278

В.І.Воловик, М.А.Лепський

Т.І.Бутченко, О.В. Краснокутський

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

монографія

Запоріжжя «Просвіта»

2011

УДК 37.013.73

ББК 430 В

В 68

Рекомендовано вченою радою Запорізького національного університету (протокол № від грудня 2010 року)

Рецензенти:

Додонов Р.О. – доктор філософських наук, професор

Кривега Л.Д. – доктор філософських наук, професор

Воронкова В.Г. – доктор філософських наук, професор

Воловик В.І., Лепський М.А., Бутченко Т.І., Краснокутський О.В.

Соціальна філософія. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2011. – с.

ISBN966-653-090-2

Монографія привячена рефлексії методологічних підвалин соціальної філософії, генезису соціально-філософської думки, таких основних понять соціальної філософії як «соціальне буття», «соціальний простір» і «соціальний час», аналізу відношення «суспільство–людина», процесу історичного розвитку суспільства, особливостям соціального пізнання і його інтегруючого принципу, виявленню сутності та змісту соціальної діагностики, прогнозування, проектування і планування, виявленню детермінантів оптимізації розвитку соціального управління українським суспільством на етапі його трансформації.

Монографія призначається для студентів, викладачів, аспірантів і докторантів гуманітарних факультетів ВНЗ, всім, хто цікавиться проблемами філософії та суспільного розвитку.

УДК 37.013.73

ББК 430 В

ISBN966-653-090-2 © Воловик В.І., Лепський М.А.,

Бутченко Т.І., Краснокутський О.В.,

2011

© «Просвіта», 2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….

Розділ 1.МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДВАЛИНИ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ……..

1. До питання про зміст поняття «соціальне»……………………………

2. Соціально-гуманітарні науки і філософія…………………………….

3. Об’єкт і предмет соціальної філософії…………………………………

Розділ ІІ. Генеза соціально-філософської думки……………………………….

1. Витоки соціально-філософської думки………………………………..

2. Соціально-філософські погляди мислителів середньовіччя і

епохи Відродження………………………………………………………..

3. Соціально-філософська думка XVII–першої половини ХІХ ст……...

4. Розвиток соціальної філософії у другій половині ХІХ–ХХ ст.ст……

5. Становлення і розвиток соціально-філософської думки в Україні….

Розділ Ш. Основні поняття соціальної філософії………………………………

1. Соціальне буття…………………………………………………………

2. Діяльність……………………………………………………………….

3. Соціальний простір і соціальний час………………………………….

Розділ ІV. Людина. Суспільство. Влада………………………………………….

1. Феномен людини………………………………………………………..

2. Що таке суспільство……………………………………………………

3. Взаємозв’язок «людина – суспільство» як закономірність

розвитку соціального………………………………………………………

4. Влада……………………………………………………………………..

Розділ V. Соціальний розвиток…………………………………………………..

1. Соціальний розвиток: сутність і зміст поняття……………………….

2. Інтереси і потреби………………………………………………………

3. Суб’єкти соціального розвитку……………………………………….

Розділ VІ. Історичний процес і його особливості………………………………

1. Поняття історичного процесу………………………………………….

2. Взаємозв’язок об’єктивного і суб’єктивного в історичному

процесі………………………………………………………………………

3. Взаємозв’язок форми і змісту, явища і сутності в історичному

процесі………………………………………………………………………

4. Історична необхідність і історична випадковість……………………..

5. Історичний закон і історична закономірність…………………………

6. Взаємозв’язок минулого, сьогодення і майбутнього в

історичному процесі. Проблема суспільного прогресу………………….

Розділ VІІ.Соціальне пізнання…………………………………………………...

1. Загальне і особливе в соціальному пізнанні………………………….

2. Інтегруючий принцип соціального пізнання…………………………

3. До питання про методи соціального пізнання………………………..

Розділ VІІІ. Суспільна свідомість………………………………………………..

1. Сутність суспільної свідомості та її структура………………………

2. Основні форми суспільної свідомості:……………………………….

а) моральна свідомість……………………………………………………

б) релігійна свідомість…………………………………………………….

в) політична свідомість……………………………………………………

г) правосвідомість…………………………………………………………

Розділ ІХ. Соціальні діагностика, прогнозування та проектування……….....

1. Сутність соціальної діагностики…………………………………………

2. Методологічні принципи соціального прогнозування………………….

3. Діалогічний зміст поняття «соціальне проектування»………………….

Розділ Х. Соціальне управління і його особливості на етапі трансформації України…………………………………………………………………...............

