Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

«проведенні великодержавної політики» щодо Албанії в «союзі з американським імперіалізмом». Албанія, таким чином, наприкінці 70-х років протиставила себе як СРСР, так і КНР і СІЛА. Претендуючи на роль «єдиної у світі марксистсько-ленінської держави», вона навіть про­тегувала створенню «справжніх комуністичних партій» в окремих країнах світу.

Нерівноправність відносин у «соціалістичному блоці», командні позиції СРСР і водночас продовження прак­тики ставлення з підозрою в СРСР до іноземців, у тому числі й до громадян «братніх» країн, не могли при­пинити розвитку дружніх відносин між людьми в блоці. Туристичні поїздки, запрошення на навчання, на від­починок, на фестивалі культури тощо — все це зближу­вало народи ЦСЄ з народами СРСР, незважаючи на «важку руку» радянських силових органів, яку кожний з них відчував у своєму житті. Зі сполучення усіх цих факторів і зв'язків створювалися відносини в регіоні, які офіційна пропаганда СРСР та країн блоку називала з досить завищеними претензіями «міжнародними відноси­нами нового типу».

Тема 2

Тема 2 Інтеграційні процеси в Західній Європі

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

В ЗАХІДНІЙ

ЄВРОПІ

Федералістський рух у Західній Європі.

Створення Ради Європи

«План Шумана». Утворення ЄОВС

Посилення інтеграційних процесів у

Західній Європі. Утворення ЄЕС та ЄАВТ

Особливості європейської інтеграції

в 60-ті роки

План Ж. Помпіду та розвиток ЄЕС

у 70-ті роки

• Федералістський рух у Західній Європі. Створення Ради Європи

З'ясування місця Західної Європи в системі міжнародних відносин проливає світло на весь спектр проблем, пов'язаних як з історичним поступом, так і сучасним станом взаємин європейських країн, що входять до Європейського Союзу, дає можли­вість проаналізувати інтеграційні процеси в межах ЄС, а також перспективи їхнього розвитку.

Нерівномірність промислового розвитку держав не тільки постійно змінювала співвідношення сил між ними, а й відбивалася на їхньому місці в системі міжнародних

280

відносин. Такі зміни зумовлювалися головним чином «силовим» потенціалом держав. Зниження глобальної ролі Західної Європи в перше повоєнне десятиріччя і поступове її зростання в останні десятиріччя пов'язані саме з цією закономірністю.

Місце Західної Європи в сучасній системі міжнарод­них відносин визначається низкою чинників. В еконо­мічній сфері це — інтеграційні процеси, і передусім за­вершення формування митного союзу та перехід до ва­лютно-фінансового союзу; темпи економічного розвитку; стабільність господарської ситуації в ряді країн (Німеч­чина, скандинавські країни, Бельгія, Голландія); науко­во-технічні досягнення в деяких найважливіших галузях (хімія, металургія, ядерні технології, літакобудування); провідні позиції у світовій торгівлі, значні запаси золото­валютних резервів. У політичній сфері — курс на форму­вання єдиної зовнішньої політики з питань, що станов­лять спільний інтерес. У військовій сфері — узгодження політики в галузі оборони, перевага в НАТО західноєвро­пейських звичайних озброєнь, наявність національних ядерних потенціалів, розширення в окремих країнах індустрії озброєнь та координація її подальшого розвитку в межах Єврогрупи НАТО.

Зростання економічної, політичної та військової ваги західноєвропейських країн у світовій політиці зумовило активізацію інтересу до регіону з боку інших провідних країн, що невдовзі викликало появу цілої низки полі­тичних концепцій. У повоєнний період сформувалися три основш течії в західній політології щодо майбутнього розвитку західноєвропейського регіону: «глобалізм» (або атлантизм) — обмежує роль Західної Європи регіональ­ними проблемами («доктрина Кіссінджера» 1973 p.), з гло-балістської точки зору Західна Європа є лише частиною американської політичної й військової системи; «євро-пеїзм» — абсолютизує самостійний, незалежний характер західноєвропейської політики аж до утворення європей­ського військово-політичного об'єднання зі своїми ядер­ними силами (В. Хальштейн, Ф. Й. Штраус); поміркована тенденція — передбачає можливість рівноправного парт­нерства між Західною Європою та СІЛА.

Західноєвропейський регіон є досить складним за структурою і характером. Хоча європейські держави тісно

281

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

пов'язані економічними, політичними та іншими відно­синами, вони значно різняться між собою за економіч­ним, політичним та військовим потенціалом. Цим пояс­нюється наявність у Західній Європі цілої низки ре­гіональних організацій економічного, політичного та воєнного характеру, а також поділ її на субрегіони: Скан­динавський, Іберійський, Середземноморський.

На сучасному етапі центральною ланкою, що тим чи тим чином сполучає майже всі західноєвропейські країни, є Європейський Союз. Європейський Союз — це еконо­мічне й політичне об'єднання 15 європейських країн, ут­ворене 1 січня 1993 р. на основі Європейських співтова­риств. Угоди про утворення ЄС були підписані на за­сіданні Європейської ради в Маастріхті (Голландія) 7 люто­го 1992 р. і стали після їх ратифікації юридичною базою взаємовідносин європейських країн, замінивши Договір про утворення ЄЕС, що діяв з 1957р.

Сучасні програмні орієнтири Європейського Союзу виникли не на порожньому місці В основу концепції західноєвропейської інтеграції покладені міркування, висловлені на різноманітних її етапах як теоретиками, так і практиками «європейської ідеї» — Ж. Монне, В. Хальш-тейном, Р. Шуманом, К. Аденауером, Г. Торном, Ж. Пом-піду, Т.-Д. Геншером, Е. Коломбо, Л. Тіндемансом, Ж. Дело-ром, Ф. Міттераном та ін.

Уперше питання про практичну реалізацію гасла «об'єднання Європи» було поставлено після першої світо­вої війни. Для цього існував цілий ряд об'єктивних при­чин. Європа стала основним полем битв першої світової війни, що призвело до економічної розрухи та соціально-політичної нестабільності в багатьох європейських краї­нах. Дедалі частіше в наукових та політичних колах говорили про загальну європейську кризу. Досить швидкі темпи індустріалізації в Росії на тлі економічної кризи в Європі не додавали європейським політикам оптимізму. В цих умовах вихід із кризової ситуації багатьом бачився на шляху «об'єднання Європи». Скасування митних бар'єрів між європейськими державами дало б можли­вість зміцнити їхню економіку, ліквідувати аграрну кризу, безробіття.

Найактивнішу роль у пропаганді ідеї «об'єднаної Європи» в післяверсальській Європі відіграв Панєвро-

282