Тема 9 Українська рср на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.)

цшіові питання. Щоправда, в окремих випадках, як уже зазначалося, Москва дозволяла інколи навіть голосувати не так, як голосувала делегація СРСР. Фактично чи не єдиною трибуною, через яку світ отримував інформацію про нашу державу, була ООН. А втім, і тут лінія поведінки делегації УРСР визначалася не в Києві, а в Москві. Можна, отже, зробити висновок, що Українська РСР вияв­ляла себе в міжнародних відносинах кінця 40-х —кінця 70-х років такою мірою, якою мірою цього потребував Кремль для реалізації своїх зовнішньополітичних планів та намірів. Власне, так було і в попередній період. Москва активно скористалася, зокрема, обранням УРСР непостійним чле­ном Ради Безпеки ООН. Найбільш наочно це виявилося тоді, коли за директивами з Москви Д. Мануїльський іні­ціював розгляд грецького та індонезійського питань, за­хищав прокомуністичні сили, що спровокували грома­дянську війну в цих країнах.

Процес поступового усунення УРСР від активної участі в міжнародному житті як наслідок, з одного боку, пози­ції СРСР, а з іншого — посилення блокового протисто­яння, особливо став даватися взнаки починаючи з 1947 р. Якщо, наприклад, у 1946 р. УРСР була обрана в 11 між­народних організацій та їхні органи, то в 1947 р. —тільки у дві, а в 1949 р. — до жодної міжнародної організації чи її органів. Якщо в 1945—1947 pp. УРСР підписала й рати­фікувала сім міжнародних договорів та конвенцій то в 1948—1949 рр.—три.

Протягом усієї радянської доби УРСР так і не вдалося реалізувати конституційне право на вступ у безпосередні дипломатичні відносини з іншими країнами, право на відкриття своїх дипломатичних представництв за кордо­ном, а отже, право призначення та відкликання повно­важних представників в інших країнах. Пропозиції захід­них держав, зокрема США та Великобританії, щодо вста­новлення безпосередніх дипломатичних відносин з УРСР Москва навіть не розглядала. Надії на те, що після смерті Й. Сталіна, що сталася в 1953 p., ситуація зміниться на краще, не справдилися. Новий радянський керівник М. Хрущов в основному проводив політику свого попе­редника. Хрущовська «відлига», офіційна критика на XX з'їзді КПРС культу особи Сталіна вдруге після 1953 р. відродила ліберальні сподівання.

535

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Т є м а 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.)

І справді, зовнішньополітичні можливості УРСР дещо розширилися. В період з 1954 по 1964 р. в міжнародних відносинах сталася низка подій, до яких УРСР тією чи іншою мірою була причетною. В цей час УРСР стала, зокрема, членом таких міжнародних організацій, як МОП, ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Україна взяла участь у роботі між­народних конференцій з питань захисту культурних цін­ностей на випадок збройного конфлікту (1954), вироб-, лення Додаткової конвенції про скасування рабства та Статуту Міжнародного агентства з атомної енергії (1956), конвенцій з міжнародного морського права та питань ар­бітражу (1958) та ін. В період з 1954 по 1962 р. УРСР підписала 50 договорів, угод та конвенцій. Протягом цьо­го часу УРСР була членом 29 комісій та комітетів різних міжнародних організацій та установ. Активізувалися між­народні зв'язки: з 1956 по 1961 р. Україну 19 разів від­відали державні діячі інших країн, у тому числі пред­ставники Данії, Швеції, Франції, Югославії, Ірану тощо.

Однак головною трибуною міжнародної діяльності; України залишалася ООН. У 1958 р. тут було відкрито Постійне Представництво УРСР, яке очолив П. Удови­ченко. Робота делегації УРСР в ООН стикалася з чи­малими складнощами. Давалася, зокрема, взнаки певна невпорядкованість відносин СРСР з ООН за М. Хрущо­ва. Та й не тільки з ООН. Світова громадськість, як відомо, дуже гостро відреагувала на знамениту фразу то­дішнього радянського лідера — «ми вас поховаємо!». Крім того, час від часу на Заході поверталися до теми легітимності членства УРСР в ООН. Так сталося, зокре­ма, в 1955 p., коли обговорювалися проблеми реформу-, вання структури ООН. У збірнику документів, опубліко­ваних Комісією при Комітеті закордонних справ Конгре­су СІЛА, заперечувалося право УРСР та БРСР на членст-f во в ООН, оскільки вони не були й не є суб'єктами;! міжнародного права, а членами ООН стали не на підстав^ норм міжнародного права, а на основі політичних мір* кувань. Якихось серйозних наслідків це для УРСР тоді ні мало, але, звичайно, й не сприяло ефективній діяльності УРСР в ООН.

У період 1954—1964 pp. відбулося 14 сесій Генераль* ної Асамблеї ООН. На них обговорювалося чимало важ­ливих і гострих міжнародних проблем. Серед них: угорі

536

ське питання, проблема мирного врегулювання в Індо­китаї, відносини Схід—Захід у контексті європейської та міжнародної безпеки, «суецька криза», ситуація навколо Берліна, «кубинська криза» тощо. Делегація УРСР, як і в попередні роки, послідовно захищала радянську позицію з цих питань.

Виступаючи 5 грудня 1956 р. на XI сесії Генасамблеї ООН, міністр закордонних справ УРСР Л. Паламарчук, торкнувшись, зокрема, угорського питання, заявив, що «так зване угорське питання», як і в цілому події в Угор­щині осені 1956 p., становили результат змови імперіа­лістичних сил. Звісно, він умовчав про те, яку роль за сценарієм Москви тут відіграла УРСР, адже так званий Тимчасовий революційний уряд Угорщини був сформо­ваний на її території й саме звідси звернувся по радіо до Москви. Водночас коли йшлося про суверенітет або пра­во націй на самовизначення в інших країнах, УРСР активно вимагала неухильного забезпечення цих прав. На XV сесії ГА ООН вона навіть внесла поправку про те, щоб ООН надавалася вичерпна інформація про ста­новище на несамоврядних територіях. На тій же сесії УРСР виступила співавтором резолюції про засудження виявів національної ворожнечі. На цій сесії ГА, до речі, вперше за всю історію членства УРСР в ООН її пред­ставник виголосив промову українською мовою.

Делегація УРСР брала активну участь у розгляді пи­тань, пов'язаних із правами людини в зарубіжних краї­нах. На XVIII сесії ГА ООН 28 жовтня 1963 р. делегація УРСР внесла низку доповнень і поправок до Декларації про ліквідацію всіх видів расової дискримінації. Вони були прийняті сесією.

Представники УРСР, чиї підписи стоять під Мос­ковським договором про заборону ядерних випробувань (1963), зробили свій внесок в обговорення питань ядерної безпеки та роззброєння. Про це йшлося, зокрема, у ви­ступах українських представників на X, XI, XTV, XV, XVIII сесіях ГА ООН.

У жовтні 1964 p. M. Хрущова було усунуто від влади. Його зовнішня політика спричинила низку криз і конф­ліктів. Провалилися і його внутрішньополітичні та еконо­мічні плани. Імпульсивний і непередбачуваний, Хрущов утратив довіру своїх колишніх однодумців, які й поз­бавили його влади. В Радянському Союзі почалася «ера

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН