Тема 7 Система міжамериканських відносин

тиску з боку прокомуністично налаштованих прихи ників Гізенги — Партії африканської солідарності, і діяла спільно з прибічниками антибілого тероризму, січні 1962 р. А. Пзенга та його прихильники були ви дені з уряду.

Подальший перебіг подій позначився спробами урі встановити свою владу в усій країні і загостренням на основі громадянської війни. Наприкінці 1962 р. війсї ООН та війська уряду Адули розбили сили Чомбе в ] танзі. Сам Чомбе втік за кордон. В 1964 р. Бельгія СІЛА допомогли йому стати прем'єр-міністром, оскілі сподівались, що він зможе придушити будь-який о владі.

ОАЄ відіграла активну роль у припиненні цієї скл ної кризи. 21 африканська країна висунула вимогу ск. кати спеціальне засідання Ради Безпеки для обговореї питання про Конго. І це обговорення, всупереч шроті західних держав, відбулося в грудні 1964 р. Під час об ворення представники Гани, Конго (Браззавіль), М; Гвінеї, Марокко, Танзанії вимагали припинити зброї втручання Заходу в Африці. 22 грудня 1964 р. ОАЄ ріш засудила збройну інтервенцію в Конго. Значною мір під тиском африканських держав ЗО грудня 1964 р. Я Безпеки ухвалила резолюцію, в якій усім державам про: нувалося утримуватись від втручання у внутрішні спр; Республіки Конго й ставилася вимога вивести інозе] війська. Справа в тому, що коли в серпні 1964 р. підтримки Заходу президент Касавубу призначив лід сепаратистів Катанги М. Чомбе прем'єр-міністром, у кра знову повернулися бельгійські радники та офіцери конголезькій армії з'явилися загони білих наймані Слід особливо підкреслити, що відповідальність за ви нання цієї резолюції покладалася на ОАЄ. Жодна реї нальна організація такого права не отримувала.

В листопаді 1965 р. владу внаслідок перевороту за пив Ж Мобуту. На початку червня 1967 р. в Букав> Кісангані (колишній Стенлівіль) висадився десант и манців — південнородезійців, швденноафриканців португальців — з метою захоплення столиці. Деком Європі в той час не подобався режим Мобуту та й кроки з націоналізації іноземної власності.

Це вторгнення було відбите конголезькою армієк допомогою африканських держав. Велику роль вадігр

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 7 Система міжафриканських відносин

підрозділи ефіопської авіації, виряджені до Конго, а та­кож власті Алжиру, котрі ЗО червня 1967 р. заарештували Чомбе, який з групою найманців прямував до Конго для участі в новій інтервенції. М. Чомбе помер в Алжирі

1969 p., перебуваючи під арештом.

Незабаром весь Захід активно почав підтримувати уряд Мобуту. Коли в Заїрі (так із 1971 р. стала називатися країна) в березні 1977 p., а потім у 80-х роках у провінції Шаба (колишня Катанга) та в інших містах неодноразово спалахували повстання, Франція, Бельгія, а також СІЛА допомагали урядові Мобуту в їхньому придушенні.

Якщо в колишньому Бельгійському Конго громадян­ська війна являла собою боротьбу за владу тих чи інших сил, що ускладнювалася сепаратистськими рухами, то гро­мадянська війна в Нігерії в 1967—1970 pp. була породжена спробою відокремлення Східної, економічно розвинутої провінції, яку сепаратисти проголосили республікою Біаф-ра. В цьому регіоні розташовані основні нігерійські за­паси нафти. До громадянської війни країна була підведе­на попереднім перебігом подій. У1966 р. в Нігерії стався перший за роки незалежності військовий переворот і до влади прийшов генерал Агіш-Іронсі, що належав до схід­ної народності ігбо. Саме представники ігбо почали посі­дати тоді державні пости. Агійї-Іронсі заборонив будь-яку політичну діяльність, крім державної, і проголосив пере­творення Нігерії на унітарну державу. В липні 1966 р. черговий переворот скинув Іронсі, до влади прийшов під­полковник Якубу Говон. Він санкціонував переслідування ігбо (багато з них займалися торгівлею і підприєм­ництвом у різних регіонах країни, особливо на півночі). В цих умовах 27 травня 1967р. губернатор Східної провінції почав повстання за відокремлення і проголосив незалеж­ну республіку Біафра.

Позиція ОАЄ щодо нігерійської проблеми передбачала збереження територіальної цілісності країни. В 1970 р. війна завершилась перемогою центрального уряду. її сум­ний підсумок — 1 млн загиблих, не кажучи вже про матеріальні втрати.

