Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

просуваючись до Відня, й об'єднала свої зусилля з зусил­лями Народно-визвольної армії Югославії.

Партизанська боротьба очолювалась Комуністичною партією Югославії під проводом Й. Б. Тіто. Повоєнна розбудова нової держави розпочалася під монопольним керівництвом цієї партії. В дусі настанов Комінтерну во­но одразу приступило до колективізації сільського госпо­дарства, націоналізації промисловості, пропаганди кому­ністичних ідей. У зовнішній політиці Югославія висту­пила проти англо-американського впливу в Західній Єв­ропі, проти плану Маршалла й висунула претензії на порт Трієст, який був окупований англо-американськими військами і, з точки зору СІЛА й Великобританії, мав належати Італії. Югославія підтримувала партизанську боротьбу компартії Греції проти монархії.

Як і в інших країнах «народної демократії», де були «молодші Сталіни», в Югославії панував культ особи пар­тійного керівника — Й. Б. Тіто: портрети на вулицях, цитування, заздоровні слова тощо. Жорстоко пересліду­валась опозиція.

Сталін намагався тримати під власним контролем «усе й усіх». Гордість югославів своїм внеском у боротьбу з фашизмом давала Кремлю підстави підозрювати їх у невизнанні Сталіна як загального керівника й перемож­ця. У ЦК ВКП(б) розцінили, наприклад, як «неприпус­тиму» заяву Тіто про те, що «Балкани поряд з Радян­ським Союзом повинні бути маяком, що вказує шлях правильного розв'язання національного і соціального питання». Маяком міг бути тільки СРСР, вважали в Москві.

Весною 1948 р. в Белград було надіслано кілька листів за підписами Й. Сталіна й В. Молотова, в яких керів­ництво компартії Югославії критикувалося за «помилки» у внутрішній і зовнішній політиці, у партійній роботі, які «заважали будівництву соціалізму», обвинувачувалося в недооцінці визвольної ролі Радянської Армії, підозріли­вому ставленні до СРСР. Зокрема, було висунуто вимогу звільнити кількох югославських дипломатів зі своїх посад як «англійських шпигунів». Жодного обгрунтування цим обвинуваченням не давалося, хоча у своїх відповідях югославські керівники просили пояснення.

261

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

В червні 1948 р. в Румунії було скликано нараду Ком-інформу для обговорення становища в Югославії. Югос­лавські керівники відмовилися взяти участь у нараді. В резолюції наради повторювалися звинувачення, які вже фігурували в листах Сталіна й Молотова. Дивно, зокрема, виглядало обвинувачення в тому, що в югославській ком­партії немає демократії, встановився «турецький, теро­ристичний» режим, що не скликаються з'їзди партії. Справа в тому, що в самому СРСР останній з'їзд ВКП(б) відбувся в 1939 p., а плани скликання наступного зали­шалися невідомими. На завершення в резолюції Комін-форму була висловлена впевненість, що керівники КИЮ або змінять свою помилкову політику, або поступляться місцем «здоровим силам» у компартії Югославії.

В Югославії відкинули ці обвинувачення, і більшість комуністів згуртувалася навколо Й. Б. Тіто.

Тим часом резолюція Комінформу стала приводом для розгортання в країнах ЦСЄ репресивної кампанії проти «агентів Тіто». Як правило, жертвами цієї кампанії ставали члени керівництва комуністичних партій, разом з якими у зраді обвинувачували й інших державних діячів. Так, в Угорщині був сфабрикований процес над мі­ністром закордонних справ Л. Райком, в Албанії — над заступником прем'єр-міністра К. Дзодзе, в Болгарії — над заступником прем'єр-міністра Т. Кастовим, а в Чехосло-ваччині — вже в 1952 р. — засудили Генерального секре­таря КПЧ Р. Слансшого та міністра закордонних справ В. Клементіса. Всі вони були страчені. Тільки в Польщі Генерального секретаря Польської об'єднаної робітничої партії В. Гомулку усунули з посади й ізолювали!

Процеси над «тітовськими агентами» призвели до по­дальшого загострення відносин країн «народної демо­кратії» з Югославією. На їхніх кордонах з Югославією почалися збройні сутички, які загрожували перерости в конфлікт.

