Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

Німеччини і проект нової угоди фактично гальмує реальні заходи з демілітаризації. Треба спочатку спільно з'ясувати, як реалізуються попередні рішення, а потім укласти угоду про міжнародні гарантії й контроль, причому не менше ніж на 25 років.

Проте Бірнс виніс це питання на пленарне засідання сесії. Тоді радянська сторона додала до своїх заперечень проти проекту ще й відсутність пункту про перебудову в політичному житті Німеччини, про аграрну реформу, про ліквідацію монополій. Намагаючися підкреслити ефемер­ність подібних закидів, Бірнс виділив вузький, військово-контрольний аспект запропонованої угоди.

Що стосується перевірки виконання рішень про демілітаризацію, то радянська сторона наполягала на ска­суванні інспектування промислових підприємств. Уже в той час на кордоні Саксонії й Тюрінгії розгортався про­ект видобування і переробки урану на комбінаті «Вісмут». І ось тут, вочевидь, і крилася головна причина неприйняття радянською стороною «угоди Бірнса», бо в ній заборонялося виробництво «будь-яких розщеплю­ваних матеріалів». Щоправда, вона містила застереження про можливість такого виробництва, якщо «Високі Сто­рони схвалять», але таким чином урановий проект СРСР узалежнювався від західних держав, насамперед СІЛА.

І хоча, безперечно, існувала можливість певного компромісу, але абсолютна закритість взаємних позицій, приховування справжньої суті суперечностей урешті-решт зумовили провал проекту Бірнса. Як наслідок на Паризькій сесії 12 липня 1946р, було проголошено намір США й Великобританії об'єднати свої окупаційні зони і створити те, що згодом назвуть «Бізоніею».

Саме створення «економічної об'єднаної області» ба­гатьма вченими вважається початковою фазою в процесі розколу Німеччини. Хоча через значні труднощі функціо­нування «Бізони» цей процес не одразу став необоротним.

6 вересня 1946 р. держсекретар СІЛА Бірнс виступив у Штуггарті з промовою, де брав під сумнів повоєнний територіальний статус і виступив за перегляд кордону Одер—Нейсе. Це одразу викликало різку реакцію СРСР, Польщі та Франції, і вже в офіційній доповіді держдепар­таменту СІЛА з німецького питання позицію було значно

80

пом'якшено. Підтверджувалася прихильність СІЛА до потсдамських угод. Про ревізію кордону не йшлося вза­галі.

Наступна, Московська сесія РМЗС, яка проходила з 10 березня до 24 квітня 1947 р. у новому складі (Бірнса змінив Маршалл), практично повністю була присвячена обговоренню німецького питання. Почалася вона з сим­волічного акту ліквідації Прусської держави, який під­тверджував щире прагнення сторін знищити націона­лістичну спадщину в історії Німеччини.

На Московській сесії РМЗС було узгоджено питання про заснування Інформаційно-консультативної ради, на яку покладалися такі завдання: 1) інформувати союзні уряди про підготовку німецької мирної угоди Радою міністрів закордонних справ; 2) передавати союзним уря­дам усю документацію РМЗС стосовно підготовки мирної угоди; 3) проводити консультації з представниками союзних урядів з питань, пов'язаних із німецькою проб­лемою.

Окрім того, вирішено було створити постійні комітети Ради міністрів закордонних справ: а) з політичної струк­тури Німеччини; б) з територіальних змін; в) з еконо­мічної реорганізації Німеччини та з репарацій; г) з роз­зброєння і демілітаризації Німеччини.

31 березня міністр закордонних справ Великобританії Е. Бевін висунув проект «Додаткових принципів щодо Ні­меччини», в якому переглядалося репараційне питання — пропонувалося скасувати можливість репарацій з Німеч­чини у вигляді постачання готової продукції. При цьому Радянському Союзу ставився ультиматум — або він погоджується з подібною репараційною політикою, або західні держави відмовляються від наступного обговорен­ня німецьких справ. Під «готовою продукцією» західні країни розуміли, звичайно, передусім уран з комбінату «Вісмут». У даній позиції переважала, поза сумнівами, не економічна логіка, а політичні міркування. Щоправда, окреслилася можливість певного компромісу радянсько-англійських переговорів, оскільки обидві сторони бажали скасувати взаємні юридичні претензії — Радянського Союзу на Рурі і Великобританії в Тюрінгії й Саксонії. Але Далі переговорів справа не пішла. За рішенням Москов-

81

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- , - НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

ської сесії РМЗС почався процес репатріації німецьких військовополонених.

5 червня 1947 р. держсекретар США виголосив свою гарвардську промову, з якої бере початок «план Маршал-ла». Якщо з економічної точки зору він, на думку бага­тьох дослідників, не був для Німеччини вирішальним, то | політичне значення його очевидне — «план Маршалла*:! став інструментом консолідації західнонімецького урядуй Тим більше що адміністративно-командна модель керу-| вання економікою у східній зоні до цього часу себе вже вичерпала, а альтернативи до «плану Маршалла» для Східної Німеччини Радянський Союз не запропонував.

Спробу обговорити економічні, в тому числі й репараційні, питання було зроблено на Лондонській сесії РМЗС (25 листопада — 15 грудня 1947 p.). Проте й фактично було зірвано: держсекретар США Д. Маршалі під час одного з засідань оголосив сесію закритою — без узгодження і без зазначення місця та часу наступної зустрічі. Під час сесії Франція висловила принципову згоду на об'єднання французької зони окупації з англо-американською і створення «Тризонії». 19. грудня держде­партамент СІЛА поінформував про припинення репара­ційних поставок до СРСР.

