афро-азіатської солідарності

• Криза колоніалізму та її чинники

Д

о другої світової війни колоніальні володіння займали приблизно третину земної суші. В ко-j лоніях та на підмандатних територіях проживало близько одної третини населення Землі, ще одна його третина припадала на напівколоніальні країни.

По закінченні другої світової війни розпочався процес деколонізації, який тривав кілька десятиріч та спричи­нився до ліквідації колоніальних імперій.

Основними чинниками розпаду колоніальних імперій були:

1. Поразка в другій світовій війні Німеччини, Італії та Японії й утрата ними своїх колоніальних володінь.

2. Значне ослаблення колоніальних імперій Велико­британії, Франції, Голландії та Бельгії.

4 9-302

97

!Sg,-^c

I If

з

з» і «за а

И « И

II

і tie а .ч S § я

s о

м У Ч V

о

л

о'

Я)

IS

^^и а

ті

и и >

«3 Й » !»

sls*s

•eg

О ея

ы

в

1 tilfelS fe^SI-'S

Ioi

m

о

CD

tee⁸

J&o

,s*s,ej

1

IB

. 5"

tpi

ui

£5

?i

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Після безуспішних спроб воєнними засобами зберегти свій колоніальний режим в Індонезії Голландія надала їй незалежність та вивела свої війська. В серпні—листопаді 1949 р. було досягнуто домовленість про визнання Гол­ландією суверенітету Республіки Сполучених Штатів ІндоЦ незії та про входження її до складу Нідерландсько-і Індонезійського Союзу на чолі з голландською королей! вою. Ц

15 червня 1950 р. Індонезія офіційно проголосила себЩ унітарною республікою, а за кілька років (у квітні 1956 р.)| розірвала всі договори конференції «круглого столу». > У вересні 1950 р. Індонезія стала членом ООН. До середини 50-х років майже вся Азія, за виняткол кількох територій, визволилася від колоніальної залежй ності. На цей час територія колоніальних володінь змен-Ц шилася майже вдвоє порівняно з довоєнним часом. '{

З середини 50-х років розпочався новий етап колоніальних систем. \

Одну з найважливіших особливостей нового етапу] становило те, що розпад колоніальних систем наближав­ся до вирішальної стадії. Процес ліквідації цих систеЦ) набрав глобального характеру. Національно-визво! боротьба була спрямована не лише проти тієї чи колоніальної держави, а проти колоніальної системи в' цілому.

Підсумком цього етапу став крах колоніальних системі в Африці. Слід зазначити, що процес деколонізації роз-Jj почався тут раніше, відразу після закінчення другої сві-J тової війни. '^:%

Африканський континент було поділено між pfc європейськими державами. Відсталість та роз'єднаї африканських народностей, відсутність чіткої класої диференціації та незрілість політичного руху, здавалосад давали колонізаторам підстави для сподівань на довгі ро-| ки неподільного панування.

Але африканці думали інакше. Африка зробила малий внесок у справу перемоги над фашизмом, і допомогло її народам усвідомити свою силу. За приб; ними розрахунками, близько 1 млн африканців було білізовано в армії союзників та близько 2 млн обслі— .-, вували діючі війська. Зросла роль африканської інтелігент

100