Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

(СЕАТО). В цей союз увійшли США, Великобританія, Франція, Австралія і Нова Зеландія, які втягнули до його складу Таїланд, Філігшіни та Пакистан. Оформлення СЕАТО відбулося 8 вересня 1954 р. Одночасно сторони підписали протокол про поширення дії договору на країни Індокитаю, що становило пряме порушення же­невських угод.

Усупереч женевським угодам СІЛА продовжували постачати в Індокитай, переважно в Південний В'єтнам, зброю і військову техніку. Згодом вони направили в Південний В'єтнам свій військовий персонал, тобто здійснили пряме втручання у внутрішню боротьбу, що там розгорнулася. З вини сайгонського режиму було зірвано виконання женевських угод у частиш, що стосу­валася проведення загальних вільних виборів у В'єтнамі й об'єднання країни на цій основі. Більше того, вже 26 жовтня 1955 р. Держава В'єтнам, за підтримки США, була перетворена на Республіку В'єтнам на чолі з президентом Иго Дінь Зьємом. 4 березня 1956 р. сай-гонські власті провели сепаратні вибори в південно-в'єтнамські Національні збори, що зміцнило режим Нго Дінь Зьєма. У здійсненні цієї акції Сайгон дістав під­тримку західних учасників Женевської наради, в тому числі й Франції, яка ще до проведення сепаратних виборів взяла на себе обов'язок надавати допомогу уря­дові Нго Дінь Зьєма. Після того, як останні французькі солдати покинули в'єтнамську територію (26 квітня 1956 p.), Франція оголосила про припинення з 28 квітня 1956 р. діяльності в Південному В'єтнамі командування збройними силами Французького союзу і про свою відмову брати участь у роботі змішаних комісій з вико­нання женевських угод. Припинення французької вій­ськової присутності у В'єтнамі фактично означало надан­ня поля діяльності Сполученим Штатам.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

},;л;лк.:А:.>:.:да

Міжнародні відносини ДРВ у 1954-1964 pp.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

У той час, коли Сполучені Штати Амері розширювали свою присутність у Південно» В'єтнамі, уряд ДРВ почав розвивати й змі нювати відносини з різними країнами для одержаї підтримки у своїй зовнішньополітичній діяльності. Крі соціалістичних країн, найтісніші відносини у ДРВ сі лися з азіатськими державами. Китайське керівництво перші роки після Женевської наради підтримувало ідеї вирішення індокитайської проблеми шляхом утілення і життя женевських угод та принципів Бандунзької кощ ренції. Проте в позиції Пекіна вже проглядалася тендені добитися для себе у відносинах із ДРВ особливого місі

З країнами південно-східноазіатського регіону тісі економічні й культурні зв'язки в дусі Бандунга склалися: ДРВ з Бірмою та Індонезією. Особливе значення Ханоя мав розвиток відносин з Лаосом і Камбодже! Уряд ДРВ намагався встановити з цими країнами тісі відносини на основі традицій спільної боротьби в період воєнного опору. Однак це виявилося далеко не просто» справою. Проголосивши політику нейтралітету, корол Камбоджі підтримував зв'язки і з друзями, і з супро-^ тивниками ДРВ, намагаючись таким чином убезпеч Камбоджу від воєнних конфліктів. Переговори між двол країнами на тому етапі завершились укладенням торгЫ вельної угоди в листопаді 1958 р. і прибуттям у 1960 р. Ханой дипломатичного представника Камбоджі. Пр до встановлення офіційних дипломатичних відносин за| лишалося ще цілих сім років. Ще складнішим виявило встановлення відносин з Лаосом, який невдовзі піс підписання женевських угод потрапив у сферу вг Вашингтона. У квітні 1955 р. було підписано в'єтнамо-лаі оську угоду про врегулювання мирним шляхом прикор§ донних питань на основі взаємного визнання суверені! тету й територіальної цілісності. До розвалу в серг 1958 р. коаліційного уряду Лаосу в' єтнамо-лаоські пер^ говори й офіційні зустрічі проходили в нормальній обста-

348

новці, але згодом розпочалися прикордонні інциденти. В травні 1959 р. в Лаосі вибухнула громадянська війна, яка на кілька років затримала встановлення офіційних дипло­матичних зв'язків між ДРВ і Лаосом на державному рівні.

Дуже важливим для ДРВ було зміцнення відносин з Індією, початок яким було покладено в жовтні 1954 р. візитом індійського прем'єр-міністра Д. Веру в Ханой. Уже тоді в Ханої працювало консульство Індійської Рес­публіки, а в'єтнамське консульство в Делі було відкрите в 1959 р. Індія виявляла великий інтерес до проблеми ви­значення майбутнього країн Індокитаю. В 1955 р. пакис­танський уряд визнав ДРВ, а одночасно й Південний В'єтнам як самостійну державу.

Що стосується Південного В'єтнаму, то зусилля ДРВ щодо нормалізації відносин із ним залишалися безплід­ними, а в самій Республіці В'єтнам посилювався рух опо­ру сайгонському режимові, що проводив політику жорс­токого терору проти власного народу. Проте вже на по­чатку 60-х років стало очевидним, що, незважаючи на підтримку США, сайгонський режим не в змозі при­душити боротьбу південнов'єтнамського народу, більше того, сам він опинився на межі розвалу. Повстанські сили на чолі з утвореним 20 грудня 1960 р. Національним фронтом визволення Південного В'єтнаму добилися вели­ких успіхів, вони контролювали понад третину території Республіки В'єтнам. У цих умовах правлячі кола СІЛА вдалися до розширення свого втручання у внутрішні справи В'єтнаму, перейшли до відкритої збройної інтер­венції проти цієї країни.

• Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам

З утворенням Національного фронту визволення Південного В'єтнаму розпочався новий етап бо­ротьби південнов'єтнамського народу за свобо­ду і незалежність, який вніс суттєві зміни в питання про об'єднання В'єтнаму. По-перше, вже не було можливості

349

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН