Тема 5 Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій політиці

В серпні — листопаді I960 р. здобули незалежність усі колонії Французької Західної й Екваторіальної Африки. Республіка Дагомея виникла 1 серпня, Республіка Нігер — З серпня, Республіка Верхня Вольта — 5 серпня, Республіка Берег Слонової Кості — 7 серпня, Республіка Чад — 11 серпня, Центрально-Африканська Республіка, що до кін­ця 1958 р. називалася Убанги-Шари, — 13 серпня, Республіка Конго (зі столицею Браззавіль, колишнє Се­реднє Конго) — 15 серпня, Габонська Республіка —17 серп­ня, Ісламська Республіка Мавританія —28 листопада.

20 червня була проголошена незалежність Федерації Малі. Ця федерація виникла ще в колоніальний період, 17 січня 1950 р., в результаті об'єднання Сенегалу й Французького Судану і була названа на пам'ять великої середньовічної західноафриканської держави — Малі. Однак федерація майже відразу розпалася: 20 серпня 1960 р. Сенегал вийшов з її складу і став незалежною республікою. 22 вересня колишній Французький Судан було проголошено суверенною Республікою Малі.

Серед колоніальних володінь, що стали незалежними в 1960 p., були найбільші країни Тропічної Африки — Нігерія і Конго (колишнє Бельгійське Конго). Нігерія, найбільша за чисельністю населення країна африкансь­кого материка (35—36 млн мешканців), позбулася ко­лоніального статусу 1 жовтня 1960 р. за рішенням британського уряду. Конго — найбільша країна Африки за площею (2 345, 4 тис. кв. км) — проголосила неза­лежність ЗО червня 1960р.

Завершальним «акордом» деколонізації стало визволен­ня від колоніальної залежності народів Тропічної Африки на межі 60-х років XX ст. На руїнах колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії й Португалії виникло близько 40 незалежних держав. Метрополії передали вла­ду еліті цих країн, зберігши з ними політичні й еконо­мічні зв'язки.

В 70—80-ті роки зазнала краху остання португальська колоніальна імперія. Визволилися Ангола й Мозамбік, після цього припинили своє існування колоніальні ре­жими на більшості островів Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Здобуття незалежності Намібією в березні 1990р. завершило цей глобальний процес ліквідації коло­ніалізму.

⁸ 9-302

225

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. РОЗДІЛ II -J5ggJ«_bH, та РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Виникнення близько сотні нових держав на кс периферії має величезне міжнародне ржави стали важливим чинником світої йпГВош становлять приблизно дві третини де —SeHiB Організації Об'єднаних Націй. Ше більше значення деколонізація має для розві людської цивілізації в глобальному масштабі. Пере: ГннГколшшіх колоніальних систем на систему не їдржав якісно змінило вектор історичного р cSoro афро-азіатського регіону. Народи держав здобули можливість самостійного г ^вість модернізації й виборушляху розв

національних традицій і культурщ особливостей. Застійність, непор омічних та соціальних структур зм і різноманітністю шляхів суспільного

витку.

Становлення ідеології та практики Руху неприєднання

Конфлікти між великими державами, а також j спроби втягнути в глобальне протистоя країни Азії, Африки й Латинської Амері підштовхнули велику групу видатних діячів Д^ЩГ числі тих, які нещодавно визволилися від колон залежності, зайняти позицію неучасті у вшськово-і лігачних блоках, відсторонитися від конфліктів провуш

^ДЄРШизрше термін «Рух неприєднання» було викорис документах III конференції країн, що не приєдш ґЛтсака 1970 p.)- Формуванню Руху неприєднання л ivLio зародження доктрини неприєднання на межі 4 і 50 х років та вибір політики неприєднання більш" країн, що визволилися, наприкінці 50-х — на поч

226