Тема 1 Радянсько-американські відносини

мовленість, виглядав як відступ радянської сторони від вимоги про виведення американських ракет із Туреч­чини. Крім того, оскільки спішне рішення М. Хрущова про евакуацію ракетних баз із Куби не було погоджене з ф. Кастро, радянсько-кубинські відносини серйозно ус­кладнилися. Ф. Кастро кваліфікував домовленість США і СРСР як змову двох супердержав за рахунок маленької країни й відмовився допустити на кубинську територію спостерігачів ООН для контролю за вивезенням ракет. СІЛА, у свою чергу, відмовилися від офіційного оформ­лення своїх зобов'язань не нападати на Кубу, залишивши в силі лише усні запевнення.

Тим часом 28 жовтня радянсько-американським компромісом гостра стадія кризи завершилась. Розпочався процес остаточного її врегулювання, який тривав майже місяць. Формально криза завершилася 7 січня 1963 p., коли представники СРСР і СІЛА направили Генеральному секретареві ООН спільного листа, в якому запропонували зняти з порядку денного Ради Безпеки питання про «ка­рибську кризу» у зв'яжу з її врегулюванням.

«Карибська криза» була найнебезпечнішою з усіх між­народних конфліктів від 1945 p., оскільки існувала реальна ймовірність переростання її в ядерну війну. Вона стала класичною ілюстрацією використання концепції ядерного «залякування» з метою отримання політичних вигід.

Криза показала:

небезпеку прямого воєнного зіткнення двох супердер­жав і необхідність уникати навіть найменшої загрози ви­никнення ядерної війни;

обов'язковість контролю з боку лідерів держав за збройними силами своїх країн;

необхідність поліпшення стану міжнародних відносин взагалі і радянсько-американських відносин зокрема;

важливість підтримання прямих контактів між ке­рівниками держав (після закінчення кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено лінію прямого зв'язку — «гарячу лінію» для використання в надзвичайних обста­винах).

Велику роль у подоланні кризи відіграли Д. Кеннеді і М. Хрущов, які продемонстрували особисті якості керів-

143

РОЗДІЛ II РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ. ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

ників, спроможних на прийняття компромісних рішень, що запобігли термоядерному конфліктові.

«Карибська криза» мала важливі, хоча й суперечливі, наслідки для розвитку радянсько-американських відно­син. З одного боку, криза підштовхнула сторони до наро­щування стратегічних арсеналів. Метою СРСР стало до­сягнення ядерного паритету зі СІЛА. Сполучені Штати, крім кількісного збільшення стратегічних озброєнь, роз­почали їх якісне вдосконалення. З іншого боку, керів­ники СРСР і США зрозуміли необхідність припинення ядерних випробувань і встановлення контролю за стра­тегічними озброєннями. Про це свідчило підписання 5 серпня 1963 р. в Москві міністрами закордонних справ СРСР, США й Великобританії Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою, який став першим в історії докумен­том про обмеження гонки ядерних озброєнь. До цього дого­вору приєдналися протягом 60-х років більш як 100 держав.

Однак, незважаючи на радянсько-американські спро­би досягти певного консенсусу в питанні контролю за стратегічною зброєю, основною тенденцією відносин двох супердержав залишалося суперництво в гонці озброєнь. Навіть частково не вдавалося втілити в життя запропонований Д. Кеннеді принцип збереження страте­гічного й політичного статус-кво, оскільки обидві дер­жави не могли відійти від ідеологічного протиборства — США продовжували курс на «глобальне стримування ко­мунізму», СРСР же активно розповсюджував «ідеї соціа­лізму» в «третьому світі».

Після трагічної смерті Д. Кеннеді в листопаді 1963 р. новий президент США Л. Джонсон заявив про намір про­довжувати зовнішньополітичний курс свого попередника. Протягом 1964 p., під час проведення президентської ви­борчої кампанії, СРСР і США підписали консульську кон­венцію, угоду про риболовство в північно-східній частині Тихого океану, а також досягли домовленості про скорочення виробництва у військових цілях матеріалів, що розщеплю­ються. Залишилася в силі домовленість про заморожу­вання в 1964 р. військових бюджетів двох країн.

144