Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

лягав у недооцінці фінансово-економічних і військово-технічних можливостей Заходу, його рішучості домага­тися реалізації курсу на створення західнонімецької дер­жави. Але при цьому учасники кризи виявили розумну стриманість і не спровокували широкомасштабного воєн­ного конфлікту. Адже запобігти створенню двох німець­ких держав мирними засобами було вже нереально.

Припинення блокади збіглося в часі зі схваленням військовими губернаторами Основного Закону Західної Ні­меччини, урочисто оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН. У той самий день відкрилася Паризька сесія РМЗС (23 травня — 20 липня 1949 p.), яка стала останньою і вже нічого не могла зро­бити для врегулювання німецького питання. 20 червня 1949 р. інститут військових губернаторів було реоргані­зовано в інститут Верховних комісарів західних держав Ні­меччини. 14 серпня пройшли вибори до бундестагу ФРН, а 15 вересня — вибори федерального канцлера.

Ще 19 березня 1949 р. Німецька народна рада ухвалила проект Конституції Німецької Демократичної Республіки. У квітні пройшли вибори до Німецького народного конгре­су, а 7 жовтня 1949 р. була сформована тимчасова Народ­на палата (день створення НДР). 15 жовтня 1949 р. НДР і СРСР встановили дипломатичні відносини.

Створення НДР фактично завершило процес «ре­єстрації» поділу Німеччини. Але, на думку правознавців, конституції обох німецьких держав були суголосні Потсдамській угоді й антагоністичних суперечностей між двома Німеччинами ще не було.

Німецька проблема в 1949—1955 pp. Вступ ФРН до НАТО

В першому виступі президента НДР В. Піка 11 жовтня 1949 р. йшлося про «спільне (з захід­нонімецьким федеральним урядом) служіння на­ціональним інтересам німецького народу». Отже, при-

85

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

наймні декларувалося намагання усунути розбрат і ство­рити єдину Німеччину. .'

Але 14 жовтня 1949 р. в газеті «Правда» був опублі-.' '* кований текст вітальної телеграми Сталіна керівникам: щойно створеної НДР, де про існування іншої німецької. І держави не згадувалося, а дефініції «Німецька Демок­ратична Республіка» і «німецький народ» трактувались які] по суті ідентичні.

Після нього уряд НДР у заяві про свою політичну:.; програму проголосив мету «ліквідації сепаратної західно-^ німецької держави і введення єдиної влади для всієї | Німеччини».

Формально НДР мала певні можливості самостійно^ визначати свою зовнішню політику, в тому числі й щодог] ФРН. Було сформовано Міністерство закордонних справ, НДР стала членом РЕВ, відбувся обмін дипломатичними^ представниками з країнами, які встановили з НДР дипломатичні відносини. ФРН же не мала навіть фор­мальних атрибутів суверенітету: сфера зовнішніх відносин лишалася прерогативою Верховних комісарів. Тому для ФРН процес подолання розколу Німеччини безпосе­редньо залежав від розв'язання суперечностей чотирьох держав.

Уже в лютому 1950 р. Верховний комісар США в Німеччині Д. Макклой надіслав офіційну ноту главі СКК генералові В. Чуйкову з пропозицією провести «загально-, німецькі вільні вибори». Ця ініціатива ставила керів­ництво НДР у винятково складне становище, оскільки • виграти ці вибори Соціалістична єдина партія Німеччини; за умов вільної конкуренції партій і під міжнародним' контролем не могла, а відмова від загальнонімецьких виборів позбавила би переконливості аргументи про те, що тільки НДР послідовно бореться за єдину й незалежну Німеччину. Щоправда, перемога на виборах була пробле­матичною і для правлячої у ФРН коаліції. Тому західні країни розраховували використати цю ідею ще і як засіб стримування уряду К. Аденауера. Однак НДР відповіла тільки контрпропагандистською кампанією, а радянська контрольна комісія взагалі не пошанувала Верховного | комісара СІЛА формальною відповіддю.

