Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухва­лила постанову РМЗС про збереження існуючого болга-ро-грецького кордону.

Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 терито­рії Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

Паризька конференція, підтвердивши переважну біль­шість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечнос­тей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скли­кано третю сесію РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.

Сесія усунула суперечності з питання про статус те­риторії Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здійснюватимуть губернатор, призна­чений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації з югославським та італійським урядами.

Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також СІЛА, Англії й Франції.

Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кор­дони європейських держав з невеликими змінами.

Узгоджено було позиції з репараційного питання.

Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів за­кордонних справ завдяки взаємним компромісним пос­тупкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — ко­лишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією ™а Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі ^и набрали чинності 15 вересня 1947р.

Кожна з угод містила преамбулу, а також територі-^альні, політичні, військові, економічні, репараційні пос­танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошува­вся про припинення стану війни й фіксувалося зобо-язащщ союзних держав підтримати звернення країни, з

41

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД.і НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

якою укладено мирну угоду, про прийняття її в Орг зацію Об'єднаних Націй.

Найзначніші територіальні зміни передбачала угол Італією. Згідно з нею кордони Італії було прокладено^ межах її території за станом на 1 січня 1938 р., за вї ком: перевалу Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, час ни території в районах Мон Табор і Шабертон, які дійшли до Франції; східної частини Юлійської Край Комуни Зоря, острова Пелагоза й низки дрібних остров які відійшли до Югославії; Додеканезьких островів, відійшли до Греції. Крім того, західна частина Юлійс Крайни разом із містом Трієст була визнана Вільною риторією Трієст. Далі питання про цю територію предметом переговорів між Італією і Югославією. Пег. говори ці завершилися в 1954 р. укладенням угоди встановлення нового кордону між двома державами і ділом між ними, зі згоди ООН, Вільної території Трієст|

Територіальні пункти мирної угоди з Румунією nej бачали відновлення її. кордонів за станом на 1 січ|| 1941 p., за винятком румуно-угорського кордону, було визначено в межах, що існували на 1 січня 1938 До Румунії відійшла Північна Трансільванія, відторгне від неї на користь Угорщини за рішенням Віденсько арбітражу єід ЗО серпня 1940 р. Постанови цього арбіт жу було визнано недійсними.

Територіальні пункти мирної угоди з Угорщинс окрім передання Румунії Північної Трансільванії, пере| бачали також передання Чехословаччині трьох сіл на денному березі Дунаю для розширення порту Братисі Угорсько-чехословацький кордон установлено в иеу. які існували на 1 січня 1938 р. Рішення Віденського бітражу від 2 листопада 1938 р. про приєднання до Уг щини південних районів Словаччини й Закарпатті України було проголошено недійсними. Новий корді, між Угорщиною і Радянським Союзом збігався з корді ном між Угорщиною і Закарпатською Україною, існував до ухвалення Віденським арбітражем рішення 2 листопада 1938 р. Фінляндія повертала Радянсько» Союзові область Петсамо (Печенга). Кордони Болга| було залишено без змін, Південна Добруджа, втрачена

42

Тема 2

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

мунією за угодою у Крайові у вересні 1940 р. на користь Болгарії, лишилася у складі Болгарії.

Політичні пункти мирних угод з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією зобов'язували ці країни вжити необхідних заходів для забезпечення ос­новних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови ха релігії. Ці країни зобов'язувалися також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

Італія втратила всі права на свої територіальні воло­діння в Африці, а саме на Лівію, Еритрею та Італійське Сомалі. Остаточну долю цих володінь мали визначити уряди СРСР, СІЛА, Англії й Франції протягом одного року з дня набрання чинності угоди з Італією. Якщо ж чотири держави не дійдуть згоди про долю цих територій за вказаний період, питання мало бути передане на роз­гляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Так і сталося: IV сесія Генеральної Асамблеї ухвалила рішення надати незалежність Лівії не пізніше від 1 січня 1952 р. (Лівію проголошено незалежною державою 24 грудня 1951 p.), а Італійське Сомалі передати під опіку Італії терміном на 10 років. Еритрея (після проведення в ній референдуму) за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах У 1952 р. З 1962 р. вона стала однією з провінцій Ефіопії.

Італія зобов'язувалася поважати суверенітет і незалеж­ність Албанії й Ефіопії.

Постанови мирних угод про воєнних злочинців зобо­в'язали переможені країни вжити всіх необхідних заходів Для арешту й віддання під суд воєнних злочинців.

