Тема 6 Діяльність оон в умовах «холодної війни»

факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн утрималися (Австралія, Бельгія, Великобританія, Домініканська Республіка, Франція, Португалія, Іспанія, Південна Африка та Сполучені Штати Америки).

Важко переоцінити значення цього документа, який засвідчив спільне засудження людством колоніалізму. Декларація проголосила не тільки право, колоніальних народів на незалежність, а й передбачила створення сприятливих умов для його втілення в життя. Декларація засудила пригнічення народів іноземними гнобителями, домінування й експлуатацію як порушення фундамен­тальних прав людини, що суперечить Статуту ООН.

Декларація проголосила, що всі народи мають право на самовизначення; недостатня політична, економічна, соціальна й освітня підготовка не повинна слугувати перепоною для незалежності. Наголошувалося, що будуть пригашені всі воєнні дії або репресивні заходи проти залежних народів, аби дати їм можливість мирно і вільно використати їх право на цілковиту незалежність.

Щодо підопічних, несамоврядних та інших територій, які ще не здобули незалежність, передбачалися негайні заходи для передання всієї влади народам цих територій без будь-яких умов у відповідності з їх вільно виявленим бажанням цілковитої незалежності й свободи.

Водночас Декларація містила принципово важливі положення щодо цілісності держав. Підкреслювалося, що будь-які спроби часткового або повного порушення національної цілісності й територіальної єдності країни несумісні з цілями та принципами Статуту ООН.

Через рік після прийняття Декларації, в 1961 p., Гене­ральна Асамблея утворила Комітет 17-ти для контролю за втіленням її в життя і вироблення необхідних реко­мендацій. У 1962 р. Комітет був розширений і став Комітетом 24-х. Антиколоніальний за своїм складом Ко­мітет 24-х одержав широкі повноваження в справі імпле­ментації Декларації 1960 р. Він виряджав місії, заслухову­вав петиції, робив рекомендації щодо ситуації на тій чи іншій території. В 1963 р. в списку Комітету налічувалося 64 колонії та підопічні території, які ще не досягли само­управління. _ ..

ООН відіграла значну роль у процесі деколонізації. її Діяльність у цьому напрямі можна чітко розділити на два етапи. В 1945—1960 pp., коли в ООН домінували коло-

127

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

ніальні держави та їхні союзники, антиколоніальні дії організації істотно гальмувалися. Але вже тоді ООН стала,»' форумом для окремих антиколоніальних виступів. На основі Статуту ООН (розділи XI, XII і XIII) була створена,; більш ефективна система міжнародної опіки над неса-моврядними територіями. У ряді випадків ООН втручала-, ся з метою припинення ворожнечі (Індонезія, Кашмір,^ Палестина). Отже, ООН діяла як головна міжнарол антиколоніальна сила.

З прийняттям у 1960 р. Декларації про деколої настав новий, більш активний період в антиколор діяльності ООН. Була створена правова основа ру поневолених народів до незалежності. Найбільша заслугаі ООН полягала в утвердженні нового порядку у світі, у| встановленні справедливих відносин між метрополіями if колоніями, у сприянні економічному, соціальному, куль-f турному й політичному розвиткові новоутворених неза-, лежних держав. Молоді країни ставали повноправними; членами Організації Об'єднаних Націй, що забезпечувало ■ міжнародний захист їх національних інтересів.

1960 р. увійшов в історію як рік Африки. На XV сесії Генеральної Асамблеї до складу ООН було прийнято 17 но­вих держав, з яких 16 представляли африканський конти-' нент. Членський склад ООН збільшився до 99 держав. Це-змінило розстановку сил в організації. Антиколоніальні 1 сили стали переважати в Генеральній Асамблеї. Об'єд­нана афро-азіатська група налічувала в I960 р. 44 країни.'^ Блокуючись з СРСР та іншими соціалістичними держа-] вами, молоді незалежні країни перетворилися на силу, провідний фактор міжнародної політики.

Т є М а 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

• Розгортання боротьби за права людини

Традиційно проблемами прав людини займалися| національні, а не міжнародні структури. В Ст^ тугі Ліги Націй про права людини не йшлося, хоча у своїй діяльності Ліга приділяла певну увагу питан- < ням нацменшин.

