Тема 7 Система міжафриканських відносин

На допомогу ФНЛА та УНІТА прийшли ПАР і Заїр, що вирядили війська на землю Анголи, яка стала також плацдармом для СВАПО та інших сил, що боролися за незалежність Намібії. У відповідь в Анголі на початку 1976 р. висадилися кубинські війська, що зміцнило ста­новище МПЛА. Подальший перебіг подій ще більше ус­кладнив ситуацію. Незважаючи на поради Сенегалу ство­рити уряд із представників усіх трьох організацій, ОАЄ 12 лютого за пропозицією Нігерії, яка не належала до країн соціалістичного вибору, прийняла Народну Респуб­ліку Анголу 47-м членом організації. Але з питання став­лення до введення кубинських військ в Анголу сили су­противників і прихильників цього кроку розподілились таким чином, що в ОАЄ виникла патова ситуація і нія­кого рішення прийняти не вдалося.

Коли ж у 1977р. Сомалі напала на Ефіопію, радянсь­ко-кубинська інтервенція повторилася в Ефіопії. Загалом, за даними США, навесні 1978 р. в Африці налічувалося близько 40 тис. кубинських військовослужбовців (25 тис. — в Анголі, 17 тис. — в Ефіопії, 800 — у Мозамбіку, 100—300 — в Танзанії). В період 1975—1984 pp. Куба втратила в Африці 15 тис. вбитими та 35 тис. поране­ними. Перебування цих військ створювало загрозу вторг­нення в Південну Родезію (Зімбабве), Намібію та ПАР. Присутність кубинських військ і відповідні дії СРСР роз­кололи африканські країни на прихильників і супротив­ників Куби та Радянського Союзу.

Введення кубинських військ на територію кількох аф­риканських країн було практичною реалізацією намірів «змінити в Африці співвідношення сил на користь «со­ціалізму та прогресу». В цілому це пройшло для СРСР безкарно, що стимулювало радянське вторгнення в 1979 р. в Афганістан. Агресія проти афганського народу стала додатковим чинником підриву єдності африкан­ських країн. Ангола, Ефіопія, Мозамбік оголосили цю акцію «братньою допомогою». До них приєдналась Буркі-на-Фасо. Переважна ж більшість країн Африки голосува­ла на сесіях Генеральної Асамблеї ООН та в інших орга­нах цієї організації за виведення іноземних військ з Афганістану.

478

Тема 8

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Латинська Америка в перші повоєнні роки] Революції у Гватемалі та Болівії Популістські режими в Аргентині та Бразилії

Демократизація у країнах регіону. Посилення суперечностей зі США Кубинська революція Піднесення антиімперіалістичного руху в регіоні

Становлення та розвиток міжамерикан­ської системи

Основні етапи політики США в Латинській Америці

Латиноамериканська інтеграція Країни Латинської Америки і НМЕП Латиноамериканські країни в ООН

Латинська Америка в перші повоєнні роки

У період другої світової війни багато латишИ американських країн приєдналися до антигітле-. рівської коаліції, а Мексика й Бразилія направ вили свої військові частини на театри воєнних дій. Пере-! мога країн антигітлерівської коаліції суттєво вплинула на внутрішньополітичне життя латиноамериканських реЫ публік. Вона сприяла піднесенню демократичного руху,з

480

зростанню його масовості. Значно посилився вплив проф­спілок, страйкова боротьба дедалі частіше супроводжува­лась висуванням політичних гасел. У ряді країн комуністи добилися легалізації своєї діяльності.

Позитивний внесок у розвиток демократичного руху зробили патріотичні кола місцевої буржуазії.

Отже, в перші повоєнні роки в Латинській Америці склалися передумови для демократичних перетворень. У Гватемалі (1944), Венесуелі (1945), Перу (1945) втратили владу диктаторські уряди. У Гватемалі, Венесуелі, Еква­дорі були прийняті нові конституції, розширені демо­кратичні свободи. Під впливом перемог Радянського Союзу на фронтах другої світової війни до кінця 1945 р. дипломатичні відносини із СРСР установили 13 латино­американських держав.

У 40-ві — 50-ті роки помітно загострились економічні суперечності між правлячими колами Латинської Амери­ки і СІЛА. За встановлення більш вигідних для латино­американських країн відносин у цій сфері виступили не лише угруповання місцевої промислової буржуазії, які були заінтересовані в стримуванні зовнішньоторгової експансії США й обмеженні іноземного підприємництва, а й по­в'язані з сировинними галузями певні кола традиційної олігархії, які зазнавали економічних і політичних збитків. Уряди регіону демонстрували дедалі більшу непоступли­вість. На міжамериканських конференціях латиноамери­канські делегації неодноразово нав'язували Вашингтону Диспути з економічних питань. Виявилося прагнення до більшої незалежності від США в зовнішній політиці.

Так, у Венесуелі націонал-реформістські кола на чолі з Р. Бетанкуром, які прийшли до влади в результаті анти-диктаторського перевороту, проголосили основним прин­ципом зовнішньої політики розвиток відносин насампе­ред із демократичними латиноамериканськими країнами, а також зі США, Англією, СРСР. У листопаді 1945 р. Венесуела розірвала дипломатичні відносини з франкіст-ською Іспанією і з диктаторським режимом Домінікан­ської Республіки.

Початок «холодної війни» суттєво загальмував розви­ток ПОЗИТИВНИХ ТеНДеНЦІЙ у ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ПОЛ1-

'6 9-302

481

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

типі більшості держав регіону. Континентом прокотилас хвиля реакційних переворотів, які призвели до встанов лення військово-поліцейських диктатур (у Перу й Вене суелі — 1948 p., в Болівії — І951 p., на Кубі —1952 p.). Бразилії в 1946 р., в Колумбії в 1949 р. консервативні силам удалося прийти до влади конституційним шляхол Правлячі кола латиноамериканських країн, які відчувад досить сильний тиск з боку США та місцевої реакції^ дедалі більше відходили на праві позиції.

В ці роки реакція завдала ряд сильних ударів демс кратичним силам. Переслідувався профспілковий рух, дик-н татарські режими ліквідували основні громадянські свої боди, ввели жорстку цензуру преси. В ряді держав ко-і муністи, інші ліві сили діяли в нелегальних умовах. Сис-; тема військово-політичних зв'язків Латинської Амері зі Сполученими Штатами суттєво обмежила політичний! суверенітет країн регіону.