1. Феномен соціального управління………………………………………..

2. Теорія та ідеологія державотворення як фактори оптимізації

соціального управління та етапі трансформації України…………………

3. Підвищення рівня відповідальності владних структур як критерій ефективності соціального управління……………………………………...

ВСТУП

Відомо, що запорукою продуктивного аналізу будь-якої наукової проблеми є наявність надійної методології. Сказане цілком стосується і суспільствознавства, що зараз перебуває у надзвичайно складному стані, оскільки, по-перше, соціальна рівність останніми роками зазнала кардинальних змін в результаті розвалу СРСР і утворення на його колишній території незалежних держав, руйнації соціалістичної системи, а по-друге, осмислення зазначених соціальних змін економічною наукою, соціологією, політологією, равознавством і іншими гуманітарними науками гальмується з причини дійсного оновлення методології соціального пізнання. Останнє ж, у свою чергу не може здійснитися інакше, ніж шляхом вдосконалення інструментарію соціально-філософської рефлексії мисленєвих моделей соціуму та його структурних елементів, перевірки їх адекватності реально існуючим соціальним феноменом, виявлення детермінантів оптимізації розвитку соціального знання і його використання в управлінні соціальними процесами.

Виходячи з цього, автори монографії передбачають, здійснивши критичний аналіз методологічних підвалин соціальної філософії і генезису соціально-філософської думки, розглянути такі основні поняття соціальної філософії як «соціальне буття», «соціальний простір» і «соціальний час», відношення «суспільство – людина» як одну із важливих проблем соціальної філософії, соціальний розвиток, його рушійні сили і суб’єкти, процес історичного розвитку суспільства в його особливості, виявити сутність соціального пізнання і його інтегруючий принцип, проаналізувати суспільну свідомість та її структуру, сутність та зміст соціальної діагностики, прогнозування, проектування і планування, а також основні детермінанти оптимізації розвитку соціального управління українським суспільством на етапі його трансформації.

Наступні розділи і підрозділи підготували:

доктор філософських наук, професор Воловик В.І. – загальна редакція і розділи І, Ш, IV 1), 2), 3), V, VІ, VІІ, VІІІ, Х 2)

доктор філософських наук, доцент Лепський М.А. – розділ Х 1), 2)

кандидат філософських наук Бутченко Т.І. – розділи ІІ, ІХ 3)

кандидат філософських наук Краснокутський О.В. – розділи ІV 4), Х 1), 3)

Розділ 1 методологічні підвалини соціальної філософії

Приступаючи до розгляду проблематики цього розділу, ми плануємо зосередитись на вирішенні таких завдань: уточнити зміст поняття «соціальне», проаналізувати взаємозв’язок соціально-гуманітарних наук і філософії, виявити об’єкт і предмет соціальної філософії.

1. До питання про зміст поняття «соціальне»

Як свідчить аналіз, поняття «соціальне» з повним правом може бути віднесено до найбільш важливих. В той же час не можна не помітити, що це полісемантичне поняття, яке вживається в різних значеннях. Зокрема, Р.О. Додонов і В.І. Додонова виділяють такі з них:

• по-перше, соціальне – це складний системний рівень організації структурних елементів поміж собою, що має універсальний характер;

• по-друге, поряд із «соціальним» у такому широкому значенні існує поняття «соціальна форма руху матерії». У цьому сенсі «соціальне» виступає синонімом понять «людське, суспільне»;

• по-третє, в межах соціальної форми руху матерії виділяють власне соціальну сферу життя, яка має власну специфіку і відрізняється від економічної, політичної і духовної сфер. Поряд із соціальним до цього ж понятійного рівня відноситься також термін «громадянський», «громадянське суспільство»;

• зовсім вузьке значення поняття «соціальне», що пов’язане із задоволенням різних людських потреб. У цьому сенсі вживається словосполучення «соціальна політика», «соціальна робота», «соціальне забезпечення». На Заході використовується також поняття «гуманітарне» («гуманітарні потреби», «гуманітарна допомога»).¹

В той же час, як визнають авторитетні дослідники, «людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне».² Мабуть тому автори багатьох довідкових видань уникають торкатися змісту цього поняття навіть тоді, коли включення до них похідних від нього понять, здавалось би, просто вимагають це робити.

Взяти хоча б таке видання, як «Універсальний словник-енциклопедія», де подаються такі поняття як «соціалізація», «соціальний шар», «соціальна група», «соціальна непристосованість», «соціальна поляризація», «соціальна стратифікація», «соціальна структура», «соціальний статус», про таке базисне для них поняття як «соціальне» навіть не згадує³. Відсутнє воно і в більшості філософських словників, включаючи енциклопедичні як українські, так і російські.