128

Крутий поворот до захисту прав людини відбувся в роки другої світової війни під впливом масових злочинів, скоєних фашистами. Права людини дедалі більше стають об'єктом міжнародної уваги.

У Статуті ООН проблема захисту прав людини зга­дується 7 разів. Про це мова йде в Преамбулі, ст. 1 (цілі і принципи), ст. 13 (функції й повноваження Генеральної Асамблеї), ст. 55 (цілі економічного й соціального спів­робітництва), ст. 62 (функції й повноваження ЕКОСОР) та ст. 76 (цілі системи опіки).

У 1946 р. була створена Комісія з прав людини — го­ловний орган ООН зі сприяння і захисту прав людини. Перед Комісією відразу ж постало завдання визначення основних прав і свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ухвалила Загальну декларацію прав людини. За неї проголосувало 48 країн, ніхто не проголосував проти. 8 країн утрималося (6 східноєвропейських країн, Саудів­ська Аравія та Південна Африка). СРСР аргументував свою позицію тим, що Декларація не засуджувала фа­шизм і агресію, а також не містила розгорнутого тлума­чення економічних і соціальних прав. Південна Африка вважала Декларацію нереалістичною, а Саудівська Аравія вбачала в Декларації відображення стандартів західної культури.

Хоч формально, як і всі резолюції Генеральної Асамб­леї, цей документ не має юридичної сили, але фактично Декларація загальновизнана як обов'язкова для всіх. Це справді історичний документ, а день прийняття Декла­рації (10 грудня) відзначається у світі як День прав людини.

Тридцять статей Декларації охоплюють широке коло громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав. Статті 1 і 2 проголошують, що всі люди народжені вільними і рівними у своїх правах і повинні користуватися всіма правами і свободами, проголоше­ними Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, Національного або соціального походження.

У ст. З—21 проголошено громадянські й політичні права людини, включаючи право на життя, свободу і без­пеку особи, свободу від рабства, тортур і жорстокості, Рівність перед законом, свободу думки, переконань і ре-

9-302

129

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

літії, свободу пересування, свободу залишати свою країну і повертатися, невтручання в особисте життя, таємницю^ кореспонденції та ін.

У ст. 22—27 декларовано економічні й соціальні пра-| ва: право на працю, відпочинок, освіту, участь у культур-j ному житті суспільства тощо.

Загальна Декларація прав людини стала основою ухвалення понад 80 конвенцій і декларацій з різних ас-| пектів прав людини. Багато положень Декларації й піз ніше ухвалених міжнародних конвенцій увійшли до конституцій, законів держав, стали надихаючим чинни-j ком у національній законотворчості.

Поряд зі створенням правових засад забезпечеі прав людини ООН здійснювала заходи щодо втілення життя загальновизнаних прав, проголошених у Деклара та інших міжнародних документах. Один із напрямів;! діяльності ООН полягав у поширенні інформації про'і права людини шляхом проведення конференцій, публіка-¹! цій правових документів. |

Важливу роль відігравали обстеження, дискусії навко-Ц ло питань про порушення прав людини в певних країнах., Центральними форумами в цьому плані були Генеральне Асамблея та її Третій комітет, Економічна й Соціальне Рада, Комісія з прав людини та ін. Сам факт обговорення! фактів порушення прав людини на міжнародному рівні| справляв моральний тиск, який важко було ігнорувати.

Оскільки одним із принципів ООН є невтручання внутрішні справи держав, заходи міжнародних органів сфері прав людини мали свої обмеження. Неурядові орга-і нізації користувалися більшою свободою дій. Особливу активність у галузі забезпечення прав людини ві такі організації, як Міжнародна амністія, Міжнародна ко-\ місія юристів, Міжнародна ліга з прав людини, Міжнародне федерація з прав людини та ін.

РОЗРЯДКА

МІЖНАРОДНОЇ

НАПРУЖЕНОСТІ.

ГЛОБАЛЬНІ

ТА РЕГІОНАЛЬНІ

АСПЕКТИ

(60 — 70-ті роки)

Тема 1