Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

рації пройшли в інших містах НДР. На вулиці Східного, або, як його тоді називали, «демократичного», Берліна були виведені радянські танки, поліція НДР. Пролунали постріли, загинули і радянські солдати, і поліцейські, і демонстранти. Ці придушені зброєю протести вперше після закінчення другої світової війни засвідчили той факт, що радянська модель соціалізму потребує підтрим­ки Радянської Армії.

Тим часом у травні 1955 р. було створено Організацію Варшавського договору. Безпосереднім приводом для цього послужив вступ ФРН до НАТО. Тепер присутність ра­дянських військ у країнах Східної Європи могла ви­правдовуватися не тимчасовими обставинами повоєнного врегулювання, а умовами Договору.

Величезний резонанс не тільки в СРСР, айв усьому «соціалістичному таборі» мав XX з'їзд КПРС, і насампе­ред славнозвісна доповідь на ньому М. Хрущова, в якій було розвінчано Й. Сталіна і засуджено репресивний стиль його керівництва, злочини й насильство, які він санкціонував. Таким чином увесь світ почув про те, про що і в СРСР, і в Східній Європі більшість людей знала або здогадувалася.

Оскільки «молодіш Сталіни» в усіх країнах «табору» в період сталінізації змагалися між собою, хто краще ско­піює радянську модель соціалізму, їхнє становище в краї­нах стало ще неприйнятнішим, ніж раніше.

Першою східноєвропейською країною, де розгорнувся широкий рух за десталінізацію, стала Польща. Участь Росії в поділах Польщі, перебування частини Польщі у складі Російської імперії, придушення повстань поль­ського народу російськими військами наклали свій відби­ток на масове мислення в Польщі, так само як і ка­толицька віра. Все це сполучалося з невдоволенням соціалізмом. Вибух відбувся 28—29 червня 1956 р. в Поз­нані, де мирна демонстрація робітників і службовців під гаслами «Волі!», «Хліба!», «Геть комунізм!», «Бога!» пере­росла в сутички. Виступ трудящих був придушений військами. Загинуло понад 70 чоловік, поранено близько 500. «Ворожа провокація імперіалістичної агентури» — таку офіційну оцінку дали цим подіям у Варшаві й Москві.

265

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Але дестабілізація тривала. Багато хто з поляків надії на реформи пов'язував з В. Гомулкою, засудженим за «націоналістичні ухили» в 1949 р. У 1954 р. його звіль­нили з ув'язнення. Восени під тиском партійних ор­ганізацій, трудящих В. Гомулка був залучений до підготовки пленуму ЦК партії. Радянське керівництво спробувало затримати його просування на перші позиції в ПОРП і країні. В Польщі почалися «маневри» поль­ської армії, були приведеш в бойову готовність радянські війська на території Польщі. Маршал К. Рокосовський мусив пояснювати парткерівництву причини цієї актив­ності, оскільки більшість керівництва вже підтримувала В. Гомулку. Напередодні пленуму ЦК ПОРП в жовтні 1956 р., де, як очікувалося, В. Гомулка мав бути обраним Першим секретарем, у Варшаву прилетіла делегація на чолі з М. Хрущовим, який уже на аеродромі висловив своє негативне ставлення до польських реформаторів. Усе ж вони переконали його в тому, що В. Гомулка має очолити партію. Так і сталося. Згодом були переглянуті невигідні для Польщі економічні угоди, маршал К. Роко­совський повернувся до СРСР. Польща підтвердила свою участь у Варшавському договорі.

Драматизм подій у Польщі підсилювався тим, що во­дночас ще масштабніші зрушення назріли в Угорщині. Одна з перших угорських демонстрацій за реформи про­йшла в жовтні 1956 р. під гаслами підтримки польських маніфестантів.

«Угорським Сталіним» був М. Ракоші. Як і інші керівники угорських комуністів, кілька десятків років він провів в СРСР. Загалом після поразки комуністичної влади в Угорщині в 1919 р. багато комуністів емігрували в радянську Росію, брали участь у громадянській війні, а потім — у соціалістичному будівництві. В Академії наук, наприклад, працювали економісти Е. Варга, І. Надь та ін.

Ракоші встановив жорсткий «сталінський» режим в Угорщині. Він не раз визнавав, що планує приєднати Угорщину до СРСР. У Радянському Союзі усвідомлю­вали, що продовження курсу Ракоші небезпечне. В червні 1953 р. на посаду прем'єр-міністра був призначений учений-економіст Імре Надь. Але М. Ракоші не залишив спроб повернутись до влади. І в 1955 р. І. Надя було

266

1