Тема 6 Активізація діяльності оон у період розрядки міжнародної напруженості

• Активізація діяльності ООН у галузі прав людини

У 60—70-ті роки на основі Загальної Декларації прав людини було розроблено й прийнято ряд декларацій, присвячених окремим аспектам проб­леми захисту прав людини.

Генеральна Асамблея ухвалила «Декларацію про лікві­дацію всіх форм расової дискримінації* (1963), «Декларацію про ліквідацію дискримінації проти жінок» (1967), «Декларацію про соціальний прогрес і розвиток» (1969), конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок (1979) та ін.

У 1966 р. Генеральна Асамблея ухвалила два пакти (конвенції): Міжнародну конвенцію з громадянських і по­літичних прав і Міжнародну конвенцію з економічних, соціальних, культурних прав. Вони набрали чинності лише в 1976 р. Значення цих двох документів посилюється тим, що вони мають обов'язкову юридичну силу.

За факультативним протоколом до Міжнародної кон­венції з громадянських і політичних прав жертва пору­шень будь-якого з прав, зафіксованих у Конвенції, має право безпосередню звертатися в ООН, у Комітет з прав людини.

Було створено механізм зі сприяння втіленню в життя ухвалених конвенцій і декларацій: Центр із прав людини, Комітет із прав людини, Комітет з ліквідації расової дис­кримінації, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок. Вищими ланками в цьому механізмі є Генеральна Асамб­лея та її Третій комітет, Економічна й Соціальна Рада та її Комісія з прав людини.

Для контролю за виконанням положень Конвенції з громадянських і політичних прав був створений Комітет із прав людини, що складався з 18 експертів. Комітет по­кликаний вивчати звіти урядів, робити запити до урядів, готувати свої звіти Економічній і Соціальній Раді, Гене­ральній Асамблеї.

245

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Стратегія ООН у сфері економічного й соціального розвитку

Головна мета ООН убачалася її фундаторами в підтриманні миру й міжнародної безпеки. Поряд з миротворчою діяльністю першорядне місце по­сідали економічні й соціальні проблеми, увага до яких невпинно зростала, особливо в 60—70-ті роки у зв'язку з розвалом колоніальної системи й утворенням десятків молодих незалежних держав. Розширення складу ООН і перетворення країн «третього світу» на найвпливовіше угруповання, що здобуло в Генеральній Асамблеї біль­шість голосів, сприяло зростанню питомої ваги соціально-економічних проблем у діяльності Організації Об'єднаних Націй. Чотири п'ятих бюджету ООН та її персоналу пов'я­зані з економічною і соціальною діяльністю.

Починаючи з 1960 р. економічний і соціальний роз­виток у країнах, що розвиваються, стає домінуючою проблемою в діяльності Генеральної Асамблеї, її числен­них органів, а також спеціалізованих установ.

Розробляється стратегія міжнародного економічного розвитку. Генеральна Асамблея проголосила програму Першого десятиріччя розвитку (1961—1970), а згодом — Другого десятиріччя розвитку (1971—1980). Мета цих програм полягала в зосередженні міжнародних дій на конкретних заходах допомоги країнам, що розвиваються.

У 60-х роках особливо наголошувалося на виробленні єдиного підходу до економічного й соціального пла­нування в інтересах забезпечення збалансованого розвитку. Кульмінацією цих зусиль стало прийняття Ге­неральною Асамблеєю в 1969 р. Декларації про соціальний прогрес і розвиток. У Декларації проголошувалася мета підвищення життєвого рівня всіх членів міжнародної спільноти шляхом забезпечення права на працю і лік­відацію безробіття.

Найвизначнішою міжнародною подією 70-х років було прийняття спеціальною сесією Генеральної Асамблеї в 1974 р. Декларації й Програми дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку.