Що ж стосується зарубіжних довідкових видань, то слід зазначити, що це поняття ними не так обійдено, як нашими вітчизняними, і тлумачиться у самих широких межах.

Так, автори одного з американських соціологічних словників Девід Джері і Юлія Джері наводять три значення, в яких вживається поняття «соціальне»: «... 1) якість певних комах, а також певних видів тварин, включаючи людиноподібних, що живуть разом організованими колоніями або групами; 2) якість, що належить людському суспільству і/чи людським взаємодіям в організаціях і групах; 3) стурбованість і відповідальність за різні зв’язки і добробут індивідуальностей (наприклад, соціального робітника)»⁴.

Як бачимо, у даному випадку має місце прагнення говорити про поняття, що нас цікавить, обмежуючись зовнішніми проявами феномена, яке воно позначає, не заглиблюючись у його сутність і в такий же спосіб ігноруючи спроби проникнути в неї, які раніше вже робились західними дослідниками.

Маючи на увазі саме це, слід сказати про П.О. Сорокіна, який багато уваги приділяв вивченню природи соціального явища. Аналізуючи напрацювання своїх колег, він звертав увагу на той факт, що всі визначення соціального, які пропонувались ними, «мають дещо загальне, а саме, що соціальне явище – об’єкт соціології – є перш за все взаємодія тих або інших центрів або ж взаємодія, що має специфічні ознаки»⁵. При цьому сам він приходив до висновку про те, що найважливішою ознакою, яка відрізняє соціальне явище у якості такого, тобто його сутнісною характеристикою виступає психічна взаємодія.

«... Соціальне явище, – стверджував П.О. Сорокін, – є соціальний зв’язок, що має психічну природу і реалізується у свідомості індивидів, виступаючи у той же час за змістом і тривалістю за його межі. Це те, що багато хто називає «соціальною душею», це те, що інші називають цивілізацією і культурою, це те, що треті визначають терміном «світ цінностей» у протилежність світу речей, які утворюють об’єкт наук про природу. Будь-яка взаємодія, між ким би вона не відбувалась, раз вона наділена психічним характером... буде соціальним явищем»⁶.

П.А. Сорокін бачив, яку небезпеку для його дефініції таїть у собі існуюча невизначеність поняття «психічна взаємодія». Адже він не випадково тут же додає: «Психічна взаємодія може бути лише там, де взаємодіють одиниці або організми, що наділені розвинутою нервовою системою. У силу цього форми взаємодії людей поміж собою, а рівно й тварин, що не мають ніякого відношення до психічних форм, у сферу соціальних явищ не входять»⁷.

Безумовно, це має важливе значення на шляху до розкриття сутності феномена, що позначається поняттям, яке нас цікавить. Однак виявити її П.А. Сорокіну, як нам здається, все ж не вдалося.

Справді. Адже оскільки психіка притаманна не лише людині, а й тваринам, розглядати психічну взаємодію у якості сутнісної характеристики того чи іншого соціального явища навряд чи буде правомірним і виправданим. Найбільш наближеним до адекватного відображення сутності феномена соціального, на нашу думку, є визначення, запропоноване Г.В. Осиповим: «Соціальне – це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована у процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами або групами індивідів у конкретних умовах місця й часу. Будь-яка система соціальних відносин (економічна, політична та інш.) стосується відносин людей один до одного і до суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко виражений аспект. Соціальне є результатом спільної діяльності різних індивідів, що проявляється у їх спілкуванні і взаємодії»⁸.

Поділяючи прагнення поважного автора спиратися у розкритті сутності соціального на діяльнісний підхід, у той же час хотілось би висловити думку про те, що при цьому досить продуктивним міг би виявитись і філософський аналіз поняття «соціальне» у співставленні з його протилежністю, тобто з поняттям «природне».

Як відомо, будь-яке з природних явищ, у тому числі і людина як біологічна істота, має природне походження, створене самою природою, обумовлене природними зв’язками, тобто без участі людини як явища соціального. Виділення її з тваринного світу (антропогенез) стало таким же грандіозним стрибком, як і виникнення живого з неживого, який довгий час відбувався у нерозривному зв’язку зі становленням суспільства (соціогенез). Періоди антропогенезу і соціогенезу (за оцінками вчених 3-3,5 млн. років, тобто у 1000 разів більше писаної історії) – нерозривно зв’язані сторони єдиного цілого – антропосоціогенезу.

