Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

бічека, основна мета якої полягала в тому, щоб США та інші країни Заходу визнали необхідність створення умов для соціально-економічного розвитку Латинської Амери­ки й підвищення її ролі в міжамериканських справах. Ряд міжамериканських форумів цих років, особливо міжаме­риканська економічна конференція в Буенос-Айресі в 1957 p., продемонстрували значне загострення відносин між СІЛА і країнами Латинської Америки в зовнішньо­торговельній сфері. В 1958 р. президент Чилі К. Ібаньєс на знак протесту проти зовнішньоторговельних акцій Ва­шингтона, які призвели до різкого падіння цін на чи­лійську мідь, відмінив офіційний візит до СІЛА.

З середини 50-х років країни регіону стали займати дедалі більш ініціативну й самостійну позицію в ООН з таких питань, як становище країн, що розвиваються, бо­ротьба з колоніалізмом і неоколоніалізмом. Так, незважа­ючи на опір Вашингтона, вони обстоювали створення спеціального фонду економічного розвитку країн, що звільнилися від колоніалізму. В 1956 р. 19 із 20 латино­американських держав разом з країнами Азії та Африки й соціалістичними країнами виступили за подолання склад­ної ситуації в питанні про прийом нових членів, яка була штучно створена СІЛА та їхніми західними партнерами для проведення дискримінаційної політики щодо ряду держав Східної Європи та Азії. Латиноамериканські дер­жави осудили в ООН англо-франко-ізраїльську (1956), а також американську агресію на Близькому Сході (1958). На позитивні зрушення, що намітилися в міжнародних відносинах країн регіону з другої половини 50-х років, значний вплив справила широка антидиктаторська та антиімперіалістична боротьба.

Кубинська революція

Проамериканский диктаторський режим Батісти був повалений на Кубі 1 січня 1959 р. Владу взяли у свої руки молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро. В ході революції було проведено аграрну Реформу, яка ліквідувала латифундизм, націоналізовано

487

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

власність американських монополій і місцевої великої та середньої буржуазії. Всі основні засоби виробництва пе-^ рейшли в руки держави.

Вступ Куби на соціалістичний шлях розвитку об'єк­тивно привів до радикальної зміни зовнішньополітичного курсу країни, до трансформації її ролі в міжнародних та, міжамериканських справах.

Якісні зміни у внутрішньо- й зовнішньополітичному розвиткові Куби не могли не позначитися на взаємо­відносинах країн—учасниць міжамериканської системи.

Головним напрямом політики соціалістичної Куби в Західній півкулі стала протидія впливові США на півден­ноамериканському континенті, їх втручанню (в тому числі й через ОАД) у внутрішні справи латиноамери­канських країн, боротьба за встановлення рівноправних і взаємовигідних відносин між цими країнами і США.

Реакція офіційного Вашингтона на революційні події на Кубі з самого початку була негативною і ворожою. СІЛА ніяк не могли змиритися ні з радикальними змі­нами у внутрішній і зовнішній політиці Куби, ні з її новою роллю в міжамериканських та міжнародних спра­вах.

Звідси прагнення будь-що придушити кубинську ре­волюцію, не допустити її впливу на інші латиноамери­канські республіки. З цією метою широко використову­вались шантаж, підривні дії, економічна блокада, змови з метою вбивства кубинських керівників, політична ізоля­ція, воєнна інтервенція та інші агресивні акції.

Найбільшого розмаху й гостроти підривна діяльність спецслужб США проти Куби набрала в першій половині 60-х років, коли новий кубинський уряд взяв курс на поглиблення перетворень і проведення аграрної рефор­ми, націоналізацію власності іноземних, головним чином американських, компаній. Спочатку основними мето­дами боротьби Вашингтона проти Куби були переважно економічні санкції: скорочення, а згодом і відміна квоти імпорту кубинського цукру в США, зупинення експорту на Кубу американського обладнання, нарешті, встанов­лення з 2 лютого 1962 р. повної економічної блокади Куби. Паралельно йшла підготовка кубинських контррево­люційних найманців для збройного вторгнення.

488