Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

використовувати всі наявні ресурси для економічного й соціального розвитку».

Національним інтересам країн регіону відповідало ство­рення об'єднань для спільного використання природних ресурсів прикордонних районів. Такими об'єднаннями стали Ла-Платська група й Амазонський пакт.

До Ла-Платської групи, створеної в 1967p., ввійшли Аргентина, Бразилія, Болівія, Парагвай та Уругвай. До­говір, який підписали країни-члени, не передбачав ні створення спільного ринку, ні лібералізації торгівлі. Су­перечності між крашами-учасницями, нестача фінансо­вих засобів, небажання Бразилії та Аргентини брати на себе тягар економічного розвитку молодших партнерів — усе це тривалий час заважало співробітництву країн з освоєння басейну Ла-Плати. Тільки в 1979 р. Аргентина, Бразилія та Парагвай підписали першу велику угоду про спільне будівництво гребель на прикордонних річках.

Амазонський пакт був створений 1978 р. Договір про «амазонське співробітництво» підписали Болівія, Брази­лія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Суринам та Ек­вадор. Ці країни зобов'язалися спільними зусиллями до­сліджувати, освоювати й охороняти природні ресурси ба­сейну Амазонки. В липні 1981 р. в Перу відбулася перша нарада на рівні міністрів країн-учасниць, на якій розгля­далися питання розвитку Амазонського пакту.

Важливою віхою на шляху зміцнення інтеграційних процесів у Латинській Америці й вироблення загальної платформи в питаннях економічної політики стало ство­рення Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС).

У1976 р. 26 латиноамериканських країн, у тому числі Куба, підписали Панамську конвенцію, що заклала пра­вову основу діяльності цієї організації. ЛАЕС, згідно з конвенцією, є «постійною регіональною організацією, створеною для проведення консультацій, узгодження співробітництва і сприяння у вирішенні економічних та соціальних питань».

У ході своєї багаторічної діяльності ЛАЕС зуміла нала­годити тісні ділові контакти з більшістю країн Латинської Америки і з усіма інтеграційними об'єднаннями конти­ненту.

В 60—70-ті роки в Латинській Америці поряд з тен­денціями розвитку інтеграції, економічного й політично-

501

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ зі МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ^!

го зближення діяли протилежні тенденції, які__„„

інтеграційні процеси й породжували кризи та с> між країнами Латинської Америки.

В Латинській Америці не існувало на цей час інтеграційного об'єднання, яке б не одержало в сь^ ну територіальні проблеми. З виникненням інтеграції процесів багато латиноамериканських країн почали с з ними пов'язувати надії на врегулювання спірних тань. Не випадково в ряді інтеграційних об'єднань з l^, метою було вжито спеціальних заходів. Так, ЛАВТ -_; 1967 р. прийняла додатковий протокол з «вирішення cj перечок», згодом затверджений спеціальним арбітражі судом. Арбітражна процедура була також передбачена говорами, що лежали в основі ЦАСР і КСР.

З метою попередження конфліктних ситуацій андсі країни створили Андський суд, вжили інших конкретн заходів. Вони, наприклад, обговорювали можливості сх, рочення контингентів збройних сил, які перебували прикордонних зонах, створювали демілітаризовані зони проводили контроль за озброєнням.

• Країни Латинської Америки і НМЕП

У квітні—травні 1974 р. на VI спеціальній сесії; Генеральної Асамблеї ООН була прийнята Дек\ ларація і Програма дій щодо встановлення новог міжнародного економічного порядку, які стали серйоз політичним здобутком країн, що розвиваються.

Програма нового міжнародного економічного поряд* (НМЕП) посіла одне з центральних місць у зовнішньопс літичній діяльності латиноамериканських держав.

Виступивши серед ініціаторів руху за НМЕП, державі регіону сподівалися шляхом його встановлення полепш ти вирішення таких взаємопов'язаних питань, як утвері ження необмеженого суверенітету над своїми природи* ми ресурсами, включаючи право на їх націоналізацію, також поширення цього суверенітету на ресурси кої

502

-р_ема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

дентального шельфу й Світового океану, обмеження експансії транснаціональних корпорацій (ТНК), контроль за їхньою діяльністю та її регулювання на основі націо­нального законодавства.