Ще один варіант війни — спробу перевороту ззовні — продемонстрували події у Гвінеї В ніч з 21 на 22 листопада

1970 р. за участю й під керівництвом португальців заго­ни найманців чисельністю близько 400 чоловік висади-

460

лися з португальських бойових кораблів у кількох місця гвінейської столиці Конакрі, щоб повалити режим пре зидента Секу Туре, просоціалістичний за своїми настано вами. ОАЄ рішуче виступила на підтримку жертви напад й закликала всіх друзів Африки надати їй допомогу. 23 лис топада 1970р. Рада Безпеки ухвалила резолюцію № 289 пр негайне припинення збройного нападу на Гвінейськ Республіку й виведення іноземних військ. 8 грудня 1970 j Рада на підставі доповіді, підготовленої створеною неї комісією, прийняла резолюцію, в якій засудила Пог. тугалію за вторгнення у Гвінейську Республіку й висунул вимогу, щоб Португалія виплатила компенсацію за зг вдані збитки. Резолюція містила також попередження, ш в разі повторення Португалією агресії проти незалежна африканських держав відносно неї будуть вжиті заход згідно зі Статутом ООН. В умовах протиборства Захід-Схід союзники Португалії продемонстрували солідарнісі із нею і при голосуванні цієї резолюції Іспанія, Велике британія, СІЛА та Франція утрималися. Вже 9—12 груд? 1970 р. в Лагосі (Нігерія) відбулася VII надзвичайна сес Ради міністрів ОАЄ, яка осудила агресію Португалі позицію її прихильників, висунула вимогу взагалі пршп нити будь-яку воєнну допомогу Португалії з боку Захо; й створила спеціальний фонд для надання всебічної д< помоги Гвінеї.

Спроба перевороту закінчилася невдачею: гвінейсь війська успішно впоралися із загонами найманців.

60-ті й особливо 70-ті роки позначилися низко міждержавних конфліктів, які ускладнювали відносив між африканськими державами. Спричинювалися конфлікти здебільшого територіальними суперечками, я набирали особливої гостроти, коли спірна територія бу. багата на корисні копалини. У Північно-Східній Афри ініціатором конфлікту стала Сомалі.

Коли в липні 1960 р. виникла незалежна держава С малі (до неї ввійшли колишні англійські та італійсі володіння), то вона відразу висунула територіальні пр тензії всім своїм сусідам. Формально згідно з Конст туцією Сомалі 1960 р. молода держава прагнула до ми ного розв'язання територіальних проблем. Символом і риторіальних претензій стала п'ятикутна зірка на прапс Сомалі: італійське, англійське та французьке Сома

4

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

область Ефіопії Огаден та північний район Кенії. Фак­тично крім тієї території, яка ввійшла до її складу, Сомалі претендувала на Джібуті (незалежна з 1977 p.), 40 % те­риторії Ефіопії та 25 % території Кенії. Таким чином, Сомалі виступила проти принципу непорушності кордо­нів.

Уже влітку 1960 р. в Огадені відбулися сутички між сомалійськими кочовиками й ефіопськими військами, а на кінець року — прикордонні сомалійсько-ефіопські су­тички. В лютому 1964 р. почався збройний конфлікт Со­малі-—Ефіопія. ОАЄ розглянула цю ситуацію на надзви­чайній сесії Ради міністрів тоді ж, у лютому, і закликала учасників конфлікту негайно припинити вогонь і почати переговори з мирного врегулювання суперечностей. Роз­горнуте рішення ухвалила чергова сесія Ради міністрів ОАЄ. Завдяки посередництву затвердженого на цю роль Судану ворогуючі сторони в березні роз'єднали війська, а потім припинили взаємну ворожу пропаганду.

Проте свої претензії до сусідів Сомалі не зняла, що призвело до війни між Сомалі й Ефіопією в 1977—1978 pp. Спочатку активізація бойових дій «Фронту визволення Західного Сомалі» в ефіопській провінції Харерге (штаб-квартира Фронту перебувала в Могадишо) викликала ши­рокі операції військ Ефіопії проти повстанців. Потім, на­прикінці липня 1977 p., сомалійські війська вдерлися на територію Ефіопії: почалася війна, яка закінчилася виве­денням військ Сомалі в березні 1978 р.

Цією війною скористалися головні суперники того часу — США й СРСР. Підтримуючи «прихильника со­ціалізму» М. X. Маріама, СРСР здобув можливості для використання портів Ефіопії радянськими військовими кораблями. США зробили ставку на сомалійський режим Сіада Барре й підписали з ним у 1980 р. угоду, яка від­кривала американському військовому флотові та авіації доступ до сомалійських військових баз.

Ефюпська-сомалійська війна 1977—1978 pp. становить типовий приклад дій ОАЄ щодо припинення конфлікту. Як правило, ця організація уникала підтримки або засуд­ження якоїсь із сторін і зосереджувала свої зусилля на мирному врегулюванні Саме так діяла посередницька ко­місія ОАЄ з урегулювання сомалійсько-ефіопського кон­флікту, створена ще на X сесії Асамблеї глав держав та

462