У січні 1948 р. у Франкфурті-на-Майні пройшла нара­да мінктрів-президентів «Бізони», скликана окупаційною владою. На ній були створені верховний суд і цент­ральний банк. Економічна рада, що діяла ще з травня 1947 p., збільшилася до І04 депутатів і одержала повнова­ження в галузі податкової політики. Виконавчою радою з розширеними повноваженнями став називатися директо­рат у складі глав п'яти бізональних урядів. Усі ці заходи значно прискорили перетворення «об'єднаної економіч­ної області»-на справжню державу. Створювався прообраз майбутньої конституційної структури. Аби зменшити не­вдоволення Франції* що, як і раніше, вважала західно? німецьку державу за майбутнього надто небезпечного сусіда, Англія і США санкціонували відлучення Саару від Німеччини й передання його під фактичний суверенітет Франції. На Франкфуртській нараді було запропоновано скликати нову конференцію з німецького питання за участі Франції й країн Бенілюксу, але без СРСР.

82

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

Лондонська конференція проходила у два етапи: з 23 лютого до 6 березня і з 20 квітня до 1 червня 1948 р. На ній було узгоджено директиву для глав урядів усіх західнонімецьких земель, згідно з якою вони до 1 вересня мали скликати установчі збори для розробки Конституції.

За постановою конференції засновувався Міжнарод­ний орган з Руру і з контролю над виконанням рішення про демілітаризацію майбутньої ФРН.

Значні поступки були зроблені для Франції — май­бутня Конституція мала передбачити мінімальну центра­лізацію, про німецьку армію не згадувалося взагалі, а склад міжнародного органу з Руру забезпечував переваги французької сталеливарної промисловості над німець­кою. Але слід зазначити, що ці поступки Франція вважа­ла за недостатні. Тому рішення Лондонської конференції з великими ускладненнями ратифікувалися французьким парламентом.

Лондонська конференція проголосила курс на ство­рення західнонімецької держави та її інтеграцію в західний блок. Це, звичайно, не могло не викликати відповідні заходи з боку Радянського Союзу. Було роз­роблено план запровадження обмежень на комунікаціях Берліна з західними зонами окупації, які й були введені з 1 квітня. Передбачалося за допомогою ускладнень у Берліні змусити західні країни виявити більшу лояльність у питанні реалізації планів створення західнонімецької держави.

18 червня командувачі окупаційних військ США, Ве­ликобританії й Франції повідомили маршала Соколовсь-кого про проведення з 20 червня грошової реформи у трьох західних зонах. Передбачалося не поширювати її на західні сектори Берліна.

22 липня Соколовський сповістив своїх західних колег про проведення грошової реформи вже в радянській зоні окупації Німеччини і в районі Великого Берліна. 23 липня західні держави ухвалили рішення про поши­рення реформи на західні сектори Берліна.

24 липня було цілком перекрито наземні комунікації між західними зонами окупації й Берліном «з технічних причин». Тим часом маршал Соколовський чітко сфор­мулював справжню причину блокади, оголосивши, що

83

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

транспортні обмеження триватимуть доти, доки не буде скасовано плани західних держав про створення західно­німецького уряду.

Західні держави організували й розширили «повіт­ряний міст» між західними зонами окупації й Берліном. 31 липня 1948 р. посли СІЛА, Франції та Великобританії мали окремі бесіди з Молотовим, а 2 серпня їх прийняв Сталін. Глава радянського уряду настійно просив відкласти рішення про створення західнонімецького уря­ду. Радянський уряд проголосив, що транспортні обме­ження між Берліном і західними зонами окупації будуть зняті одночасно зі згодою на введення в обіг у Берліні німецької марки радянської зони й вилучення з обігу «марки Б».

Визнання валюти радянської зони окупації як єдиної валюти в Берліні фактично означало включення всього Берліна у фінансово-економічну систему радянської зо­ни. Таким чином Радянський Союз розраховував ство­рити передумови для повного витиснення західних дер­жав з Берліна.

Але, скликавши 1 вересня 1948 р. Парламентську раду для розробки Конституції Західної Німеччини, західні держави недвозначно продемонстрували прагнення про­довжити готування до створення західнонімецької дер­жави.

Радянське керівництво, зробивши ставку на немож­ливість нормального функціонування американського «повітряного мосту» восени—взимку 1948 p., взяло курс на затягування переговорів. Безрезультатними виявилися всі дипломатичні маневри в Раді Безпеки ООН. До цього часу припинив своє існування єдиний магістрат Берліна. І найголовніше — «повітряний міст* успішно функціо­нував і взимку. Радянський Союз мусив визнати провал блокади Берліна, і 4 травня 1949 р. у Нью-Йорку було досягнуто угоди, згідно з якою 12 травня скасовувалися всі обмеження зв'язку, транспорту й торгівлі між Бер­ліном і західними землями Німеччини, між східною і західними зонами Берліна, а також між західними і схід­ною зонами окупації Німеччини.

Берлінська криза 1948—1949 pp. була спричинена геополітичними, ідеологічними й психологічними факто­рами. Основний прорахунок радянського керівництва по-

84