Латиноамериканські прихильники програми НМЕП вва­жали, що вона має здійснюватися шляхом збільшення постійної матеріальної допомоги з боку всіх промислово розвинутих держав і доведення її обсягів до 0,7 % — 1,0 % ВНП. Але позиція країн Латинської Америки з проблем НМЕП відрізнялась від підходів країн Азії й Африки. Країни регіону меншою мірою, ніж африканські держави, прагнули наповнити програму політичним зміс­том; багато з них розглядали НМЕП як засіб проникнен­ня до «клубу багатих країн».

Важливим напрямом боротьби латиноамериканських країн за встановлення НМЕП стала реалізація суверенно­го права на націоналізацію власності шоземного капіталу й обмеження діяльності ТНК.

У 70-ті роки націоналізація ТНК у Латинській Амери­ці зачепила інтереси більш ніж 50 міжнародних монопо­лій, а загальна вартість націоналізованої власності ста­новила понад 7 млрд доларів. Латиноамериканські країни першими порушили в ЮНКТАД питання про необхід­ність обмеження діяльності ТНК і вироблення «Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій», вони активно сприяли створенню комісії ООН щодо ТНК.

Другим важливим напрямом діяльності латиноамери­канських країн з установлення НМЕП було зміцнення регіональної економічної інтеграції й співробітництва з країнами, що розвиваються, інших континентів.

У 1974 р. до створеної Міжнародної асоціації боксито-видобувних країн увійшли такі латиноамериканські країни, як Домініканська Республіка, Гаїті, Гайана, Ямайка та

Суринам.

Латиноамериканські країни брали активну участь у Діяльності таких «сировинних антикартелів», як Міжуря­дова рада країн—експортерів міді (Чилі, Перу), Міждер­жавна асоціація експортерів залізної руди (Венесуела, Чи­лі, Перу), Міжнародна угода з олова (Болівія), Асоціація країн—виробників вольфраму (Болівія, Бразилія, Перу).

За короткий відтинок часу країни континенту ство­рили більше органів і організацій латиноамериканського

503

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

співробітництва, ніж за всю попередню історію. В ТО-роки на континенті виникла ціла низка регіональних «си-' ровинних антикартелів». Так, у 1978 р. була створена^ «група Боготи» — об'єднання восьми латиноамерикан­ських країн—виробників кофе. В 1980 р. вони створили Асоціацію країн—виробників і експортерів кофе («Пан-Кафе») зі штаб-квартирою в Панамі й з первісним ка­піталом 500 млн доларів.

У1975 р. сформувалася Асоціація латиноамериканських^! і карибських держав—експортерів цукру, яка об'єднала 22 країни. В цей же період виникли Союз країн—експор­терів бананів та Латиноамериканська асоціація виробників' м'яса. Як правило, такі «сировинні антикартелі» мали на⁴ меті захист цін на свою продукцію і боротьбу з маніпу­ляціями міжнародних концернів на світовому ринку кофе.

В 70-ті роки в умовах гострої енергетичної кризи й затяжного спаду у світовій економіці «сировинна дипло­матія» добилася деяких зовнішньоекономічних пільг для ряду латиноамериканських держав. Однак як тільки роз­винуті країни подолали наслідки енергетичної кризи, «сировинні антикартелі» відразу ж утратили свою роль j ініціаторів боротьби з експансією ТНК.

Уже наприкінці 70-х років розвинутим західним дер­жавам удалося значною мірою стримати наступ країн, що 'j розвиваються, в їхній боротьбі з економічним «неоколо- ' ніалізмом» і примусити ці країни перейти до оборони. Більше того, глибока затяжна економічна криза середини 70-х років у цілому серйозно ослабила зовнішньоеконо­мічні позиції країн Латинської Америки на переговорах із і Заходом.

• Латиноамериканські країни в ООН

Країни Латинської Америки брали безпосередню участь у створенні Організації Об'єднаних На­цій. 20 незалежних латиноамериканських респуб­лік стали державами—засновницями ООН. Вони пред-

504