Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

держави, що КНР не має до них територіальних або будь-яких інших претензій. Після цієї конференції Пекін пож­вавив відносини з Індонезією, Бірмою, Єменом, Іраком. Наприкінці 50—60-х років він установив дипломатичні відносини з великою групою нових африканських дер­жав, з деякими з них (Алжир, Гвінея, Конго) відразу склалася атмосфера довіри. Тоді ж Китай налагодив дружній діалог з Латинською Америкою. Це стало мож­ливим значною мірою завдяки відкриттю «кубинського каналу» — революції на Кубі.

КНР, що потребувала мирного оточення для здійс­нення економічного будівництва, постійно виступала за нормалізацію відносин зі США, намагалася подолати ізоляцію. На думку Пекіна, Білий дім дотримувався ціл­ком помилкових поглядів щодо КНР. Вашингтон розгля­дав Китай як продовження радянської могутності, як комуністичну загрозу Азії. Проблема Тайваню використо­вувалася для стримання КНР, боротьби з комунізмом у ПСА, протистояння з СРСР.

Дружні відносини Китаю з найбільшим сусідом — Індією — не склалися. Незважаючи на інтенсивний політичний діалог та запевнення в дружніх почуттях, територіальні суперечки поглиблювалися. Більше того, Китай відмовився зайняти чітку позицію в індійсько-пакистанському конфлікті, в основі якого лежала пробле­ма Кашміру. Серйозні прикордонні сутички, що від­булися протягом 1959—1962 pp., підірвали й надовго за­гальмували розвиток китайсько-індійських відносин.

Багато західних країн займали щодо КНР про-американські позиції, але були й винятки. Великобританія визнала КНР, побоюючись за долю Гонконгу. Вста­новили офіційні відносини з Китаєм скандинавські дер­жави, Нідерланди, пішла на певний розвиток торговель­но-економічних та культурних зв'язків з КНР і Японія. Японський уряд у різні періоди ставився до таких зв'язків неоднаково, але зони розвивалися. А втім, у сфері політики все залишалося без змін. Японія підтримувала Тайвань, у тому числі його гасло «Очистити материк від Комуністів!».

Зовнішня політика КНР у 60-ті роки здійснювалася під гаслом «Завдавати ударів обома руками», тобто висту­пати одночасно проти «ревізіонізму й імперіалізму», які втілювали СРСР і СІЛА відповідно. Радянсько-китайські відносини стали стрімко погіршуватися після відкликана

329

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ня з Китаю в I960 р. радянських спеціалістів. Після цьої кроку суттєво скоротилися торгівля та економічне сг' робітництво між СРСР і КНР. Обсяг економіч¹ зв'язків між двома країнами в 1965 р. становив прибі но 1,5 % рівня 1959 p., а на радянсько-китайську торг лю припадало 15 % усього товарообігу КНР (у 1959 р. 50 %). Значно скоротилися культурні, наукові та поліі тичні контакти. Мао Цзедун негайно поклав відповІ| дальність на Москву за катастрофічну ситуацію в еко номіці країни, що насправді спричинювалася насампер «великим стрибком». Та й у подальшому всі негаразди країні Пекін пояснював «віроломством» Радянської Союзу.

Дедалі непримиреннішого характеру набирали ідеоло| гічні протиріччя. Розгорнулося китайсько-радянське cj перництво в країнах, що розвиваються, посилювалис розбіжності в підходах Москви й Пекіна до проблем зброєння, регіональних конфліктів. Китай усіляко nepej шкоджав участі СРСР у різних форумах країн Африки та Латинської Америки, звинувачуючи його змові з Заходом. Значно посилилася обопільна крі внутрішнього становища в обох країнах. Вийшла передній план і територіальна проблема. З 1960 р. чалися прикордонні інциденти. На весну 1962 р. в поі ках кращих умов життя на територію СРСР переі 50 тис. громадян КНР. Китайський уряд звин> СРСР «у підготовці переходу та серйозній підривні діяльності». В 1966 р. КПК відмовилася направити пар тійну делегацію на XXIII з'їзд КПРС, міжпартійні зв'язк припинилися. Водночас було припинено зв'язки по комсомолу, товариств дружби, органів інформації та Почастішали інциденти на кордоні. В середині 60-х рої китайські лідери звели Радянський Союз у статус ворої разом зі СІНА. Увійшла у вжиток теза про «загрозу■' Півночі». В СРСР із засторогою почали підходити до носин із КНР.

Поширювання кола протиріч із зовнішнім світом штовхнуло Пекін до пошуку нових партнерів — є» номічних, політичних, ідеологічних. Активізувалося магання зняти гостроту конфронтації зі СІЛА.

