Тема 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

Крім того, було домовлено продовжити в 1980—1981 pp. переговори щодо подальшого обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь на період після 1985 р.

Тим часом у США точилася складна внутрішньо­політична боротьба, й остаточне узгодження тексту май­бутнього договору наштовхувалося на спротив значної частини військово-політичного істеблішменту країни. В січні 1976 p., під час візиту до Москви держсекретаря США Г. Шссінджера, вдалося домовитись про умови заліку стратегічних бомбардувальників із крилатими раке­тами на борту. Вони прирівнювались до балістичних ракет з головними частинами індивідуального наведення. Одночасно передбачалося заборонити розгортання кри­латих ракет дальністю понад 600 км як морського, так і наземного базування. Передвиборна боротьба в СІЛА і поразка президента Д. Форда на виборах завадили під­писанню договору в 1976 р.

Після приходу до влади демократичної адміністрації президента Д. Картера позначився відхід американської сторони від досягнутих домовленостей. Нова адміністра­ція висунула пропозиції радикального скорочення в га­лузі стратегічних наступальних озброєнь, які не були сприйняті радянською стороною, що вважала їх вигідними для СІЛА Це призвело до затягування перего­ворів.

Під час березневого 1977р. візиту держсекретаря СІЛА С. Венса до Москви американська сторона запропонувала радикальні скорочення засобів доставки, що вимагало від СРСР знищення більшої кількості носіїв та обмежувало б головну радянську ударну силу — важкі ракети шахтного базування.

У травні 1977-р. в Женеві С. Вене запропонував ско­ротити рівні носіїв, узгоджені у Владивостоці, на 10 %, а важкі ракети — на 250 одиниць. Улітку 1977 р. Вашинг­тон переглянув свої вимоги щодо радянських важких ракет. Почалися нелегкі пошуки компромісних рішень, Що тривали ще два роки. Особливу складність становила Проблема крилатих ракет.

18 червня 1979 p., під час радянсько-американського саміту у Відні, були підписані Договір між Союзом Ра-

217

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

гем л 4 Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння

дянських Соціалістичних Республік та Сполученими Шщ тами Америки про обмеження стратегічних наступе озброєнь, Протокол до нього, документ «Узгоджені спільні розуміння...», Спільна заява про принципи та осщ напрями наступних переговорів про обмеження страте них наступальних озброєнь та інші документи. Всі вое сукупності дістали назву Договір ОСО-2.

Сторони обмінялися даними про кількість гічних наступальних озброєнь та підписали відлови меморандум щодо чисельності цих озброєнь в обох ctoj за станом на 1 листопада 1978 p., яка мала стати точ відліку для скорочення. Договір ОСО-2 передбачав об» ження на всі компоненти стратегічних сил обох crop до яких були віднесеш всі МБР із дальністю понад 55001 Кожна сторона зобов'язалася обмежити пускові новки МБР, пускові установки БРПЧ, важкі бомбарл вальники, а також балістичні ракети класу «повітря^ земля» сумарною кількістю, що не перевищує 2400 од ниць. З 1 січня 1981 р. кожна зі сторін мала доі сумарну кількість таких носіїв до 2250 одиниць.

У межах цієї сумарної кількості кожна сторо| зобов'язалася обмежити кількість пускових устаної оснащених боєголовками індивідуального наведення, важких бомбардувальників, оснащених для крилат ракет з дальністю понад 600 км, 1320 одиницями, кість пускових установок МБР із боєголовками відуального наведення мала не перевищувати для коз зі сторін 820 одиниць. Договір містив також якісні об* ження. Сторони погодилися не створювати та не розі тати: балістичні ракети з дальністю понад 600 км встановлення на плавучих засобах за винятком човнів та пускові установки таких засобів, засоби виведення на навколоземну орбіту ядерної зброї чи видів засобів масового знищення, мобільні пускові новки важких МБР та ін.

Стратегічні наступальні озброєння понад сумар^ кількість, передбачену Договором ОСО-2, мали бути монтовані не пізніше 31 грудня 1981 р.

Сторони зобов'язались не обходити положень Догої ру за посередництва іншої держави або держав чи був яким іншим чином, розпочати після набрання Догової

218

сили переговори про подальші заходи щодо обмеження і скорочення стратегічних озброєнь та підписати нову угоду до 1985 р.

