Тема 5 Країни Південної Азі)"

в міжнародних відносинах

ши ряд міст на східній ділянці й ліквідувавши всі індійські прикордонні лінії. Індійські війська не змогли стримати китайського наступу й змушені були відсту­пити. Розв'язуючи агресію проти Індії в розпал «карибсь­кої кризи», пекінське керівництво, певно, вважало, що зайняті своїми справами «наддержави» навряд чи змо­жуть у цей час приділити Індії належну увагу. Першою офіційною реакцією Вашингтона були шок, викликаний насильницькими й агресивними діями комуністичного Китаю, і співчуття Індії. Проте, як показали подальші події, реакція Вашингтона не обмежилася висловленням співчуття.

В умовах відступу індійської армії уряд Д. Неру звер­нувся до всіх країн із проханням надати допомогу у відсічі китайській агресії. США й Великобританія негай­но розпочали поставки в Індію зброї, боєприпасів та військового обладнання. Вашингтон так швидко прий­шов на допомогу Індії, що навіть не дочекався укладення офіційної угоди між двома країнами. Перша партія американської зброї була доставлена 3 листопада, а дво­стороння індійсько-американська угода підписана лише 14 листопада. Важливо підкреслити, що навіть у цій складній для Індії обстановці китайської агресії Д. Неру заявив у парламенті, що військові поставки Заходу здійс­нюватимуться без будь-яких умов і політичних зобов'я­зань з боку Індії перед країнами, що надають допомогу. Що стосується СРСР, то його уряд заявив, що головним є завдання побороти чад війни й розпочати переговори про мирне врегулювання, доклавши зусиль до ухвалення взаємоприйнятного рішення на основі розуміння й спів­робітництва. Однак розширення китайської агресії проти Індії змусило Москву зайняти активнішу позицію щодо конфлікту. Виявленням чіткої проіндійської позиції стали відкрита радянська критика Китаю у зв'язку з розпоча­тою ним збройною акцією проти Індії й відмова поділити китайські аргументи та позицію в конфлікті.

В умовах різкого погіршення відносин з Індією КНР пішла на зближення з Пакистаном. 28 жовтня 1962 р. було опубліковане спільне китайсько-пакистанське комю­ніке, в якому говорилося про досягнення повної домовле­ності про кордони між Китаєм і суміжними з ним райо­нами, що перебувають під контролем Пакистану. Під

397

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

«суміжними районами» розумілась територія Кашміру, навколо якого постійно спалахували індійсько-пакистан-ські незгоди. Індія ж не змінила свою точку зору щодо Тибету й Тайваню, а також постійно висловлювалась за відновлення прав КНР в ООН.

Досягнувши в ході агресії проти Індії тих рубежів, які китайський уряд уважав кордонами КНР, 20 листопада 1962 р. він в односторонньому порядку заявив про при­пинення вогню і намір розпочати з 1 грудня відведення своїх військ на 20 км від лінії фактичного контролю, що склалася на 7 листопада 1959 р. Індійській стороні було запропоновано здійснити аналогічний відхід і суворо до­тримуватись статус-кво, а на випадок його порушення Китай залишав за собою право завдати «відповідного уда­ру». Зі своєї сторони індійський уряд негайно віддав армії наказ не поновлювати вогню, проте вироблення політич­ної відповіді на китайські пропозиції ускладнилося з огляду на тяжкі морально-політичні наслідки й матері­альні втрати, спричинені китайською агресією. Опозиція вимагала продовження опору китайській агресії, відмови від політики неприєднання і встановлення прямого вій­ськово-політичного союзу Ь західними країнами. В умо­вах, що склалися, багато хто в Індії висловлював побою­вання, що в обмін на американську допомогу Індії дове­деться відмовитися від своєї політики неприєднання й увійти до західного військового блоку. Проте, як заявив у парламенті Д. Неру, прийняття допомоги не означає від­мови від індійської політики неприєднання. «По суті, — сказав він, — глава однієї з західних країн, що надають нам зброю, в листі до мене написав, що не бажає відходу Індії від її традиційної політики неприєднання». Хоч Д. Не-ру і не назвав імені цього керівника, не важко було здога­датись, що він мав на увазі президента СІЛА Д Кеннеді.

Загострення відносин між Індією і КНР розглядалося більшістю афро-азіатських країн як надзвичайно небез­печний поворот у міжазіатських відносинах, що міг при­звести до розколу в їхніх рядах. З ініціативи Шрі-Ланки 10—12 грудня 1962 р. в Коломбо відбулася конференція шести країн, що не приєднались (Бірма, Гана, Єгипет, Індонезія, Камбоджа та Шрі-Ланка), на якій були вироб­лені пропозиції, представлені згодом Індії й КНР як платформа для прямих двосторонніх переговорів з метою

398