Військові, військово-морські й військово-повітряні постанови запровадили обмеження збройних сил для ко­лишніх сателітів гітлерівської Німеччини. Італія зобов'я­залася ліквідувати всі укріплення на кордоні з Фран-чюо і Югославією, на островах Пантелерія, Сардинія, а також на Пелагозьких островах. Чисельність італійської рмц обмежувалася до 250 тис. солдатів і офіцерів, іта-*иських військово-повітряного і військово-морського Ч«лотш — по 25 тис. офіцерів і рядових. Чисельність армії

43

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Румунії, включаючи зенітну артилерію, встановлювалас у 125 тис. осіб, чисельність особового складу війської повітряних сил Румунії —у 8 тис. осіб і військово-морсі ких сил — у 5 тис. осіб. Сухопутну армію Угорщини б обмежено до 65 тис, особовий склад її військово-по вітряного флоту —до 5 тис. осіб. Армія Болгарії, включ ючи зенітну артилерію, мала становити до 56 800 особовий склад її військово-повітряного флоту — 5200 осіб і військово-морського флоту — 3 500 осіб. Cjj хопутну армію Фінляндії було обмежено до 34 400 осщ особовий склад її військово-морського флоту — 4 500 осіб та військово-повітряного флоту — до 3 тис.

Загальний стандартний тоннаж італійського війську во-морського флоту регламентувався до 67 500 т. Крі того, Італії дозволялося мати два лінкори.

Військові статті угоди зобов'язували Італію передаі урядам СРСР, СІЛА, Англії й Франції 163 військов кораблі, з них 3 лінійних кораблі, 6 крейсерів, 13 носців, 8 підводних човнів і 133 катерів, самохідних баї та допоміжних суден. Тоннаж військово-морського флс Румунії обмежувався до 15 тис. т, Болгарії — до 7200 Фінляндії — до 10 тис. т.

Постанови мирних угод з Італією, Румунією, Бої рією та Угорщиною про окупаційні війська у цих кр зобов'язували держави-переможниці вивести свої війсі не пізніше як через 90 днів із дня набрання чинне мирними угодами. До того ж усе майно переможеі країн, яке перебувало в розпорядженні окупаційних збро^ них сил і за яке не було надано компенсацію прот цих же 90 днів, підлягало поверненню цим країна Радянському Союзові дозволялося утримувати зброї сили в Угорщині й Румунії для забезпечення ко» нікацій з Австрією, де розташовувалися окупації війська.

Постанови мирних угод з питань репарацій пере; чали часткове відшкодування переможеними країна» тих збитків, яких вони завдали своєю агресією кр переможницям. Тут ураховувалося, що такі колишні рожі країни, як Італія, Румунія, Болгарія та Угорщина, лише розірвали союз із гітлерівською Німеччиною на

44

ключному етапі другої світової війни, а й проголосили Німеччині війну і реально воювали проти неї.

Репарації на користь Радянського Союзу, за умо­вами мирних угод, були встановлені: з Італії — в сумі 100 млн доларів із виплатою протягом семирічного тер­міну за рахунок поставок італійського заводського й ін­струментального обладнання, інших виробів італійської промисловості, а також за рахунок італійських активів у Румунії, Болгарії й Угорщині; з Румунії — у сумі 300 млн доларів з виплатою у восьмирічний термін, починаючи з 12 вересня 1944 р., за рахунок товарних поставок; з Угорщини — у сумі 200 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 20 січня 1945 р., за рахунок товарних поставок; з Фінляндії — у сумі 300 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 19 ве­ресня 1944 р., за рахунок товарних поставок.

Угорщина зобов'язувалася сплатити Югославії та Че-хословаччині репарації на суму 100 млн доларів. Репа­раційні зобов'язання Італії щодо Югославії були встанов­лені в сумі 125 млн доларів, щодо Греції — 100 млн доларів, щодо Ефіопії — 25 млн доларів та щодо Албанії — в сумі 5 млн доларів.

Сума репарацій з Болгарії на користь Греції ста­новила 45 млн доларів і на користь Югославії — 30 млн доларів.

Репараційні претензії до переможених країн інших Держав-переможшщь (у тому числі СІЛА, Англії й Фран­ції) мали задовольнятися, по-перше, за рахунок повного вилучення активів колишніх ворожих держав, які перебу-^ли до дня набрання чинності мирними угодами на те­риторії краш.-перєможниць; по-друге, за рахунок компен­сації переможеними країнами 2/3 збитків, завданих під час війни громадянам країн-переможниць, які перебу­вали на території колишніх ворожих держав і мали там свої капіталовкладення.

45

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Дунайська конференція 1947 р.

Як було погоджено на Нью-Йоркській сесії і з ЗО липня по 18 серпня в Белграді проході Дунайська конференція. В її роботі брали; представники придунайських держав — СРСР, УРСР, мунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословач також СІЛА, Великобританії й Франції як учас РМЗС та Австрія з дорадчим голосом. Отже, Радянсі Союз мав значну підтримку.

