Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

переможеній Німеччині вільне підприємництво слід було обмежити системою державного контролю й розподілу. Тому 27 березня 1946 р. з'явився документ, схвалений чотирма державами, — «План з репарацій та рівня по­воєнної німецької економіки». Багато вчених вважають його вершиною союзницької співпраці. План передбачав збе­реження традиційних господарських зв'язків, незважаючи на міжзональні кордони, тобто мова йшла про збережен­ня єдності країни.

В початковий період проведення репараційної по­літики практика демонтажів німецьких підприємств у східній зоні значною мірою підірвала радянський авто­ритет у німецького населення. Проте незабаром було знайдено більш прийнятний спосіб рішення — репарації з поточної продукції. Це стимулювало німців на більш продуктивну працю і розширювало базу німецької про­мисловості. Навесні 1946 р. постали перші радянські акціонерні товариства (PAT), які складалися з підпри­ємств, що підлягали раніше демонтажу, а тепер зорієнто-вувалися на постачання готової продукції в обмін на на­дання сировини. Для західних країн такий варіант був неприйнятний, передусім з точки зору захисту власного ринку від фактично безкоштовних товарів з країни-кон-курента. Тому вони свідомо дотримувалися політики очікування. Значна частина підприємств західних зон не працювала, в той час як перехід від демонтажів до стяг­нення репарацій з поточної продукції в радянській зоні зумовив поліпшення економічної й політичної ситуації.

Серйозні розбіжності спостерігалися і в здійсненні програми «декартелізації», або «децентралізації» в східній та західних зонах. Можна говорити про тісний зв'язок «децентралізації» з політикою «денацифікації», оскільки право розпоряджатися майном значної частини німець­ких промисловців, звинувачених у злочинах гітлерівсь­кого режиму, отримали окупаційні власті. В радянській зоні воно було незабаром передане німецьким земельним і Центральним органам. А після референдумів, проведе­них протягом 1946 p., це майно стало загальнонародною власністю.

В американській зоні теж відбувся референдум з подібними результатами, але на його рішення наклав вето військовий губернатор зони генерал Клей. Подібна

77

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ ^ПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

політика в питанні структури власності проводилася і в англійській та французькій зонах. Тож у західних зонах склалася ситуація повної невизначеності — кому ж на­лежить і належатиме Промисловість? Звичайно, це не стимулювало виробнищ^ _а навпаки, зумовило погір­шення постачання насел_еннЯ) стагнацію. Найбезпосеред-ншши вплив такий ро_3вИток подій мав на вирішення німецького питання. Західнонімецька економіка потребу­вала захисту від зовнішнього ринку, оскільки більш ра­ціональна господарча Політика в східному секторі зумо­вила перелив товарів _із нього в західні сектори, бо робітники західних сек^щ одержували на бездіяльних підприємствах зарплату, _а реалізувати її могли лише в радянській зош.

ЗО червня 1946 р. бу_ло введено режим контролю за пересуванням товарів і д^дей ^ радянською і західними зонами. Контрольна _Рада одноголосно ухвалила це рішення як тимчасове, fcxe 3 липня 1946 р. обговорюва­лося питання про створення «загального пулу» для еко­номіки всіх зон. Радянський Союз наполягав на необхід­ності введення до ладу _Всіх промислових потужностей у своїй зош. Проте захадщ держави не відкинули політику очікування. Економічну аспект вирішення німецького питання загострився, ал_{е Н}е був нерозв'язним. Таким

££ ^И п⁰⁰¹^⁰⁸¹ перехід у межі ідеологічного

у

„j;•^п°^чаткУ представнц^ союзних держав здійснювали загалом. неідеолоизоваций центристський курс у ні-^^J¹⁰^™^ ^Обид*і сторони дотримувалися спіль­них поглядів на політичні аспекти управління Німеччи-

мчг) ^аризьк™ ^сєс" &ади міністрів закордонних справ ^^і⁰³ У Два'еіапи у квіюи/-^шіійі 1946р., Л- Вірне запропонував скликати ¹² листопада 1946 р. і завершити Урегулюванням. З його точки зору, ^не передбачало припинення оку- ^ук?^чшовало мету, на досягнення якої має ^Я да^¹¹¹^ союзної окупаційної адмініст- ^Д° ^YBSt^ ^також '¹ німецький уряд, який

78

Міністр закордонних справ СРСР В. Молотов висту­пив із програмною промовою «Про долю Німеччини і мирної угоди з нею», сенс якої зводився до обстоювання політичного суверенітету Німеччини, її територіальної неподільності й необхідності розвитку мирної німецької промисловості. Окремо ставилося питання про створення загальнонімецького уряду й перевірку його на довіру, отже, про швидке припинення окупації не йшлося.

Промова Молотова, хоча й мала пропагандистський характер, була максимально вільною від суперечностей і, на думку багатьох дослідників, становила вершину мис­тецтва радянської дипломатії, продемонстрованого при обговоренні німецького питання.

Непохитна формула Молотова змусила держсекретаря СІЛА на другому етапі Паризької сесії переглянути власний план «німецького мирного врегулювання» в пункті створення німецького уряду «в якійсь формі» і зняти питання про скликання мирної конференції з Німеччини в листопаді 1946 р.

Міністр закордонних справ Франції Ж. Бідо обмежив попередні умови для створення центральних німецьких департаментів санкціонуванням переходу Саару під тимчасове керування Франції. Тут дуже багато залежало від позиції Радянського Союзу. Адже навіть тимчасове відлучення Саару від Німеччини суперечило молотов-ській позиції засудження сепаратизму і, крім цього, підривало юридичну непорушність польсько-німецького кордону Одер—Нейсе, адже формально статус Саару зрівнявся б з аналогічним статусом західних польських земель. Тому в тій ситуації радянський міністр закор­донних справ тільки зарезервував свою позицію.

Ще одним питанням Паризької сесії, що торкалося Німеччини, був американський проект угоди про її роз­зброєння й демілітаризацію. Пізніше він дістав назву «угода Бірнса». Вперше ідея такої угоди обговорювалася в грудні 1945 р. під час візиту Бірнса до Москви й здобула підтримку Сталіна. Але трохи згодом, у квітні 1946 p., після пропозиції обговорити проект під час майбутньої Паризької сесії РМЗС зовнішньополітичне відомство СРСР наголосило на несвоєчасності проекту. Нагадува­лося, що вже існують загальні угоди з роззброєння

79

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»