9 травня 1950 р. було оприлюднено «план Шумана». Франція виступила ініціатором укладання угоди про;

86

Тема 4

Німецька проблема в міжнародних відносинах

створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) замість Рурського статуту й Міжнародного органу з Руру. Вирішальна роль у новій організації відводилася Франції, бо участь СІЛА не передбачалася, а входження туди Великобританії гальмувалося неприйнятними для неї умовами. Підвищення статусу ФРН у цій організації за­безпечувало Франції ще й роль арбітра. А ФРН одержала статус рівноправного співзасновника системи управління в одній з вирішальних галузей західноєвропейської еко­номіки.

29 серпня 1950 р. уряд ФРН направив СІЛА, Англії й Франції «Меморандум з питання про нові принципи взаємин між Федеративною Республікою й окупаційними держа­вами». У ньому висловлювалося прохання схвалити де­кларацію про припинення стану війни між союзними державами й Німеччиною, метою окупації проголосити забезпечення безпеки ФРН від зовнішньої загрози, а в подальшому регулювати відносини системою ухвал та угод.

12—18 вересня 1950 р. у Нью-Йорку відбулася нарада міністрів закордонних справ США, Англії й Франції та сесії Ради НАТО. Уряди західних держав проголосили намір порушити питання про припинення стану війни з Ні­меччиною, але ствердили збереження «окупаційного ста­туту». Нарада також схвалила «німецьку участь» в об'єд­наних європейських збройних силах.

20—21 жовтня 1950 р. у Празі пройшла конференція міністрів закордонних справ СРСР, Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. За результатами її роботи сторони ухвалили спільну заяву з приводу рішень Нью-йоркської наради трьох держав про ремілітаризацію Західної Німеччини. Окрім цього, було фактично повторено пропозиції Паризької сесії РМЗС 1949 р. про укладання мирної угоди, виведення окупацій­них військ, створення на паритетних засадах загально-німецької установчої ради.

Запізнілу реакцію на пропозицію Верховного комісара США щодо проведення «вільних виборів» становила згода на здійснення «безпосереднього опиту німецького народу з відомих обставин». Західна реакція була одно­значно негативною, особливо в частині «паритетного на­чала».

87

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В цей час СІЛА розпочали розробку механізму конт­ролю над «важким партнером», яким дедалі очевидніше ставала ФРН. Ідея «вільних виборів» була паліативною, а ідея переозброєння Німеччини могла стати постійним і досить ефективним засобом контролю. Для ФРН же ре­мілітаризація була найкоротшим шляхом досягнення су­веренітету.

24 жовтня 1950 р. французький прем'єр-міністр Р. Плевен висунув план «європейської армії». Згідно з цим планом німецький контингент мав інтегруватися до неї цілком і складатися з окремих батальйонів. До більш високого рівня командування німці не допускалися. Не створювалися й німецькі військові інститути. Як зазнача­ло багато дослідників, мова йшла про переозброєння німців без переозброєння Німеччини. Тому сам план і дискусія навколо нього виявили суперечності між захід­ними країнами.

Радянський Союз запропонував скликати нову сесію РМЗС з німецького питання. З метою її підготовки в Парижі з 5 березня до 21 липня 1951 р. відбулася нарада заступників міністрів закордонних справ чотирьох дер­жав. Через неузгодженість порядку денного конференцію міністрів закордонних справ було зірвано.

В цей період активізувалася дипломатія НДР. У січні 1951 р. Народна палата НДР звернулася до бундестагу з пропозицією про переговори. У відповідь ФРН сформу­лювала «попередню умову» про введення на території НДР Основного Закону ФРН. 15 вересня 1951 р. уряд НДР виступив із пропозицією провести загальнонімецькі консультації з приводу здійснення загальнонімецьких виборів у Національні збори, що їх мали організувати самі німці, але під міжнародним контролем.

18 вересня 1951 р. конференція міністрів закордонних справ СІЛА, Англії й Франції у Вашингтоні схвалила план створення Європейської оборонної спільноти, згідно з яким західнонімецькі контингенти мали ввійти до «євро­пейської армії». Було підготовлено проект «загальної угоди», яка регулювала б відносини трьох країн із ФРН після скасування окупаційного статусу. Цей проект був схвалений нарадою міністрів закордонних справ трьох держав за участю канцлера ФРН К, Аденауера 22 листопа-

88