Тема 6 Діяльність оон в умовах «холодної війни»

• Операція ООН у Конго

Операція в Конго протягом тривалого часу бул найбільшою за масштабами. Контингент ООН І налічував до 20 тис. чоловік.

Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишні колонії Бельгії після здобуття незалежності ЗО черв 1960 р. Всі провідні посади в державному апараті офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або іні європейці. Тому відразу після проголошення незалежнос­ті почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцері і цивільного населення проти засилля іноземців. Під р водом відновлення порядку бельгійські війська, розташо­вані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без зщв конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе — зидент однієї з провінцій — Катанги проголосив її неза­лежність як окремої держави. В цих умовах керіві Конго звернулося по допомогу до ООН.

14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію ви-J вести свої війська з Конго й уповноважила Генеральної секретаря Дага Хаммаршельда забезпечити конголезько-¹ му урядові військову допомогу, яка має надаватися доки сили національної безпеки не стануть здатними ви-¹ конувати свої функції.

118

Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції ООН у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво ООН виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для са­мооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резолюцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 p., ухваленої надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтриман­ня закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання тери­торіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовнішнього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у се­паратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань бе­зумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту.

Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумум-бою, якого підтримував СРСР. Загострення суперечно­стей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумум­бу. Керівництво ООН вважало неможливим силою визво­ляти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарешто­ваний і переданий у Катангу, де його стратили.

На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу—Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів ООН; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник.

За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дата Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про Усунення його з посади Генерального секретаря.

119

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В серпні й вересні 1961 р. відбулися військові сутички між силами Чомбе і військами ООН. З метою врегулю­вання конфлікту в Катанзі Даг Хаммаршельд домовився» про особисту зустріч із Чомбе. Але Пвересня 1961 р. Даг| Хаммаршельд загинув в авіаційній катастрофі на шляху ві Ндолу, де мали проводитися переговори про пригашення| воєнних дій.

В умовах порушення катанзькими сепаратистами угоді про припинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961 р.\ надала безпрецедентні повноваження виконуючому обо-| в'язки Генерального секретаря У Тану. Мова йшла про| застосування радикальних заходів, навіть воєнних у необхідності, для негайного усунення і депортації з танги всіх іноземних військових і політичних радників,! що не входили в контингенти військ ООН. З метою само­оборони військам ООН було дозволено проводити обме­жені воєнні дії. То був певний відхід від принципів про-1 ведення операцій з підтримання миру.

Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив| відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції ООН в основному була досяг­нута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усу-| нуті; поступово відновлювався порядок у країні. В люто-І му 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН,| яке остаточно завершилося ЗО червня 1964 р.

Тема б Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

• ООН і перші кроки в галузі роззброєння

Аналіз положень Статуту ООН свідчить про' що ставлення її фундаторів у 1945 р. до пробле ми роззброєння мало свої відмінності. Тоді і зброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні ловної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабу тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерне зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєї

120

Тому якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь, Статут ООН лише проголошував мету регулю­вання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї ко­лективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контин­генти національних військово-повітряних сил для спіль­них міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно-ПІтабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєн­ня» (ст. 47).

Статутом не передбачалося створення механізму конт­ролю над роззброєнням. Застосування Сполученими Штатами атомної бомби проти японського міста Хіросіма 6 серпня 1945 р. внесло корінні зміни в бачення проблеми роззброєння. Перед міжнародним співтовариством постає невідкладне завдання заборони ядерної зброї, застосуван­ня якої приховувало смертельну загрозу людству. Моно­польне володіння атомною зброєю Сполученими Шта­тами {до 1949 p., коли СРСР ліквідував цю монополію) загострило радянсько-американські відносини. Гонка ядерних озброєнь перетворилася на провідний і найне-безпечніший напрям розвитку «холодної війни». Бороть­ба навколо проблеми заборони ядерної зброї посіла цент­ральне місце в дебатах, присвячених роззброєнню. Пер­шою резолюцією, ухваленою 24 січня 1946 р. першою се­сією Генеральної Асамблеї, була резолюція про створення Комісії з атомної енергії. До неї ввійшли представники членів Ради Безпеки й Канади. Мета Комісії полягала в розробці- конкретних пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мир­них цілях і знищення атомної зброї та всіх інших засобів масового знищення.

Пізніше, 14 грудня 1946 р., Генеральна Асамблея ухва­лила резолюцію, яка визнала центральну роль роззбро­єння в справі підтримання миру й безпеки.

Тоді ж визначилися протилежні позиції щодо атомної енергії та її використання.

121

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

План СІЛА був викладений у Комісії з атомної енергії' | Бернардом Барухом 14 червня 1946 р. «План Баруха»^перед_г-» бачав: створення Міжнародного агентства з атомног розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Без-| пеки контроль над використанням атомної енергії, піал створення системи контролю вся атомна зброя має 6} знищена, а виробництво нових атомних бомб заборонені но; Агентство мало стати єдиним власником атомної ^ ровини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією дослідження і розвиток у галузі атомної енергії.

Радянський план, викладений А. Громико, передбач укладення міжнародної конвенції про заборону вироб-| ництва й застосування атомної зброї, яка мала закрії такі зобов'язання: заборонити використання атомне зброї та виробництво атомної зброї, знищити протягом⁴! трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке! порушення конвенції серйозним злочином проти людст-1 ва; протягом шести місяців учасники конвенції мали! ухвалити закони, які передбачали суворе покарання зщ порушення положень конвенції.

Пізніше, 11 червня 1947р., радянська сторона вї своє бачення інспекцій і контролю: створити Міжнар Контрольну комісію з повноваженнями контролю таї інспекцій щодо мирного використання атомної енергії;! залишити у віданні урядів країн володіння й упра~^!—^Л матеріалами та установами з атомної енергії; контрол. має здійснюватися шляхом обмежених інспекцій, запитії інформації від урядів стосовно матеріалів; передбачався також контроль за існуючими атомними матеріалами.

Отже, виявилися такі основні розбіжності в підходахі до атомного роззброєння:

1. Послідовність у заходах. СІЛА: спочатку встанови систему контролю, а потім здійснити атомне роззброєну ня. СРСР: спочатку підписати договір про заборону атол ної зброї.

ттта ^^ини>У^п масності й національного суверенітетул США: за міжнародну власність на атомні матеріали таї установи. СРСР: міжнародна власність є втручанням І внутрішні справи країн і загрожує їх національному су-веренітету.

122