Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

розвитку нормальних взаємовідносин. Як відомо, США взяли курс на заміну уряду Народної єдності. Після на­ціоналізації в країні американської власності Вашингтон фактично організував проти Чилі справжню економічну війну. Військовий переворот, який здійснили 11 вересня 1973 р. опозиційні сили на чолі з А. Піночетом, відбувся не без підтримки СІЛА.

Сфера міжнародних відносин у Латинській Америці в 50—70-х роках перетворилася на арену жорстокої бороть­би, в якій імперіалістичні сили виступали як опорою для внутрішньої контрреволюції, так і реакційним зовнішнім фактором.

Становлення та розвиток міжамериканської системи

Створення після війни біполярної моделі розвит­ку світового співтовариства визначило підхід Вашингтона до Латинської Америки. їй відво­дилась не тільки роль економічного придатка США, а й важливе місце в глобальній стратегії Білого дому, спрямо­ваній на конфронтацію з СРСР, проти національно-ви­звольного руху, на утвердження американської гегемонії в повоєнному світі.

Підходи США до Латинської Америки вирізнялися мілітаристським характером, підтримкою військово-дик-таторських режимів, політичним терором та репресіями. Все це вписувалося в післявоєнну схему зовнішньої полі­тики США, яка базувалася на ідеї «стримування» кому­нізму за допомогою «позиції сили» і ядерного шантажу.

Мілітаристські плани США щодо Латинської Америки втілилися у висунутій адміністрацією Г. Трумена в травні 1946 р. ідеї «стандартизації озброєння», що являла собою спробу Пентагону «інтегрувати» армії латиноамерикан­ських держав у свою військову машину. Але ця ідея ви­кликала спротив у країнах Латинської Америки й не діс-

493

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

тала підтримки в конгресі СІЛА. Тоді Білий дім прис пив до створення військово-політичного блоку в За> півкулі.

2 вересня 1947 р. на конференції в Ріо-де-Жанеі міністри закордонних справ 18 держав підписали МЬ американський договір про взаємну допомогу, який передба чав спільні дії держав-учасниць на випадок агресії виникнення ситуації, яка загрожує миру на континенті.

ЗО квітня 1948 р. на IX Міжнародній конференції Боготі (Колумбія) була створена Організація американські держав (ОАД). Нова міждержавна організація виникла на підвалинах Панамериканського союзу, який існував 1890 р. Згідно з задумом її творців ОАД мала стати зако-1 нодавчим і виконавчим механізмом міжамериканської^ системи, яка формувалася протягом багатьох десятиліть.^ Вашингтон розглядав цю організацію насамперед як) механізм військово-політичного тиску СІЛА на країни = регіону й мобілізації їх ресурсів в інтересах стратегії Бі­лого дому. На кінець 70-х років учасниками ОАД були 29 латиноамериканських держав і США.

В історії ОАД можна виділити кілька етапів, що відо­бражають стан розвитку міжамериканської системи.

Перший — з 1948 р. до середини 60-х років — етап, коли СІЛА домінували в ОАД. Так, на IV консульта­тивній нараді міністрів закордонних справ країн—членів ОАД у 1951 р. Вашингтон добився ухвалення рішенняі про використання збройних сил латиноамериканських^ держав за межами Західної півкулі. До середини 50-х ро-І ків американській дипломатії вдалося нав'язати 12 лати- \ ноамериканським країнам двосторонні договори про вій-j ськову допомогу, які значною мірою порушували сувере­нітет країн, що їх підписали. і

В цей період в основу міжамериканської системи було^ покладено доктрини «несумісності» (пропагувалась несу-| місність комунізму з принципами міжамериканської сис-1 теми) і «першочерговості» (Рада Безпеки ООН фактичної усувалася від розгляду спірних питань, які виникали між] державами—членами ОАД). Спираючись на ці доктрини,! дипломатія СІЛА використала механізм ОАД для органі-1 зації інтервенції у Гватемалу (1954), добилася виключен- і ня з ОАД Куби (1962) і продовження проти цієї державні санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами*

494