Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

ної економічної інтеграції враховувались специфічні умо­ви розвитку Куби.

Активну роль Куба почала відігравати в Русі неприєд­нання. Це засвідчило проведення 1979 р. в Гавані черго­вої Конференції глав держав і урядів країн, що не при­єдналися.

• Піднесення антиімперіалістичного руху в регіоні

З метою ізолювати кубинську революцію і зміц­нити в Латинській Америці свої економічні, по­літичні та військово-стратегічні позиції в 1961 р США почали реалізувати вже згадувану програму «Сою: заради прогресу», що втілювала ідею «мирної регульовано революції». В політичному плані ініціатори «Союзу зараді прогресу» розраховували на підтримку націонал-рефор містських і християнсько-демократичних партій латино американських країн. У ряді країн правлячим колам зі підтримки США вдалося ослабити селянський рух, по сіяти певні ілюзії серед середніх прошарків і частині середньої та дрібної буржуазії. Однак ця програма викли кала різку критику як крайніх правих, які виступали проті реформ, так і лівих сил, які вимагали радикальних пере творень. Загострення класової боротьби в латиноамери ганських країнах у період реалізації програми засвідчило що її мету —ослабити соціальну напруженість у регіоні — здійснити не вдалося. Посилився страйковий рух в Арген тині, Бразилії, Еквадорі та ін.

Місцева реакція відповідала на провал програми «Сою заради прогресу» й посилення страйкової боротьб: військовими переворотами. СІЛА фактично підтримал Ці акції, розраховуючи за допомогою диктаторських ре жимів досягнути того, що не було здійснено в межа реформістської програми. В 1963 р. військові переворот відбулися в Еквадорі, Гватемалі, Гондурасі, Домінікан

49

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ській Республіці, а в 1964 р. — в Бразилії. У зв'язку кризою політики «Союзу заради прогресу» правлячі кі СІЛА проголосили «жорсткий курс» щодо латиноамери ганських країн.

Наприкінці 1963 р. — на початку 1964 р. пос народний рух у Панамі за повернення країні зони намського каналу. Війська СІЛА розстріляли мирну де­монстрацію, але американська адміністрація все ж виму­шена була розпочати переговори відносно перегляду до-: говору про Панамський канал 1963 р. В 1965 р. СШАІ здійснили збройну інтервенцію в Домініканську Респуб­ліку й придушили виступи народу цієї країни проти американських монополій та місцевої олігархії.

Найбільшим досягненням антиімперіалістичного руху в Латинській Америці після кубинської революції була перемога лівих сил на президентських виборах у Чилі у вересні 1970 р. і прихід до влади уряду Народної єдності на чолі з Сальвадором Альенде. Значних змін зазнала і зов­нішня політика країни, принципами якої стали самовиз­начення народів і невтручання у внутрішні справи інших країн.

Свою зовнішню політику уряд Народної єдності про­водив послідовно по різних напрямах, одним з яких був розвиток відносин із соціалістичними країнами. Зміцни­лись і поглибились різносторонні зв'язки з СРСР. Краї­ни—члени РЕВ зобов'язалися надати допомогу Чилі в будівництві 20 великих промислових об'єктів. Одним із магістральних напрямів зовнішньоекономічної діяльності уряду С. Альенде стало розширення відносин з країнами Латинської Америки. В листопаді 1970 р. були відновлені відносини з Кубою. Період 1970—1973 pp. позначився суттєвим зближенням обох держав. У квітні 1973 р. уряд Чилі виступив з конкретними пропозиціями відносно до­корінної реорганізації структури ОАД.

Уряд С. Альенде продовжував розвивати традиційні, насамперед економічні, зв'язки з країнами Західної Єв­ропи.

У відносинах зі СІЛА уряд Народної єдності твердо обстоював інтереси своєї країни, її суверенітет від пося­гань СІЛА, обмежував діяльність іноземного, в тому числі й американського, капіталу, але водночас не ставив собі за мету розрив зв'язків із Вашингтоном, прагнув до

492