У листопаді 1949 р. на нараді Інформаційного бюро (Комінформу) в Будапешті була прийнята ще одна ре­золюція під характерною назвою «Югославська компартія в руках убивць і шпигунів», у якій стверджувалося, що керівництво Югославії встановило в країні «фашистську диктатуру» і є «найманцем імперіалістичної реакції». Бо-

262

ротьба проти режиму Тіто проголошувалася найважли­вішим завданням усіх прогресивних сил у світі.

Ще 28 вересня 1949 р. Москва заявила про при­пинення дії Договору з Югославією про дружбу, взаємну допомогу й співробітництво. До аналогічних кроків удалися Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія та Чехо-словаччина.

Югославії відмовили у вступі до РЕВ, хоча вона ство­рювалася як «відкрита» організація.

Конфлікт з Югославією дав СРСР змогу завершити подальшу сталінізацію країн «народної демократії». Як символ тих часів у Празі було споруджено величезний монумент Сталіну, який височів над містом. Такі ж пам'ятники з'явилися в столицях інших країн регіону. Польська армія потрапила під відкритий радянський кон­троль. У 1949 р. за рішенням Сталіна маршал Радянсько­го Союзу К. Рокосовський (він народився у Варшаві, але після першої світової війни постійно мешкав в СРСР і був радянським громадянином) став міністром оборони Польщі, членом Політбюро ПОРП, маршалом Польщі, заступником Голови Ради Міністрів, депутатом сейму. В країнах «соціалістичного табору» працювали численні радники з СРСР, діяли спільні підприємства, якими володів Радянський Союз разом з урядами відповідних країн, отже, вони вилучалися зі сфери національної еко­номіки. На користь СРСР складалися й економічні від­носини: наприклад, він користувався безкоштовно заліз­ницями деяких країн ЦСЄ, сплачував менше, ніж за сві­товими цінами, за сировину тощо. В Угорщині в школах запроваджувались незвична система оцінок на взірець радянської, уніформа в армії, що нагадувала радянську, і т. п. Не тільки населення, а й керівники комуністичних партій були охоплені страхом перед можливими репре­сіями, обвинуваченнями в «тітоїзмі», копіювали в усьому практику Радянського Союзу й дедалі більше віддалялися від своїх народів, які сприймали їх як «чужорідну силу». Оскільки подальша сталінізація не приносила поліп­шення життя народів, то й сама ідея соціалізму стала втрачати популярність.

Одразу після смерті Сталіна в 1953 р. СРСР, а згодом і інші країни ЦСЄ почали нормалізувати відносини з Югославією. Рішучий крок СРСР зробив у 1955 p., коли

263

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

І

М. Хрущов прилетів у Югославію у супроводі інших керівників (за винятком В. Молотова, який тоді ще обіймав посаду міністра закордонних справ) і визнав помилковість обвинувачень проти Югославії. На зустрічі сторони домовилися відновити нормальні й дружні від­носини. Проте Югославія не поспішала повернутися до «табору» або до військово-політичного союзу. В 1961 р. вона стала одним із засновників Руху неприєднання. Тіто вважав себе його лідером, а Рух — утіленням комуніс­тичних ідей про підтримку країн, що визволилися від колоніалізму. В наступні роки країни ЦСЄ розвивали від­носини співробітництва з Югославією, хоча траплялися й розбіжності в позиціях, коли Югославія надавала перева­гу підтримці країн Азії й Африки.

Польські та угорські події 1956 р. Реакція СРСР

Подальшій сталінізації країн Східної Європи по­клала край смерть Й. Сталіна. Перші ознаки змін з'явилися в СРСР, не могли вони не від­гукнутися у «соціалістичному таборі». Але зміни, ініційо­вані в СРСР «згори», в інших східноєвропейських країнах блоку доповнилися небаченими після другої світової війни подіями: виступами проти самої соціалістичної системи робітників та інтелігенції. Особливо несподіваною для ідеологів соціалізму була участь у цих виступах робітників. Адже соціалістичні революції здійснювалися від імені про­летаріату й заради приведення його^б^влади. Практика соціалізму не підтверджувала цю ідеологічну тезу ні в СРСР, ні в Східній Європі. Але опір «пролетарському ладу» з боку пролетаріату почався саме у Східній Європі. Першим його виявом стали події в Берліні червня 1953 р. Будівельникам у столиці НДР підвищили норми і виробітку, вони вийшли на демонстрацію, а до них \ приєдналися інші робітники. 17 червня такі ж демонст- ''

264

1