Перевірка виконання Договору мала здійснюватися на основі національних засобів контролю, причому обидві стороїш. зобов'язались не чинити для нього перешкод та не вживати заходів маскування. Важлива роль у реалізації Договору ОСО-2 відводилася Постійній консультативній комісії.

Договір ОСО-2 спіткала нелегка доля. Після введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 р. адміністрація Д. Картера зняла його з ратифікації, що стало однією зі складових пакету санкцій проти СРСР. Республіканська адміністрація Р. Рейгана, що прийшла до влади в 1981 p., відмовилася від ратифікації. Однак, хоча Договір не набрав сили де-юре, де-факто він діяв, стри­муючи безконтрольну гонку стратегічних озброєнь; оби­дві сторони дотримувались його ключових положень. Це свідчить про те, що комплекс віденських угод 1979 р. адекватно відбив баланс сил та інтересів між Радянським Союзом і Сполученими Штатами.

Один із найефективніших підходів до припинення гонки ядерних озброєнь передбачав обмеження ядерних випробувань аж до цілковитої заборони проведення ядерних вибухів. Важливим кроком у цьому напрямі став підписаний З липня 1974 р. в Москві Договір між СРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї. Сторони домовилися довести потужність підземних ви­пробувань ядерної зброї, починаючи з 31 березня 1976 p., У будь-якому місці, що перебувало під їх юрисдикцією чи коіггролем, до 150 кілотонн та зобов'язалися проводити такі випробування виключно на відповідних полігонах. Контроль за виконанням Договору мав здійснюватися національними технічними засобами. Положення Дого­вору не поширювалися на підземні ядерні вибухи, здійс­нювані з мирною метою. І хоча Договір не був рати­фікований, він зробив чималий внесок у справу обмежен­ня гонки ядерних озброєнь, оскільки сторони де-факто Дотримувалися його обмежень у відповідності з домо­вленістю 1976 р.

Серед документів, спрямованих на перекриття нових Потенційних каналів гонки озброєнь, необхідно виділити

219

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Конвенцію про заборону воєнного або будь-якого іншого рожого використання засобів впливу на природне «. довище, підписану 18 травня 1977р. Конвенція заборої вдаватися до таких засобів впливу на природне довище, що мають наслідком широкі, довгострокові' серйозні руйнування, завдання збитків або шкоди

якій іншій державі-учасниці. Держави-учасниці не і,__

права допомагати, заохочувати чи спонукати будь-яку шу державу до будь-якої діяльності, що суперечить женням Конвенції. Конвенція набрала чинності 5; ня 1978 р. Українська РСР ратифікувала Конвеї 25 травня 1978 р.

Загалом період 60—70-х років позначився надзві но бурхливими подіями в галузі контролю над о: єннями та роззброєння. Саме на нього припадає небезпечніше загострення відносин між СРСР і СІ яке під час «карибської кризи» підвело світ до межі моядерної катастрофи. Але на цей період припали й ( пільне усвідомлення цими наддержавами катастрофа наслідків воєнного зіткнення в умовах нагромаджеі величезних арсеналів зброї масового знищення з ot, сторін, перші успішні спроби обмеження гонки ракетне ядерних озброєнь та встановлення контролю над наг мадженими арсеналами. Досвід, набутий у ці буремні _г, ки, слугує основою для подальших кроків у такій життєі необхідній для безпеки й самого виживання люде справі.

Тема 5

РОЗПАД КОЛШІАЛЬНИХ СИСТЕМ. КРАЇНИ,

що визволилися,

У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Декларація про деколонізацію в ООН Друга й третя хвилі деколонізації Становлення ідеології та практики Руху неприєднання

Еволюція Руху неприєднання в 60—70-ті роки

Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки

Створення осі Північ — Південь. Пробле­ма нового міжнародного економічного порядку

• Декларація про деколонізацію в ОСН

екларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, прийнята 14 грудня 1960 р. на §XV сесії Генеральної Асамблеї ООН з ініціативи

, являє собою видатну акцію ООН у боротьбі з колоніалізмом. її прийняття поклало початок новому ета­пові боротьби колоніальних народів за визволення і прискорило ліквідацію колоніальних систем.

Декларація закликала до вжиття негайних заходів для передання влади народам підопічних і несамоврядних територій, а також усіх інших територій, які ще не здо-

221

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