Тема 9 Українська рср на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.)

Як уже зазначалося, незважаючи на жорсткий конт­роль Москви, українські дипломати, які працювали в ООН, інших міжнародних організаціях, намагалися за­ймати власну позицію з тих чи інших питань. Загально­відомим є, наприклад, факт, коли делегат УРСР підтри­мав, на відміну від представника СРСР, думку делегації Південно-Африканської Республіки про те, що держава, винна в агресивних діях, має після врегулювання кон­флікту відшкодувати заподіяні нею збитки. За період свого членства в Раді Безпеки голосування УРСР тричі не збігалося з голосуванням делегації СРСР. Так, 4 листопа­да 1948 р. представник СРСР утримався під час голосу­вання резолюції з палестинського питання, а делегація УРСР голосувала проти резолюції. 5 жовтня 1949 р. пред­ставник УРСР голосував проти додаткового відшкодуван­ня витрат військових спостерігачів ООН в Індонезії, пред­ставник СРСР — утримався. Такі красномовні факти свідчили про намагання хоч якоюсь мірою стверджувати «окремішність» української дипломатії, яка робила свої перші кроки. Разом з тим, певна річ, не слід і пере­оцінювати значення подібних фактів, бо за умов, що в них працювали українські дипломати в ООН, інших між­народних організаціях, вони не робили погоди: «погода» визначалась Москвою.

Міжнародна діяльність УРСР у перші повоєнні роки не обмежувалась участю в роботі ООН та інших міжна­родних організацій. Про інтерес міжнародної спільноти до УРСР, про певне зростання її міжнародного автори­тету свідчило й розширення її міжнародних контактів — економічних, політичних, культурних. Наприклад, 1 квіт­ня 1945 р. з візитом до Києва прибув президент Чехосло-ваччини Е. Бенеш, 17 квітня того ж року — Голова Ради міністрів Югославії Й. Б. Тіто, 10 жовтня 1946 р. — польська урядова делегація на чолі з М. Осубкою-Мо-равським, 10 квітня 1947 р. — відомий діяч Республі­канської партії США Г. Стассен, 11 серпня 1947 р. — делегація Великих Народних зборів Болгарії, а 22 лютого 1948 р. — президент Угорщини Т. Золтан. З кінця 40-х років, як уже зазначалося, можливості участі УРСР у між­народній політиці стають дедалі обмеженішими.

і₇* 515

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ * МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УРСР і розв'язання повоєнних проблем Європи

Виявом міжнародної присутності УРСР у пери повоєнні роки стала участь у розв'язанні пробл&$ повоєнного розвитку Європи. При цьому слід : ти на увазі, що йдеться знов-таки про специфічну родну активність. В усіх принципових моментах вона бул обмеженою, ініціювалася не Києвом, УРСР, a MockboioJ Радянським Союзом. Проте навіть за таких умов УРСГ намагалася нагадувати світові про себе. Тією чи іншої мірою УРСР стала причетна до світової політики, практики двосторонньої, зокрема конференційної, диплом матії. Дипломатичний досвід, набутий тоді, відіграв і щ довжує відігравати позитивну роль у становленні й роз витку зовнішньої політики та дипломатії сучасної Ук^' раїни.

Слід підкреслити, що радянська історіографія прак|| тично ігнорувала питання, пов'язані з участю УРСР роботі Паризької та Дунайської конференцій, у вирішеї ні німецького питання, інших міжнародних проблем воєнної доби. Чи не єдиною спробою заповнення прогалини до цього часу залишається монографія Л. Ле-і щенка «Україна на міжнародній арені (1945—1949 рр-)*»1 видана майже ЗО років тому.

Укладання мирних договорів

з колишніми союзниками Німеччини

Після завершення другої світової війни на поряс денний висунулися питання правового оформлень їїміжнародно^-політичних наслідків, мирного вре\ гулювання в Європі. Країни-переможниці досягли домов| леності про розробку та укладення мирних договорів

516