Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Прийнята в Ялті Декларація про визволену Європу, а також інший підсумковий документ «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» фактично створювали ту модель мирних міжнародних відносин, що якнайкраще відпо­відала об'єктивним потребам світового розвитку. У Дек­ларації було чітко визначено погоджену всіма учасниками перспективу: «Встановлення порядку в Європі та пере-улаштування національного економічного життя має бути досягнуто таким шляхом, який дасть змогу визволеним народам знищити останні сліди нацизму та фашизму й створити демократичні установи за їхнім власним вибо­ром».

Проте між тим, що було записано в офіційних доку­ментах, і тим, що становило реальні плани радянського керівництва, існувала певна різниця.

Й. Сталін фактично розкрив свої стратегічні наміри щодо Європи ще при укладенні «пакту Молотова—Ріб-бентропа» в серпні 1939 р. У секретному протоколі він домігся згоди на встановлення кордонів Радянського Со­юзу по лінії, близькій до кордонів царської Росії. Анексо­вані СРСР території (три балтійські держави, Бессарабія, Буковина, східні райони Польщі та частина Фінляндії) були втрачені в 1941 р. Але під час другої світової війни Радянський Союз відвоював не лише ці території, а й усю Східну Європу, в тому числі Польщу. Природно, Й. Сталін за тих умов не збирався йти на найменші пос­тупки в таких пунктах, як радянська гегемонія та вста­новлення в найближчому майбутньому радянського конт­ролю над Східною Європою.

_u «Польське питання» вважали, першочерговим як И. Сталін, так і В. Черчилль, який відчував тиск певних зобов'язань стосовно Польщі, через які, великою мірою, Великобританія й розпочала війну з Німеччиною. Довко­ла «польського питання» на конференції розгорнулася напружена боротьба, в якій В. Черчилль брав най­активнішу участь (утім, без будь-якої істотної підтримки з боку Ф. Д Рузвельта). Проте вони все ж таки домоглися узгодження такого варіанта «польського врегулювання», який передбачав створення тимчасового польського Уряду національної єдності та проведення вільних ви­борів.

15

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

1

У Декларації про визволену Європу (до якої додавала­ся угода щодо Польщі) передбачалися вільні вибори і встановлення нормальних демократичних режимів на всій східноєвропейській території. Ці дипломатичні доку­менти могли стати основою побудови демократичної повоєнної Європи, але Й. Сталін згодом фактично про­ігнорував їх, по-своєму стлумачивши такі «надкласові» поняття, як вільні вибори й демократичні свободи.

Головні результати Ялтинської конференції протягом усіх десятиліть «холодної війни» сприймалися більшістю фахівців, насамперед західних, як формула поділу Європи між переможцями на Схід і Захід (у геополітичному сен­сі). За словами знаменитого американського дослідника, одного з корифеїв історії другої світової війни С. Сульц-бергера, «Кримська конференція призвела до розколу Єв­ропи на дві сфери впливу, представлені союзом НАТО та Варшавським блоком».

Слід зазначити, що подібне твердження має під со­бою, крім іншого, доволі конкретне підґрунтя. Ще в жовтні 1944 р. в ході восьмиденного візиту В. Черчилля до Москви між ним і Й. Сталіним була досягнута домов­леність про поділ сфер впливу в Європі після закінчення війни. Згідно з нею Великобританія мала отримати 90 % у Греції, а Радянський Союз — 90 % у Румунії та 75 % у Болгарії; Угорщина та Югославія були поділені за принципом «50 х 50» (згодом після переговорів В. Моло­това з британським міністром закордонних справ Е. Іде-ном «здобутки» Радянського Союзу в Угорщині та Бол­гарії зросли до 80 %). Втім, на практиці ця домовленість зрештою не спрацювала. Вирішальну роль у цьому ві­діграли Сполучені Штати, які з самого початку ставилися до подібної ідеї досить стримано, а з приходом до влади Г. Трумена взагалі взяли на озброєння «універсалістський» підхід до розстановки сил у повоєнній Європі, який від­кидав доцільність установлення якихось чітко узгоджених з СРСР «сфер впливу».

Після цього процес поділу Європи набрав здебільшого спонтанного характеру, коли кожна зі сторін насамперед мала на меті задовольнити свої власні геополітичні апе­тити, особливо не опікуючись тим, щоб якимось чином узгодити їх з інтересами опонента.

16