Тема 3 Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 70-ті роки

принцип і надалі залишився одним з основоположних у| діяльності НБСЄ, хоча з часом, особливо після розг ОВД і згодом СРСР, він дедалі частіше гальмував прий-І няття ефективних рішень. Але в той період застосування! консенсусу вважалося доцільним, оскільки, базуючись на! широкому збігу інтересів та поглядів з питань, що вису- ] валися на розгляд, він сприяв взаємному врахуванню думок та виявленню відповідальності щодо нагальних | проблем.

Другий етап Наради проходив з перервами — близько j двох років. Його відносна довготривалість пояснювалася ] низкою причин. Так, виникли труднощі цілком природ­ного характеру, викликані необхідністю привести до] єдиного знаменника позиції всіх 35 учасників Наради, а] це виявилося вкрай непростим завданням. Слід було; брати до уваги не лише розбіжності між державами з] протидіючих блоків, а й складне переплетіння та зіткнен- ' ня інтересів між західними країнами, насамперед між| США і країнами ЄЕС.

Існували й деякі суб'єктивні перешкоди. Приміром,! західні делегації пропонували такі положення щодо сфе- і ри розвитку культурних зв'язків, обміну інформацією та контактів, які практично з порога рішуче відкидалися \ Радянським Союзом. Власне, вони не містили якихось] нечуваних новацій і відображали насправді загально­прийняту в демократичному суспільстві практику. Але і СРСР, який з ідеологічних міркувань не міг визнати] принцип вільного обміну інформацією та людьми, об-і грунтовував свою позицію тим, що висунуті Заходом] формулювання й положення суперечать радянському внутрішньому законодавству, і був при цьому формально | правий, оскільки рішення загальноєвропейської Наради] не мали заходити в суперечність із законодавчою базою | держав-учасниць.

В обстановці, що склалася, будь-який прогрес у роботі ] Наради у сфері гуманітарних питань залежав від ключо- ■ вого рішення, а саме від визначення принципових засаді співробітництва в цих питаннях, і насамперед принципу! невтручання у внутрішні справи інших держав. Тільки на! основі такого рішення можна було приступити до обгово-| рення конкретних напрямів розвитку контактів, розпов­сюдження інформації, обмінів у галузі культури й освіти.

184

На квітень 1974 р. було в принципі погоджено форму­лювання ряду важливих принципів, включаючи принцип непорушності кордонів, що становило чималий успіх На­ради.

Проте на початку літа 1974 р. знову виникли труд­нощі в роботі Наради, помітно сповільнилися темпи по­годження і редагування текстів документів. Така ситуація спричинювалася цілою низкою факторів: розгорівся жорстокий конфлікт на Кіпрі, відбулася зміна урядів у ряді провідних західних країн, з новою силою розпали­лися зіткнення і суперечки при обговоренні питань, що належали до компетенції Комісії III.

26 липня 1974 р. Координаційний комітет ухвалив рішення, важливе для просування роботи першої та третьої комісій. Це рішення являло собою комплексну домовленість, яку було запропоновано нейтральними країнами й схвалено всіма учасниками Наради. В ній окреслювалися принципові засади співробітництва дер­жав у гуманітарній сфері. До формулювання принципу суверенної рівності додавалося спеціальне положення про те, що «держави-учасниці поважають право одна одної вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, так само як і право встановлювати свої закони та адміністративні правила». При цьому уточ­нювалося, що держави-учасниці при здійсненні суве­ренних прав зважатимуть на свої юридичні зобов'язання згідно з міжнародним правом, а також ураховуватимуть і виконуватимуть положення рішень Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Відповідне положення включа­лося до формулювання принципу виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом.

• У ході радянсько-американського (листопад 1974 р.) та. Радянсько-французького (грудень 1974 р.) самітів було до­сягнуто згоди щодо завершення загальноєвропейської Наради в якнайкоротший термін і проведення її третього, заключного етапу на найвищому рівні. Розбіжності та суперечності, не подолані на переговорах у Женеві, зго-Дом удалося владнати під час двосторонніх зустрічей Радянського та західного керівництва, що пройшли в пій половині 1975 р.

185

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

19 липня 1975 р. Координаційний комітет другого еп Наради в Женеві прийняв рішення про початок зо шального етапу НБСЄ на найвищому рівні ЗО липня ць ж року в Гельсінкі.

Третій етап Наради.

Ухвалення Заключного Акта НБСЄ

Заключний етап Наради з безпеки і співробі ництва в Європі відбувся ЗО липня — 1 серь 1975 р. в Гельсінкі. Це була безпрецедентна того зустріч найвищих керівників 33 європейських деро а також США й Канади. Саміт завершив свою урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань поря денного.

Стрижень Заключного Акта становила «Декларс принципів, якими держави-учасниці керуватимуться взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:

1. Суверенна рівність, поважання прав, притамань суверенітету. Як зазначалося, «держави-учасниці поі жатимуть суверенну рівність і своєрідність одна одної. Поняття «своєрідність» охоплювало різні сфери діяльності держави, в тому числі національні звичаї. Наголошувалося, що йдеться про поважання прав, притаманних суверенітетові, отже й верховенс кожної з держав-учасниць у межах своєї території.

В Декларації було зафіксовано також поважання держав «вільно вибирати й розвивати свої політичні, ціальні, економічні та культурні системи, а також встановлювати свої закони та адміністративні правила»^

2. Незастосування сили або погрози силою. Згідно з ним принципом держави-учасниці мають утримуватис їхніх взаєминах і в міжнародних відносинах загалом застосування сили або погрози силою з метою пору ня територіальної цілісності або політичної незалежне

186