Тема 7 Система міжафриканських відносин

називалося в 1965—1969 pp.) підтримала режим Чомбе Конго (Заїр), відмовилася засудити агресію Ізраїлю щ Єгипту в 1967 p., що суперечило позиції ОАЄ. 4ef міждержавні суперечності в різні роки з організації! вийшли Мавританія, Конго та Заїр, Камерун, Чад, Мада-І гаскар, Габон. Аби уникнути остаточнбго розпаду, сан країн у серпні 1974 р. в м. Банті (столиця ЦАР) рішення припинити політичну діяльність. Після цьог організація зосередилася на економічних, соціальних Щ культурних проблемах (зокрема, на здійсненні проектіш підготовки програмістів). '

Існують кілька загальноафриканських економічних | установ. Найважливіша з них — Африканський банк роз-, \ витку (АБР), що перебуває в м. Абіджан (Кот дТвуар). У З 60—70-ті роки це був суто африканський банк на відміну ] від аналогічних азіатських та латиноамериканських уста-' нов. У першій половиш 80-х років, аби збільшити бан­ківські фонди, до банку було прийнято 24 неафриканські держави (кількість африканських — 50). Найголовніші З них — США, Японія, ФРН, Франція, Канада, Велико-і британія, Італія. Капітал банку становив 6,3 млрд доларів; Африканським країнам належала 1/3 цієї суми, неафри-> канським — 2/3. Банк надає позики лише країнам-чле-> нам для виконання національних та регіональних проек­тів розвитку. При цьому до 65 % позик направляються на розвиток інфраструктури. Кредитується також розвиток! приватного сектора. Процентна ставка АБР за позиками; нижча, ніж в інших валютно-кредитних інституціях. Го-; ловними отримувачами кредитів були Марокко, Туніс,' Заїр, Єгипет, Кенія, Уганда, Гана. , ■

9 листопада 1972 р. в Абіджані країни—учасниці АБР,\ створили нову кредитно-банківську установу — Афри-, і канський фонд розвитку (АФР). Хоча АБР надав неафри-канським країнам право бути членами банку лише в] 1982 p., вони почали брати участь у діяльності фонду не­вдовзі після створення. З 1976 по 1981 р. до АФР на­дійшло понад 1 млрд доларів СІЛА.

При вступі до АБР держави одночасно повинні статгі] членами АФР, який фінансує здійснення проектів роз-ч витку та надання технічної допомоги. Переважну частину! позик та безвідплатних субсидій АФР отримували й отри-1 мують найменш розвинуті країни—члени АБР, чий ВНІЇ | на душу населення менший за 510 доларів США на рік.

470

Важливим і досить своєрідним кроком стало створен ня в 1973 р. Арабського банку економічного розвитку Аф рики (АБЕРА), вкладниками якого є країни—члени Ліп арабських держав, а одержувачами кредитів — країні Тропічної Африки. Акціонерний капітал банку в 1978 р становив 740 млн доларів СІЛА АБЕРА, до якого вхо­дить 17 арабських країн, керує діяльністю Спеціальноїх фонду допомоги Африці (СААФА), створеного для залу чення додаткових фінансових ресурсів. З 1978 р. всі ре­сурси фонду об'єднані з капіталом АБЕРА Його найбіль­шими акціонерами є Саудівська Аравія, Лівія, Кувейт Ірак. Первісно завдання банку полягали в частковій ком­пенсації втрат африканських країн від зростання світовю цін на нафту та нафтопродукти й зміцненні на цій основ: економічних та політичних відносин між арабським! країнами—членами ОПЕК і країнами Тропічної Африки Незабаром діапазон дій банку розширився.

Деколонізація дала імпульс розвиткові співробітниц­тва між окремими африканськими державами. Особливе заінтересовані в такому співробітництві країни, що не мають виходу до моря і здійснюють свою зовнішню тор­гівлю через порти інших держав.

Співробітництво між окремими африканськими краї­нами набрало різноманітних форм. Угоди про економічне співробітництво укладаються насамперед між сусідніми країнами (Нігер—Лівія, Нігерія—Нігер, Зімбабве—Мо­замбік тощо). Для виконання угод створюються постійні змішані комісії. Важливою формою співробітництва є здійснення спільних проектів у сферах транспорту, енер­гетики, промисловості. Перевага надається інфраструк-турним проектам (транспорт, енергетика). Завдяки ство­ренню міждержавних організацій електростанції в районі Кіліманджаро (Танзанія) забезпечували електроенергією регіони сусідніх країн. ГЕС Східної провінції Заїру ви­робляла енергію для Руанди та Бурунді. Згідно з угодами від ГЕС Акосомбо в Гані прокладені лінії електропередач до Беніну й Того. Органом здійснення цього проекту трьох країн є Співтовариство з розвитку електроенер­гетики.

Співробітництво в розвитку транспорту дає змогу, зо­крема, прокладати залізниці та автомобільні дороги, які

471

РООЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

сгшюлучають сусідні країни. Практикується також спільне бу^дівництво промислових підприємств.

У 60—70-ті роки був нагромаджений значний досвід співробітництва у згаданих сферах. Ось деякі приклади. Гв вінея і Сенегал уклали 18 угод про торговельно-еконо-мі^ічне співробітництво, Зімбабве й Мозамбік — сім угод пр-оо співробітництво в розвитку зв'язку, повітряного й на-лземного транспорту, енергетики, торгівлі й банківської сп-^рави. Танзанія і Руанда здійснювали спільні транспорт­ні проекти. Заїр і Ангола підписали фінансову угоду про ро-«звиток взаємної торгівлі, а також угоду про співробіт-ншнцтво в розвитку рибальства, транспорту та морського сущщоплавства. В 1972 р. було створено Африканський сож:лоз залізниць, який розробляє проекти й координує бу-дінвництво залізниць. Значним досягненням стало завер-ше^ння в 1967 р. будівництва залізниці Танзам між Тан-заьжією і Замбією.

Для задоволення внутрішніх потреб спільними зусил-лянгми країни Тропічної Африки будують промислові під-прх-иємства. В Того були побудовані цементні заводи за учзастю Кот д'Івуар та Гани, в Беніні — за участю Нігерії. В ЖКот д'Івуар за підтримки Нігерії та інших західноафри-кашнських країн споруджено асфальтовий завод, у Чаді за участю Камеруну — текстильну фабрику, в Беніні спіль­но з Нігерією — цукровий завод. Спільними зусиллями афі«риканські країни в 70-ті роки збудували ряд нафтопе­реробних заводів: у Кот д'Івуар (6 % акцій підприємства нагаїежить Буркіна-Фасо, решта — Кот д'Івуар) перероб-ляоється нафта з Нігерії (2 млн т на рік); у Нігерії збудова­но нафтохімічний завод за участю Кот д'Івуар; у Того — наофтопереробний завод на нігерійській та лівійській насзфті.

Міцніло співробітництво африканських країн у галузі сіюгьського господарства, і не тільки між сусідами. Напри-кл^ад, згідно з угандо-ліберійською програмою співробіт-нижщгва Ліберія допомагає Уганді в розширенні плантацій кау^чуконосів і рису, а Уганда Ліберії — у вирощуванні ка^и, виробництві цукру, розвиткові тваринництва.

Об'єктами співробітництва стало спільне освоєння ба-сеййнів річок та озер, розвиток судноплавства. В першій похоїовині 60-х років були створені: Комісія країн басейну р. І Нігер (1961), Комісія басейну о?. Чад (1964), Органі-

47S2