Тема 7 Система міжамериканських

відносин

урядів у травні 1973 р. Комісія не визнала Фронт визво­лення Західного Сомалі напіонально-визвольним рухом й підтвердила принцип відмови від перегляду кордонів між африканськими країнами, зафіксований у 1964 р. на Каїрській Асамблеї ОАЄ.

Президент Демократичної Республіки Мадагаскар Д. Ра-цірака та деякі інші лідери запропонували свої посеред­ницькі послуги для встановлення миру, але вони були відкинуті. Навіть після воєнної поразки й виведення своїх військ із Ефіопії (велику роль у цьому відіграли дії ку­бинських військ) Сомалі аж до останнього дня існування режиму Сіада Барре (січень 1991 р) наполягала на своїх претензіях на Огаден.

На основі досвіду врегулювання конфліктів між африканськими державами поступово склався механізм дій ОАЄ з урегулювання кризових ситуацій. У багатьох ви­падках її дії були успішнішими, аніж у конфлікті між Сомалі й Ефіопією. Головними елементами цього ме­ханізму стали обговорення й пошуки ОАЄ шляхів роз­в'язання конфліктів, включаючи скликання позачергових сесій Асамблеї глав держав та урядів країн-членів, ви­роблення мирних пропозицій у межах ОАЄ і, нарешті, посередницьку діяльність. Посередниками виступають глави держав—членів ОАЄ, Генеральний секретар ОАЄ, а також інколи спеціально створювані комісії. Мета ми­ротворчої діяльності — не допустити збройних зіткнень, а якщо ті виникли, то найшвидше припинити їх. Сліп зазначити, що миротворчі зусилля ОАЄ завжди давали позитивний результат і часто саме завдяки їм удавалося припинити воєнні дії. Так, у 1967 р. президент ЗамбіЗ Кеннет Каунда владнав конфлікт між Сомалі й Кенією Наприкінці 60-х років за посередництва Того були лік­відовані територіальні ускладнення між Верхньою Воль­тою і Малі. Президент Кенії Джомо Кеніата допоміг зня­ти політичну напруженість у відносинах Уганди з Тан­занією.

Після перевороту 1971 р. в Уганді, внаслідок якого де влади прийшов військовий диктатор їді Амін Дадда територіальні суперечки між Угандою та и сусідами різке загострилися. Це спричинювалося територіальними зазі­ханнями й воєнними провокаціями з боку Аміна. І 1976 р. він офіційно висунув претензії на значні територї

461

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 7 Система міжафриканських відносин

до Судану та Кенії, обґрунтовуючи їх тим, що в коло­ніальні часи британська колоніальна влада передала знач­ну частину угандійської території Кенії, а південь Судану : до 1904 р. входив до складу Уганди.

І. Амін не висував вимогу повернути ці території Уган­ді, але прагнув вивести їх зі складу Судану та Кенії, спираючись на сепаратистські сили в цих країнах. Си­туацію драматизувало те, що І. Амін розгорнув ворожу діяльність щодо своїх сусідів, коли він був головою ОАЄ, і тим самим завдавав особливої шкоди цій організації, підривав принцип недоторканності кордонів. ОАЄ в ці­лому вдалося владнати досить гострий конфлікт між Угандою і Кенією. Вона створила спеціальну комісію ОАЄ у складі представників Ефіопії, Бурунді, Руанди, Судану та Замбії.

Зовсім іншим був сюжет розвитку угандо-танзаній-ських відносин. Уганда вимагала встановити кордон по річці Кагера, тобто претендувала на частину території Тан­занії. Восени 1978 р. спалахнули прикордонні збройні зіткнення, а на початку листопада 1978 р. угандійські війська вдерлися на територію Танзанії. Для мирного вре­гулювання конфлікту Секретаріат ОАЄ створив комісію у складі Габону, Гамбії, Заїру, Замбії, Мадагаскару, Нігерії, Того, Тунісу та сучасної ЦАР (тоді Центрально-Афри-канська імперія). Конфлікт, спровокований Угандою, ви­явився настільки гострим, що комісії його подолати не вдалось. За два тижні після вторгнення угандійські вій­ська були вигнані з території Танзанії. Наприкінці 1978 — на початку 1979 pp. Танзанія розгорнула наступ у глиб Уганди. Крім того, в наступ перейшов Фронт національ­ного визволення Уганди, створений на території Танзанії. У квітні 1979 р. режим Аміна було скинуто.

ОАЄ відіграла позитивну роль у врегулюванні ситуації в Чаді, де внутрішня боротьба за владу ускладнилася бо­ротьбою зовнішніх сил за контроль над цією країною. Внутрішні конфлікти значною мірою спричинювалися різним рівнем соціально-економічного розвитку Півночі та Південного Заходу. Хоча народи країни здебільшого належать до однієї ніло-сахарської мовної сім'ї, розбіж­ностей між ними багато. Північ більш відстала, ісламська (мусульмани — 10 % населення країни), головна народність тубу веде оазисне сільське господарство та

464

займається напівкочовим скотарством. На північні та центральні райони країни припадають 50 % площі та 2 % населення. Південний Захід більш розвинутий, за вірою анімістський (50 % населення) та християнський (40 % населення). Найчисленніші етнічні групи цих районів — сара та багірмі. Протягом століття сара перебували під пануванням французів, а також работоргівців з Півночі. Першого президента країни Франсуа Томбалбая, сара за походженням, опікала Франція. Привілейоване станови­ще еліти цієї народності, незадоволення народностей Півночі, Сходу та Заходу тим, що їх усунули від влади, привело до виникнення руху опору й створення його організуючої сили — Фронту національного визволення Чаду (ФРОЛІНА). Його базою стала Північ країни. Дії Фронту послабили режим Томбалбая, і 13 квітня 1975 р. владу J3 країні внаслідок перевороту захопив генерал Ф. Маллум.

У 1978 р. Хісен Хабре, що очолював «збройні сили Півночі» (ФАН), порозумівся з режимом Маллума та став прем'єр-міністром. У лютому 1979 р. загони Хабре під­няли повстання проти режиму Маллума, а головні сили ФРОЛІНА на чолі з Гукуні Уеддеєм зайняли головну час­тину столиці. Після цього найбільші чотири угруповання, включаючи значну частину сил Маллума, створили новий уряд. Це були: ФРОЛІНА на чолі з Г. Уеддеєм, ФАН (X. Хабре), колишні прихильники Маллума на чолі з В. Камуге (був міністром внутрішніх справ) та «народний рух за визволення Чаду» (А. Абдеррахман). Згодом постало ще сім угруповань, і в країні розгорнулася громадянська війна.

З 1979 р. встановлення миру в Чаді стало постійною турботою ОАЄ. Миротворчу діяльність у цій країні про­водили Нігерія, Лівія, Судан. Під егідою ОАЄ в серпні 1979 р. в Лагосі відбулася конференція всіх зацікавлених сторін, які виробили спільну угоду: припинити воєнні дії, демілітаризувати Нджамену, створити перехідний уряд національної єдності на основі представництва в ньому порівну Півночі та Півдня, підготувати протягом 18 міся­ців проект конституції, провести загальні вибори, тимча­сово направити в Чад міжафриканські збройні сили (Кон­го, Бенін, Гвінея), вивести французькі війська (вони були виведені в жовтні 1975 p., а потім на прохання Маллума введені знову).

465

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН