Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Країни ЦСЄ у зовнішній політиці дедалі більше почали орієнтуватися на Радянський Союз і погоджувати з ним свої зовнішньополітичні кроки. Йдеться передусім про країни—члени ООН: Чехословаччину, Польщу, Югославію. Вони, наприклад, домагалися, щоб до ООН були прийняті інші країни регіону — Албанія, Болгарія, Румунія, Угорщина. До речі, в групу країн Східної Європи в ООН з 1945 р. входили й представники України та Білорусії. Під час сесій учасники групи проводили взаємні консультації з порядку денного. СРСР відігравав на цих консультаціях провідну роль. Постійний пред­ставник Чехословаччини в ООН Я. Папанек, який зму­шений був піти у відставку, на засіданні Ради Безпеки ООН у травні 1948 р. розповів, що радянські представ­ники примушували його виступати з питань, які «безпо­середньо не торкалися Чехословаччини», не дозволяли внести пропозицію про обрання Чехословаччини в Раду Безпеки, про скликання сесії Генеральної Асамблеї ООН у Празі тощо.

В 1948 р. відбулася перша спільна консультаційна на­рада країн регіону. 23—24 червня у Варшаві зібралися міністри закордонних справ Албанії, Болгарії, Чехосло­ваччини, Польщі, Югославії, Румунії, Угорщини та СРСР, щоб обговорити німецьке питання. Такі консультації прак­тикувалися понад 40 років, у тому числі в межах створеної 1955 р. Організації Варшавського договору.

Але на міжнародні відносини країн ЦСЄ в другій по­ловині 40-х років більше вплинули внутрішні процеси в країнах регіону, ніж наради з метою узгодження зов­нішньої політики. В 1945—1949 pp. у цих країнах за під­тримки СРСР багатопартійна система поступово заміня­лася на однопартійну. З урядів під різним приводом ви­тіснялися представники буржуазних партій, хоча під час другої світової війни вони брали участь в опорі фашист­ським окупантам і вважалися, згідно з Ялтинською дек­ларацією, «антифашистськими». Справа в тому, що в Ра­дянському Союзі взяла гору точка зору, що «дружніми» країни на сході Європи можуть бути тільки тоді, коли ними керують комуністичні партії. Такими з самого початку були Албанія і Югославія, в партизанські уряди яких представники буржуазних партій не входили. Але в

255

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії бур­жуазні партії мали досить вагомий вплив, а в Румунії до* 31 грудня 1947 р. навіть зберігалася монархія.

Перші повоєнні роки продемонстрували також, що країнах ЦСЄ крім прорадянських сил існували зна прошарки населення, прихильні до західних демо* кратичних порядків і занепокоєні створенням між Захо дом і Сходом «залізної завіси», тобто системи, що пере шкоджала виїздові громадян країн ЦСЄ в Західну Європу,' а також насадженням чужих цим суспільствам порядків культури.

«Витіснення» представників некомуністичних партій урядів і парламентів країн ЦСЄ проходило часто-густо шляхом проведення показових судових процесів над ни­ми, обвинувачень їх у «змові», у прислужництві «імперіа­лістам СІЛА та Англії» або у шпигунстві на їхню користь. У цих методах проглядувалося засвоєння горезвісного досвіду Радянського Союзу, який привнесли численні радянські радники.

Так, на початку 1947 р. в Угорщині був заарештований лідер партії дрібних селянських господарів Б. Кован, восени 1947 р. розкрито «змови» буржуазних партій у Румунії, в Словаччині, лідера селянського руху в Болгарії Н. Пешкова. В лютому 1948 р. в Празі був сформований уряд у складі виключно представників компартії Чехо-словаччини, яка спромоглася організувати масові демон­страції у свою підтримку і примусила президента Е. Бене-ша віддати їй владу. Представники некомуністичних партій не чинили опору й емігрували з країни, напо­лохані повідомленнями про стягування радянських військ в окупаційних зонах сусідніх Австрії й Німеччини. Зго­дом Бенеш пішов у відставку.

Однак у перші повоєнні роки, навіть за умов ко­муністичного наступу, в країнах Центральної й Східної Європи переважала тенденція до збереження певних рис парламентаризму, визначення національного шляху роз­витку, не копіюючи радянський досвід. Ряд керівників компартій регіону висунули ідею назвати новий лад «на­родною демократією», щоб підкреслити його відмінність від радянської моделі. Спочатку радянське керівництво з цим погодилося, адже йшлося лише про зовнішнє офор-

256