Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

продовжував посилювати воєнні приготування проти Індії. З 21 листопада в прикордонних районах спалахнули бої, в яких були застосовані важка артилерія, танки й авіація. 2—3 грудня пакистанські військово-повітряні си­ли здійснили нальоти на ряд міст та аеродромів Північно-Західної Індії, а артилерія піддала обстрілу індійську територію на кордоні між Індією і Західним Пакистаном. Так розпочалася третя пакистано-індійська війна.

Воєнні дії між Пакистаном і Індією проходили на тлі опосередкованого суперництва великих держав. Надаючи Індії військово-матеріальну допомогу в межах Договору про мир, дружбу й співробітництво, Радянський Союз підтримував її і політично, заблокувавши в ООН прий­няття будь-яких антиіндійських рішень. Зі свого боку, підтримуючи Пакистан, СІЛА оголосили на початку грудня 1971 р. про припинення військової й економічної допомоги Індії. Поряд з цим Вашингтон удався до демон­страції військової сили, направивши до Бенгальської затоки кораблі 7-го флоту під виглядом турботи за долю американських громадян у Дацці.

Радянська підтримка позиції Індії в бангладешській кризі мала вирішальне значення для Індії, яка натрапила на об'єднану опозицію СІЛА, Китаю та Пакистану. Ця підтримка дала Індії можливість знайти оптимальний для неї шлях виходу з серйозної кризи, що склалась на її східних кордонах і могла втягнути в конфлікт великі дер­жави. Спираючись на радянську військову допомогу, Індія легко завдала поразки Пакистану. 16 грудня пакис­танські війська в Східному Пакистані капітулювали, і того ж дня прем 'єр-міністр Індії І. Ганді віддала наказ індійсь­ким військам про припинення вогню по всьому західному фронтові з 17 грудня.

Одностороннє припинення вогню Індією і перемога сил національного визволення Східної Бенгалії створили нову обстановку в Раді Безпеки ООН. 21 грудня 1971 р. Рада Безпеки ухвалила компромісну резолюцію, що під­креслювала необхідність забезпечення тривалого миру на Індостанському півострові й містила важливі положення, які сприяли нормалізації ситуації. В умовах перемоги сил національного визволення Східної Бенгалії положення резолюції про припинення вогню сприяли справедливому політичному врегулюванню в регіоні.

41 £

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Воєнна поразка Пакистану спричинила ослаблення впливу СІЛА в Південній Азії. Військово-політичне спів­робітництво з Пакистаном дедалі більше втрачало зна­чення для Вашингтона, оскільки «в масштабах субкон­тиненту Пакистан перестав бути реальною противагою Індії». Вашингтон змушений був також заявити про своє невтручання у вирішення спірних питань, що виникли внаслідок бангладешської кризи, хоч Ісламабад дуже роз­раховував на американську підтримку. Така позиція Ва­шингтона визначалася, зокрема, тим, що в'єтнамська авантюра на той час багато в чому скомпрометувала його політику не тільки на азіатському континенті, а й у всьому «третьому світі». На початку 70-х років для США більш важливими були зв'язки з демократичною нейт­ральною Індією, ніж з військовим режимом Пакистану.

Криза 1971 р. справила глибокий багатосторонній вплив на внутрішнє життя Пакистану. Величезними були не тільки матеріальні, а й морально-політичні втрати. Цілковитого банкрутства зазнали як військово-політичні методи управління країною, так і спроби вирішення зовнішньополітичних проблем з позиції сили. 20 грудня 1971 р. прем'єр-міністром країни став 3. А. Бхутто — лідер Партії пакистанського народу, яка під гаслами широких соціально-економічних і загальнодемократич­них перетворень добилась перемоги в Західному Па­кистані на загальнопакистанських парламентських вибо­рах 1970 р. Наслідки чергового збройного конфлікту з Індією засвідчили життєву необхідність для Пакистану мати мирні, добросусідські відносини з цією країною.

Зміни внутрішнього й зовнішнього характеру, що від­булися на Індостані в 1971 p., утворення незалежної На­родної Республіки Бангладеш справили значний вплив на співвідношення сил у Південній Азії, на розвиток систе­ми міжнародних відносин у цьому регіоні. Становище, в якому опинився Пакистан унаслідок подій 1971 p., вима­гало нагальних дій у сферах як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Для посилення позицій Пакистану на міжнародній арені необхідна була стабілізація ситуації всередині країни, а успіхи в економіці прямо залежали від зміцнення старих і встановлення нових міждержавних зв'язків, знаходження ринків збуту пакистанських това­рів, збільшення іноземної допомоги. Стабілізація внут-

416