Через різноманітні канали китайське керівництво вало зрозуміти Вашингтонові, що не бажає зіткнення триматиметься осторонь від війни в Індокитаї. КНР уста|

330

-рема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

ловила непрямі економічні контакти зі Сполученими Штатами, зокрема купуючи нафтопродукти та хімічні товари через Гонконг і Макао. У свого чергу, Пекін відвантажував товари за океан. Гонконг був однією з баз для здійснення війни в Індокитаї. Однак США не реагу­вали на всі ці сигнали. Особливо китайське керівництво не влаштовувала позиція СІНА щодо Тайваню та прикор­донного конфлікту з Індією.

Досить успішно розвивалася торгівля Китаю з західно­європейськими державами, зокрема з ФРН, суттєво поглибилися неофіційні контакти з Японією. В 1964 р. товарообіг КНР з розвинутими капіталістичними краї­нами перевищував обсяг торгівлі з державами соціаліс­тичної системи. Однак у сфері політики Західна Європа та Японія не наважувалися порушувати лінію, що визна­чалася Вашингтоном. Та й за всієї важливості капіталіс­тичних партнерів для задоволення економічних та по­літичних (противага СРСР) потреб Китаю китайське ке­рівництво продовжувало вважати їх ідейними опонен­тами. Тому між сторонами зберігалася велика дистанція. Однодумців Пекін шукав у «третьому світі».

Китай підтримував «третій світ» у його боротьбі за політичні та економічні права, закликав молоді держави до проведення курсу неприєднання, досягнення єдності та згуртованості, вирішення суперечок мирним шляхом. Зразком такої дипломатії стала 72-денна поїздка Чокау Еньлая по африканських країнах у грудні 1963 —лютому 1964 рр. Це турне, як і багато інших кроків КНР, дістало позитивний відгук у столицях Азії й особливо Африки. Там побачили в Китаї «могутнього друга», що розумів потреби «третього світу».

Але китайська політика відносно країн, що розвива­ються, не до кінця послідовна вже в 50-ті роки, набирала Дедалі суперечливішого характеру, поступово відриваю­чись від життя. Мао Цзедун відчував потяг до екстре­містських дій на світовій арені, і цей потяг посилювався з поглибленням радянсько-китайської конфронтації. В 1964 р. Мао Цзедун заявив, що «СРСР вступив у змову зі СІНА в боротьбі за світове панування, і між цими держа­вами утворилися дві проміжні зони: перша — країни, що Розвиваються, друга — розвинуті ісаппадістичні країни».

На підставі цієї схеми китайське керівництво почало Розвивати концепцію революційних воєн. Але практика до-

РОЗДІЛ II! ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

вела її нежиттєздатність, найкращим свідченням чог стала індонезійська трагедія 1965 р. Зірвалися спробі КПК розпалити партизанську війну в Малайзії, Бірмі, Філіппінах, у деяких районах Латинської Амері Складну картину політики Китаю у світі, що розві ється, доповнювала суттєва конфронтація з Індією, тай почав утрачати деякі з тих позицій, що він рані завоював завдяки миролюбній дипломатії. Лівацькі клики не тільки мало де знаходили прихильників, більше того — породжували (або поновлювали, як в донезії та на Філіппінах) недовіру до КНР.

«Культурна революція», що спалахнула в КНР в 1966; завела в цілковитий хаос і внутрішнє життя, і зовні політику країни. Тотальним репресіям піддавалис партійні та господарські кадри. Усім, хто був не згоден лівацьким курсом (або мав сумніви в його правильності! навішувалися ярлики «бандитів», «ворогів» тощо, зовнішньому фронті Пекін здійснив спроби нав'язати і гатьом країнам, що розвиваються, досвід «культурно революції», китайську модель соціально-економічної політичної організації суспільства. Це викликало різ* відсіч, цілком порушило відносини КНР з десятка* країн Азії, Африки та Латинської Америки. Китай пос| варився фактично з усіма країнами «соціалістичного та| бору» (за винятком Албанії та Румунії), включаючи ті, якими мав дружні взаємини — ДРВ та КНДР. За| гострилися також відносини КНР із цілим рядом Заходу, в тому числі Великобританією та Японією, но відбилася «культурна революція» й на відносинах Радянським Союзом. Стала широко вживаною теза «загрозу з Півночі», підкреслювалося, що радянські р; ти можуть долетіти з Москви до Пекіна. Представю китайського керівництва заявляли: «Прикордонна віі між Китаєм та СРСР розпочнеться раніше, ніж війна СІЛА».

Навесні 1969 р. на прикордонній річці Уссурі в райої острова Даманський сталися великі сутички збройних сі двох країн. Радянсько-китайські відносини дійшли дуже небезпечної межі, і з цього моменту почалс зближення Пекіна й Вашингтона. Прискорювалося вої також і під впливом жорстких заходів з боку СРСЇ збільшення угруповань радянських військ на кордої

332