Тема 5 Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену

5) мирне співіснування.

До 10 принципів мирного співіснування ввійшли:

1) повага до основних прав людини, а також цілей та принципів Статуту ООН;

2) повага до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн;

3) визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і малих;

4) утримання від інтервенції й втручання у внутрішні справи інших країн;

5) повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом ООН;

6) утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;

7) утримання від агресії проти територіальної ціліс­ності або політичної незалежності будь-якої країни;

8) врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шля­хом;

9) сприяння взаємним інтересам і співробітництву;

10) повага до справедливості й дотримання міжнарод­них зобов'язань.

Бандунзька конференція мала велике міжнародне зна­чення. По-перше, вона свідчила про зміцнення незалеж­ного зовнішньополітичного курсу країн, що визволилися. По-друге, її рішення сприяли як подальшому розвиткові національно-визвольного руху, так і утвердженню в між­народних відносинах принципу мирного співіснування. Нарешті, конференція заклала засади Руху неприєднання — нового напряму у світовій політиці.

Подальші міжнародні конференції країн, що визво­лилися, 50-х років (Конференція солідарності народів Азії й Африки в Каїрі 1957р.; Конференція незалежних країн Аф­рики в Аккрі 1958 p.; Конференція народів Африки в Тунісі 1958 р. та ін.) доповнили, розширили й уточнили прин­ципи мирного співіснування, зробивши їх важливим еле­ментом міжнародного спілкування.

107

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

«Третій світ». Становлення руху афро-азіатської солідарності

Нові самостійні держави, що постали на тери­торіях колишніх колоніальних імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки та Південної Америки утворили «третій світ». Цілісність та специфіку країн «третього світу» визна­чав цілий комплекс чинників. Вони мали багато спіль­ного: низький рівень економічного розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну економіку; наявність гострих економічних, демографіч­них, соціокультурних проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдеш. Водночас існували й чинники, що роз'єднували ці країни: нерівномірність соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждер­жавних відносинах тощо.

Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням внутрішньої згуртованості.

Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських дер­жав спрямовувалася на збереження і зміцнення міжна­родного миру та безпеки, подолання колоніалізму, ра­сизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного спів­робітництва. Зовнішньополітична активність молодих су­веренних держав діставала відображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або спільно з іншими дер­жавами.

Функція підтримання миру й міжнародної безпеки бу­ла одним із найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите роззброєння (лікві­дація іноземних військових баз, виведення іноземних військ), заборона застосування атомної зброї й проведен­ня ядерних випробувань, мирне розв'язання міждержав­них конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілко­вите роззброєння та суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсів

108