246

Тема 6

Активізація діяльності ООН у період розрядки міжнародної напруженості

В цих документах констатувався розрив між розви­нутими країнами й країнами, що розвиваються. На краї­ни, що розвиваються, де проживало 70 % населення зем­ної кулі, припадало лише ЗО % світового доходу. Під­креслювалася зростаюча взаємозалежність усіх держав: процвітання міжнародного співтовариства в цілому зале­жить від процвітання його складових частин.

Новий міжнародний економічний порядок має буду­ватися на дотриманні таких принципів: суверенна рів­ність, самовизначення народів; територіальна цілісність і невтручання у внутрішні справи інших держав; якнай­ширше співробітництво всіх держав на основі спра­ведливості, що має сприяти ліквідації диспропорцій у світі й процвітанню всіх; повна й ефективна участь усіх країн у розв'язанні світових економічних проблем; забез­печення прискореного розвитку країн, що розвиваються; цілковитий суверенітет держави над своїми природними ресурсами; право народів, що перебували під колоніаль­ним гнітом, на відшкодування і повну компенсацію за експлуатацію і втрати, завдані природним та всім іншим ресурсам; установлення справедливого співвідношення між цінами на сировину й на товари, які експортуються країнами, що розвиваються, і цінами на імпортовані ни­ми товари.

У тому ж 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав. Хартія, що складалася з 4 глав і 34 статей, передбачала, що кожна країна: має право здійснювати повний контроль за своїми багатствами й природними ресурсами; регулювати іно­земні інвестиції за своїми законами; право націоналі­зувати, експропріювати іноземну власність та забезпечу­вати в такому разі компенсацію. Будь-які спори повинні вирішуватися за законами країни, яка націоналізує.

Однак практика втілення в життя проголошених прин­ципів наштовхнулася на істотні перешкоди, пов'язані з відірваністю певних підходів від реальностей, неодноз­начним розумінням проблеми «повної компенсації за експлуатацію» колоній, принципів надання технічної до­помоги незалежним державам та ін.

Не вдалося досягти значного прогресу і в зусиллях щодо створення механізму контролю над утіленням у життя нового міжнародного економічного порядку.

247

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Багатопланова соціально-економічна діяльність ООН здійснювалася за допомогою розгалуженої системи різних 1 органів. Це — Генеральна Асамблея, її Другий та Третій комітети, Економічна і Соціальна Рада.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є центральним І форумом для обговорення питань у даній сфері. Вона розглядає проблеми світового економічного й соціаль­ного становища, стан міжнародної торгівлі, питання охо- 1 рони навколишнього середовища, економічної й техніч-ної допомоги країнам, що розвиваються, проблеми наро­донаселення, продовольства, природних ресурсів, насе­лених пунктів тощо.

ЕКОСОР створила систему допоміжних підрозділів: постійні комітети, функціональні та регіональні комісії. Велику роль відіграють різні фонди і програми, які діють у соціально-економічній сфері.

У 1965 р. створено Програму розвитку ООН (ПРООН), фонд якої формується за рахунок щорічних добровільних внесків країн—членів ООН. ПРООН стала найбільшою у світі структурою багатостороннього технічного й еконо­мічного співробітництва, яка сприяє ефективному управ­лінню природними ресурсами, передачі технологій в інте­ресах охорони навколишнього середовища, прискоренню економічного й соціального розвитку країн. Особлива увага приділяється проектам у країнах, що розвиваються. Проекти, які здійснюються тільки на прохання урядів, охоплюють найрізноманітніші ділянки економічного й соціального життя. Це проблеми подолання наслідків економічних спадів чи посух, боротьба проти бідності й голоду в Африці, проблеми піднесення сільськогосподар­ського виробництва та ін.

З метою активізації діяльності у сфері індустріалізації країн, що розвиваються, у 1965 р. Генеральна Асамблея ухвалила рішення про створення Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). Ця організація, що почала діяти в 1967 p., проводить дослідження, сприяє підготовці кадрів, надає технічну допомогу, ор­ганізовує семінари, збирає і розповсюджує необхідну ін­формацію.

З метою упорядкування своєї діяльності ПРООН роз­робила в 70-ті роки п'ятирічний план співробітництва з.

248