Тема 6 Активізація діяльності оон у період розрядки міжнародної напруженості

комітету був представник Нігерії, а заступником голови — представник України.

Спецкомітет проти апартеїду став головним органом оонівського механізму боротьби з апартеїдом, визнаним міжнародною спільнотою злочином проти людства, що загрожує міжнародному миру й безпеці.

ООН розгорнула багатопланову діяльність, основні напрями якої зводилися до викриття расистської сутності політики й практики режиму апартеїду, здійснення по­літичного й економічного тиску на расистський режим Преторії шляхом розриву дипломатичних та економічних відносин, мобілізації міжнародної підтримки національ­но-визвольного руху народу Південної Африки та ви­криття фактів співробітництва з режимом апартеїду.

Вже в 1962 р. Генеральна Асамблея рекомендувала всім членам ООН вжити ряду заходів дипломатичного й економічного характеру, аби примусити Преторію відмо­витися від політики апартеїду, в 1963 р. Рада Безпеки закликала всі держави припинити продаж і доставку зброї, боєприпасів та воєнно-транспортних засобів у Південну Африку. Однак деякі західні країни, зокрема СІЛА і Великобританія, не визнали це рішення обов'яз­ковим і продовжували співробітництво з расистським ре­жимом.

У 1972 р. Рада Безпеки, що зібралася в Аддис-Абебі, визнала правомірною антиапартеїдну боротьбу народу Південної Африки, що мало велике значення для поси­лення міжнародної допомога національно-визвольному

РУХОВІ.

У 1973 р. Генеральна Асамблея ухвалила Міжнародну конвенцію про покарання злочину апартеїду. В 1974 р. Гене­ральна Асамблея запросила представників Африкансько­го національного конгресу (АНК) та Панафриканського конгресу (ПАК) взяти участь у ранзі спостерігачів при обговоренні проблеми апартеїду в Спецкомітеті. Пізніше Ці дві організації були визнані єдиними представниками більшості населення Південної Африки й запрошувалися як спостерігачі для обговорення питання про апартеїд на Пленарні засідання Генеральної Асамблеї.

Генеральна Асамблея позбавила Південну Африку Права участі в роботі органів ООН і рекомендувала

241

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

подібні заходи й іншим міжнародним організаціям. Це сприяло міжнародній ізоляції расистського режиму, хоч Південна Африка залишалася членом ООН. 1976 p. Гене­ральна Асамблея проголосила 26 червня —день повстан­ня в Соуето —Міжнародним днем солідарності з народом А Південної Африки. В 1977 р. Рада Безпеки ухвалила pi- J шення, яке робило воєнне ембарго обов'язковим. По- ' дібне рішення ООН ухвалила вперше. Найбільшою діє­вістю вирізнялася політика економічного бойкоту Південної Африки. Але обов'язковими були лише санкції на торгівлю зброєю. Інші ж введеш економічні санкції мали добровільний характер, і все залежало від позиції тієї чи іншої країни.

Соціалістичні країни й країни, що не приєдналися,: проводили політику цілковитого припинення диплома­тичних, економічних та культурних відносин з Півден­ною Африкою. Поступово ряд держав, включаючи майже всіх традиційних партнерів Південної Африки в еконо­мічній сфері, ввели щодо неї ряд санкцій.

Північні країни (Данія, Фінляндія, Норвегія та Шве­ція) наклали цілковиту заборону на всю торгівлю з Пів­денною Африкою.

Країни Європейського економічного співтовариства заборонили експорт нафти й імпорт золотих монеті (крюгерандів), а також нові інвестиції в ПАР. Країни; Співдружності відмовилися від експорту в ПАР нафти, комп'ютерів, імпорту крюгерандів, заліза й сталі. Всі вони, за винятком Великобританії, заборонили імпорті сільськогосподарських продуктів, вугілля й урану з Пів-<і денної Африки. Безумовно, оптимальним варіантом були! б всеосяжні обов'язкові санкції. Проте, незважаючи наг численні відповідні резолюції Генеральної Асамблеї, рі- ■ шення міжнародних форумів та заклики лідерів анти-апартеїдного руху, запровадити глобальні санкції не вда-г лося. Такі обов'язкові санкції могла встановити тільки Рада Безпеки, а всі спроби провести необхідні рішення-і закінчувалися невдачею через позицію насамперед СГ^ТА ' й Великобританії. На їхню позицію впливала не тіл економічна заінтересованість у широких економічні зв'язках з Південною Африкою, а й стратегічні інтереси.» Ситуація в цій країні розглядалася Вашингтоном крізь] призму протистояння Сходу з Заходом.

242