Радянський варіант нової Дунайської конвенції пер бачав поширення компетенції нової Дунайської коа лише на судноплавну частину Дунаю, без його прї Військовим кораблям недунайських держав прохід наем заборонявся, а військовим кораблям дунайсь* держав дозволявся лише з санкції заінтересованих en Західні країни наполягали на збереженні Дунайської венції 1921 p., підписаної без участі СРСР.

Нова Конвенція була розроблена на засадах ра ського проекту, підтриманого більшістю учасників. ТІ ставники США, Великобританії й Франції оголосили, не підпишуть його. З ініціативи Болгарії ці країни вилучені з переліку в преамбулі нової Конвенції дерз які її уклали.

Дунайська конвенція набрала чинності після її фікації 11 травня 1949 р. В 1960 р. до неї приєдг Австрія, яка тоді вже стала незалежною нейтральною, жавою.

Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах

46

У Московській декларації від 1 листопада 1943 р. уряди СРСР, Великобританії й СІЛА оголоси­ли, що вони розглядають анексію Австрії Ні­меччиною як недійсну, підтвердили бажання відновити Австрію як вільну й незалежну державу.

27 квітня 1945 р. було створено Тимчасовий уряд Австрійської Республіки і введено в дію Конституцію 1920 р. із змінами, внесеними до неї в 1929 р.

Згідно з домовленістю урядів СРСР, СІЛА, Англії й Франції після визволення Австрії тут лишилися окупа­ційні війська чотирьох держав, які взяли на себе верховну владу в країні.

Вперше питання про укладення державної угоди з Австрією було порушене на Паризькій сесії Ради мі­ністрів закордонних справ у квітні 1946 р. Проте через неготовність делегацій до його обговорення було ви­рішено спершу закінчити роботу над угодами з колиш­німи союзниками Німеччини в Європі, а за цей час під­готувати проект австрійської угоди.

Заступники міністрів закордонних справ у січні 1947 р, почали розробку проекту й досить швидко узгодили майже половину статей. Але проблеми юго­славських територіальних претензій, німецького майна виявилися на той момент нерозв'язаними. Не було їх вирішено й на Московській конференції міністрів закор­донних справ (березень—квітень 1947 р.) та на Лон­донській (листопад—грудень 1947 p.). Лише в -Парижі (травень—червень 1949 р.) сторони досягли принципової ^ЗІ1оди щодо основних позицій. Радянський Союз відмо-І^ся підтримувати югославські територіальні домагання, «езмінними залишилися кордони Австрії за станом на * <**ня 1938 р. Сторони домовилися, що СРСР отримає ькі економічні поставки в розмірі 150 млн до- 60 % виробництва нафти й права на її видобування

очищення.

47

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНІ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Наступні переговори привели лише до часткових мовленостей з економічних питань. Невдалими вияві й зусилля комісії в складі чотирьох заступників закордонних справ.

Поновилися переговори в 1952 р. з розгляду запрої нованого західними країнами «скороченого варі Державної угоди, у якому не було пунктів, що торі суверенітету Австрії.

Влітку 1952 р. федеральний уряд Австрії проголоси нейтралітет як міжнародно-правову позицію Австрії перспективу й обнародував меморандум, у якому а лася вимога припинити окупацію, відновити суверешів згода схвалити скорочений варіант Державної угоді Проте Радянський Союз категорично відхилив цей ріант.

У липні 1953 р. у Швейцарії відбулася таємна зустр міністра закордонних справ Австрії з прем'єр-міністрі Індії Неру, де представник Австрії висловив прохання : ' посередництво. Йшлося про «деяку спробу підказати донському Союзові думку про військовий нейтралш Австрії». Індійський посол у Москві пізніше в бесіді міністром закордонних справ СРСР В. Молотовим г креслив, що основою для укладання Державної угоди би стати військовий нейтралітет Австрії. Молотов повів, що оголошення нейтралітету було б корисним, а недостатнім кроком. Ця теза дістала своє продовження ні початку 1954 р. на Берлінській зустрічі міністрів чотирьо| держав. У радянських пропозиціях пролунала підтримі військового нейтралітету Австрії. Виплату за німецьі майно Радянський Союз був готовий прийняти у вили поставок австрійських товарів. Під час переговорів по: начилося істотне зближення точок зору, але до згоди цього разу дійти не вдалося.

Вступ ФРН у НАТО значно загострив австрійсі проблему. Радянський Союз уважав, що ремілітаризаці Західної Німеччини посилює небезпеку аншлюсу АвстрІ Тому тільки за умови, що Державна угода гарантові відверне таку небезпеку, можна говорити про виведеї військ чотирьох держав з Австрії, не чекаючи укладе] мирної угоди з Німеччиною. і

Цю ж позицію було висловлено в бесіді з австрій] ським послом Бішоффом у міністерстві закордої 48