Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

да 1951 р. у Парижі. 10 березня 1952 р. послам трьох західних держав у Москві було передано ноту радянсько­го уряду, де містився проект основ мирної угоди з Ні­меччиною. У ньому наголошувався нейтральний військо­вий статус Німеччини за наявності національних зброй­них сил і військової промисловості та її територіальний статус, суголосний потсдамським угодам. Інші питання мали вирішувати самі німці.

Якщо, як зазначають сучасні дослідники, СІЛА були готові глибоко проаналізувати радянські пропозиції, то Аденауер зайняв найнепримиреннішу позицію. В ноті-відповіді від 25 березня 1952 р. було проголошено про неприйнятність ідеї німецької національної армії. Окрім цього, підкреслювалося, що обговорення мирної угоди стане можливим після здійснення «вільних виборів» і сформування «вільного загальнонімецького уряду». Перед­умови для проведення таких виборів мають бути створені за допомогою ООН.

У наступній ноті від 9 квітня 1952 р. радянський уряд знову повернувся до ідеї мирної угоди й загальноні­мецького уряду, але застережив, що перевірку наявності умов для проведення виборів має здійснити не ООН, а комісія, створена чотирма державами, бо згідно зі Стату­том ООН німецька проблема не входить у її компетенцію.

Позиція СРСР у даній ситуації була явно сильнішою, а відповідь західних країн мала неокреслений характер.

Остання нота Радянського Союзу від 24 травня 1952 p., надіслана напередодні підписання Загального до­говору, була, на думку спостерігачів, найнеперекон-ливішою з «російського нотного наступу» (за словами К. Аденауера) й також не зумовила жодних наслідків.

26 травня 1952 р. представники СІЛА, Великобри­танії, Франції й ФРН підписали в Бонні Загальну угоду про взаємини між трьома державами і Федеративною Республікою Німеччини. Ця угода, що дістала також назву Боннської, передбачала скасування окупаційного статусу й надання ФРН самостійності у внутрішній і зовнішній політиці, за винятком питань, пов'язаних з єдністю Німеччини, з Західним Берліном, з укладанням мирних угод. Західні країни лишали за собою право тримати свої війська на території ФРН до досягнення

89

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

остаточного мирного врегулювання, до возз'єднання, право оголошувати надзвичайний стан.

У день підписання Загальної угоди уряд НДР опри­люднив рішення створити «заборонну зону» з колючим дротом, чатами й патрулями на протязі всього кордону з ФРН, хоча угода ще не набрала сили, перебуваючи в стані ратифікації всіма учасниками:

Наступного дня, 27 травня, представники урядів Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу підписали в Парижі угоду, що завершила створення Євро­пейської оборонної спільноти. США й Великобританія ратифікували угоди відповідно 1 липня і 1 серпня 1952 p., бундестаг ФРН —лише в березні 1953 p., а Національні збори Франції ЗО серпня 1954 р. відхилили угоди про створення ЄОС. А позаяк Паризька і Боннська угоди були взаємопов'язані, відхилення однієї з них автоматично означало, що й друга втрачала силу в тому вигляді, в якому її було підписано.

В липні 1952 р. II конференція СЄПН ухвалила рішення про початок будівництва «основ соціалЬму» за радянською схемою: індустріалізація, колективізація, культурна революція. Але на відміну від громадян СРСР у східних німців залишався Західний Берлін: з 1945 по 1961 р. територію НДР покинуло близько 15 % населення (2,6 млн чоловік).

Після смерті Сталіна керівництво СЄПН проголосило «новий курс», складову частину якого становило підви­щення виробничих норм для робітників. 16 червня 1953 р. почався страйк будівельників, який наступного дня переріс у глобальні заворушення по всій території НДР, котрі набрали форми протесту проти політики уряду, СЄПН та державного апарату.

Режим НДР було врятовано лише завдяки втручанню радянських військ.

Після цих подій жодна політична сила у ФРН не ба­жала зближення з НДР. Вибори до бундестагу, що пройшли у вересні 1953 p., наочно продемонстрували розстановку сил після подій в НДР. Блок ХДС/ХСС на чолі з К. Аденауером здобув переконливу перемогу, а Комуністична партія Німеччини навіть не набрала потрібних 5 % голосів. Події 17 липня 1953 р. у НДР і

90