Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

ни та Чехословаччини було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Того ж року членом Ради стала Албанія, а наступного — НДР. СРСР установив тісні економічні зв'язки з країнами Східної Європи, що давало йому змогу більш ефективно впливати на їх розвиток. Водночас було завершено процес перебудови державного апарату в цих країнах, ключові керівні посади вже обіймали комуністи та їхні союзники, а самі комуністичні партії поступово втрачали свою незалежність від Москви. Таким чином, інтенсифікувався процес сателізації схід­ноєвропейських країн, посилився контроль СРСР за по­літичними та іншими процесами їхнього суспільного життя.

• Становлення блокового протистояння

Перед загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної Європи стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок зміцнення військового потенціалу. Центром вій­ськової інтеграції Західної Європи стала Великобританія. Роз'єднана Німеччина та слабка Франція не сприймалися ^в Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому Для досягнення цієї мети необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження їхніх дій ³¹ США Великобританія відводила для себе роль сполуч­ної ланки між США і Європою.

Першим кроком до консолідації стало підписання ⁴ березня 1947 р. у Дюнкерку англо-французького Договору "Ро союз та взаємну допомогу строком на 50 років. Його ^Осн.^овною метою декларувалося «запобігання новій аг-Рвсії з боку Німеччини».

З* 67

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад запропо­нував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та Люксем­бургу. 17 березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво та ко­лективну самооборону. Цей договір дістав назву «Брюс­сельський пакт». Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням порядку денного конференції була проблема! утворення західнонімецької держави та майбутньої її ін-1 теграції до європейських військових угруповань. Укла-' дення «Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало | побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецько-і го реваншизму. \

Згідно з договором формувалися консультативна рада! міністрів закордонних справ, військовий комітет мі-f ністрів оборони та військовий штаб. На початку жоі 1948 р. була створена військова організація Західного^ союзу. Реалізуючи свої плани розбудови системи безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела таємні' переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо» створення трьома державами Північноатлантичного сої зу. За задумом Лондона, цей союз мав доповнити За­хідний у загальній системі безпеки та надати Анп «ядерні гарантії» безпеки.. Сполучені Штати підтрі дії європейських союзників щодо військової інтеграції були готові приєднатися до цього процесу.

11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюі, № 239 — «резолюцію Ванденберга». Ця резолюція означає ла офіційну відмову Вашингтона від практики неприєд| нання до військово-політичних об'єднань за межами Західної півкулі в мирний час. Прийняття «резолюї Ванденберга» дало СІЛА змогу безпосередню очолно процес створення військово-політичних блоків у всьої світі, і насамперед у Європі. 6 липня 1948 р. розпочалис ініційовані США таємні переговори між Сполученим

68