Тема 6 Активізація діяльності оон у період розрядки міжнародної напруженості

І все ж санкції з усіма їхніми недоліками й до­шкульними місцями створювали істотні труднощі для расистського режиму. Щоб подолати торговельні санкції, уряд Південної Африки мусив часом переплачувати по 2—3 долари за кожну барель імпортованої нафти. Південноафриканське вугілля і сталь продавалися іно­земним покупцям за дуже заниженими цінами. Санкції болісно відбивалися й на експорті сільськогосподарської продукції Південної Африки, хоч вона вдавалася і до таких засобів, як продаж ряду продуктів з фальшивими етикетками: «продукт Мозамбіку» або «продукт Лесото».

За підрахунками африканського економіста Стефана Люїса, внаслідок санкцій зовнішні борги Південної Африки зросли на 20 млрд доларів. Отже, санкції ООН відіграли вагому роль у зусиллях, що завершилися крахом расистського режиму апартеїду й перемогою національ­но-визвольного руху народу Південної Африки.

ООН і Намібія

Намібійська проблема перебувала в центрі уваги ООН з перших днів її існування, коли вирі­шувалася доля підмандатних територій Ліги Націй.

У 1946 р. Південна Африка, що мала мандат Ліги Націй на управління Південно-Західною Африкою, від­мовилась передати цю країну в систему опіки ООН. Ігно­руючи рішення Міжнародного суду й думку світової гро­мадськості, Південна Африка продовжувала незаконно експлуатувати народ і багаті природні ресурси Південно-Західної Африки.

Після прийняття в 1960 р. «Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам», в умовах могутнього наступу антиколоніального руху в Африці по­силилася боротьба намібійського народу за свою свободу і незалежність. У 1966 р. Організація народу Південно-Західної Африки (СВАПО) прийняла рішення про розгор-

243

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

тання збройної боротьби за самовизначення. 27 жовтня

1966 р. Генеральна Асамблея позбавила Південну Африку права керувати територією Південно-Західної Африки, а управління цією територією було передано ООН. У січні

1967 р. спеціальна сесія Генеральної Асамблеї утворила Раду з Південно-Західної Африки з метою забезпечення управління територією до одержання нею незалежності.

З червня 1968 p., коли Південно-Західна Африка була офіційно перейменована на Намібію, Рада дістала назву Ради ООН з Намібії.

Протягом ряду наступних років у рішеннях Ради Без­пеки, Генеральної Асамблеї, Міжнародного суду підкрес­лювалася незаконність присутності Південної Африки в Намібії. Уряд Преторії неодноразово закликався до виве­дення своєї адміністрації з Намібії.

У 1974 р. Рада ООН з Намібії ухвалила Декрет про захист природних ресурсів Намібії, який забороняв без до­зволу Ради вести розвідку, добування або розподіл при­родних ресурсів Намібії.

У 1976 р. Рада Безпеки висунула вимогу щодо прове­дення в Намібії виборів під контролем ООН. У 1978 р. спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ухвалила Декла­рацію з Намібії й Програму дій на підтримку самовизначен­ня та національної незалежності Намібії.

План ООН з урегулювання намібійського питання передбачав: припинення протиборства конфліктуючих сторін; виведення збройних сил, їх скорочення і демобі­лізацію; скасування дискримінаційних законів; звільнен­ня політичних в'язнів; надання політичним засланцям права повернення до Намібії; проведення вільних і спра­ведливих виборів під контролем ООН; прийняття уста­новчими зборами конституції й проголошення незалеж­ності Намібії.

У вересні 1978 р. Рада Безпеки схвалила цей план і прийняла рішення створити Групу ООН для надання допо­моги в перехідний період (UNTAY). Однак здійснення цього плану всіляко затягувалося Південною Африкою. Лише в листопаді 1989 р. внаслідок проведення виборів до влади прийшла СВАПО, а 21 березня 1990 р. була проголошена незалежність Намібії.

244