Звідси випливає, що всі явища, що мали місце на земній кулі у період, який передував антропосоціогенезу, носили чисто природний характер. Важко сказати, коли окремі з них почали набувати якості соціального, однак є всі підстави стверджувати, що поява цих якостей була пов’язана з появою людини і формуванням первісних форм людської спільності, суспільства. Саме з цим філологи і пов’язують етимологічне значення терміна «соціальний».⁹

Відокремившись від природи, від тваринного світу, людина не втратила своїх біологічних якостей, які, однак, зазнали колосальних змін. Це дозволяє зробити висновок, що «людина і тварина – це зовсім різні істоти, такі ж відмінні одна від одної, як небо і земля: між будовою кінцівок або внутрішніх органів, конституцією тіла або його співвідносними розмірами людини і тварини. Але найголовніша відзнака полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність»¹⁰.

Саме виділення, відокремлення людини з природи, протиставлення себе їй обумовило формування її у якості активно діючого суб’єкта, який, розглядаючи природу у якості об’єкта, у той же час змушений рахуватися з тим, що об’єкт ставить певні межі його діяльності, яка внаслідок цього не може здійснюватись довільно, як йому заманеться. Зазначена обставина, у свою чергу, формує потребу у суб’єкта пізнавати її суттєві зв’язки, які обумовлюють розвиток об’єкта – закономірності розвитку природи, щоб узгоджувати з ними власну діяльність, оскільки його цілі формуються у відповідності до логіки розвитку оточуючого предметного світу, об’єктивно обумовлені потребами суб’єкта і його можливостями, у першу чергу, рівнем розвитку знарядь виробництва, продуктивних сил. Людина, в такий спосіб, є головною активною силою у взаємозв’язку суб’єкта і об’єкта як першого прояву соціального, його творцем.

Соціальне, як нам уявляється, слід розглядати в якості філософської категорії, що позначає все різноманіття форм існування людини, різних об’єднань людей, відносин між ними, їх діяльності як способу освоєння світу, об’єктивної реальності шляхом використання результатів матеріального і духовного виробництва попередніх поколінь, змінюваних спадкоємцями у зв’язку з перебуваючими у неперервному розвитку потребами.

Не претендуючи на вичерпну повноту і непогрішність, запропонована дефініція в той же час вказує, по-перше, на наявність людини як суб’єкта, що обумовив появу зв’язків, які раніше були відсутні в природі – суб’єкт-об’єктних зі світом природи і суб’єкт-об’єкт-суб’єктні – один з одним, собі подібними, тобто суспільних відносин. Саме це, на нашу думку, і складає основну відмінну рису сутнісної характеристики соціального, соціальної матерії.

Запропонована дефініція, по-друге, звертає увагу на різноманіття форм прояву суб’єкта як рушійної сили, що обумовлює зміни, розвиток соціального, соціальної матерії – від окремої людини до різних об’єднань людей (рід, плем’я, народність, нація, класи, інші, більш дрібні соціальні групи, конкретні суспільства і людство в цілому), які також не можуть бути породжені природними зв’язками.

Дефініція, далі, визначає сутність людської діяльності як специфічної форми руху, притаманної соціальній матерії, що полягає у освоєнні світу, оточуючої людину суб’єктивної реальності, яка здійснюється не лише шляхом предметно-практичного їх перетворення з допомогою створюваних знарядь праці, але й мисленево, духовно, з допомогою перебуваючих у розвитку форм суспільної свідомості – наукової, релігійної, політичної, правової, моральної, естетичної і філософської.

Запропонована дефініція також вказує на об’єктивні підвалини діяльності кожного покоління людей, що не залежать від їх волі і свідомості – результати матеріального і духовного виробництва попередників, створювану ними культуру, те, що складає так звану соціальну спадщину, яка також не може бути створеною природою, обумовлена природними зв’язками. Вступаючи в життя, кожне нове покоління будь-якого суспільного організму не може задовольнити свої потреби інакше, ніж спираючись на соціальну спадщину, що дісталась йому і передана попередниками. Однак і залишити його у незмінному вигляді вона також не може, оскільки цього не дозволяють нові потреби, що неперервно формуються. Задоволення їх обумовлює необхідність розвивати матеріальне і духовне виробництво, матеріальну і духовну культуру, тобто соціальну спадщину.

Пропонуючи дефініцію соціального у якості робочої, ми цілком усвідомлюємо її умовність і відкритість для подальшої корекції і вдосконалення, досягнення більшої адекватності одного з найважливіших соціально-філософських понять феномену, що позначається ним.