Тема 6 Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин

Ізраїлем і США посилили позиції провідних країн Захо­ду, зокрема США, на Близькому Сході. Позиції СРСР значно похитнулися. Ізраїль мав змогу продовжувати свою політику, що засвідчили, зокрема, його вторгнення в Ліван 1982 p., політика з питання Єрусалима.

Кемп-девідський процес завдав удару по єдності араб­ських країн, подальше розмежування тривало, що дістало відображення в утворенні у 80-ті роки арабських суб-регіональних організацій економічного й політичного сирямування.

Після підписання договору Єгипет певний час зали­шався в ізоляції в арабському світі Однак необхідність компромісу у справі близькосхідного врегулювання става­ла дедалі очевиднішою. Єгипет був першою арабською країною, що нормалізувала відносини з Ізраїлем. Не мине й 15 років, як цим шляхом щцуть і інші арабські країни.

У жовтні 1981 р. А. Садат загинув- від руки мусуль­манського фанатика. Наступник А. Садата X. Мубарак. продовжив його політику щодо врегулювання близько­східного конфлікту, але спромігся нормалізувати відно­сини з арабськими країнами й відновити роль Єгипту як «центру сили» на Близькому Сході.

Революція в Ірані та зростання ролі ісламського фактору в міжнародних відносинах

У 60—70-тіроки в Ірані були здійснені реформи, що мали на меті прискорення капіталістичного роз­витку країин. Вони дістали назву «білої рево­люції», або «революції шаха і народу».

Але політика швидкої модернізації викликала проти­дію населення, що виявилося неспроможним за короткий час призвичаїтися до зіткнення модернізацц й традиції в реальному житті.

44Э

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 6 Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин

Антишахський рух очолило шиїтське духівництво. В 1978 р. в країні прокотилася хвиля опору проти шаха. В січні 1979 р. шах подався у вигнання, а видатний лідер мусульман-шиїтів аятола Хомейні проголосив «Ісламську Республіку». Влада фактично перейшла до рук духів­ництва. Новий режим почав проводити антиамерикан-ську й антирадянську політику, розірвав відносини з СРСР і США. В листопаді 1979 р. американське посольство в Тегерані було взяте приступом, його працівники залиша­лися заручниками до січня 1980 р. Іранська революція є типовою для традиційних суспільств, що модернізуються, де народні маси прагнуть відновити порушені умови існу­вання, повернутися до звичаїв, норм та традицій минуло­го. Вона справила значний вплив на міжнародні відноси­ни, дала поштовх поширенню ідей фундаменталізму в ісламському світі.

Після революції в Ірані, подій в Афганістані 1979 р. роль ісламського фактору в міжнародних відносинах зросла. Адже іслам — державна релігія у 28 країнах, мусульмани становлять більшість населення в 42 країнах Азії та Африки. У сучасному світі понад 1 млрд мусульман. Ідейні течії ісламу можна поділити на два типи: традиціоналізм і реформізм. Останній має два різновиди: фундаменталізм та модернізм.

Традиціоналізм, який відкидає будь-які нововведення, є офіційною ідеологією в країнах Перської затоки. При­хильники ісламського модернізму вважають іслам систе­мою, що здатна пристосовуватися до зміни умов. Вони не тільки не наполягають на відособленні мусульманського світу, а й виступають за співробітництво з неісламськими країнами, допускаючи при цьому синтез ісламської й неісламської культур.

Найактивнішим з усіх сучасних ідейних течій в ісламі є фундаменталізм. З посиленням цієї течії пов'язане «іс­ламське відродження» в багатьох арабських та інших му­сульманських країнах. Фундаменталісти закликають по­вернутися до інститутів раннього ісламу, очистити іслам від пізніших нашарувань, відновити його в первісній чистоті.

Ісламський фарор відігравав і відіграє величезну роль у подіях у Лівані, де в 1975 р. почалася громадянська війна. Ця країна стала «випробним полігоном» для всіляких терористичних ісламських організацій.

444

Значний вплив справляє цей фактор і на проблем близькосхідного врегулювання, «серцевиною» якої є па лестинська проблема. Розкидана по багатьох країнах сві ту, палестинська еміграція слугує важливим джерелом по повнення фундаменталістських організацій.

Фундаменталізм уважається альтернативою панарабіз му — рухові за єдність і незалежність арабської нації н основі відокремлення ісламу від держави.

Тема 7

СИСТЕМА

МІЖАФРИКАНСЬКИХ

ВІДНОСИН

Формування засад зовнішньої політики молодих африканських держав Становлення системи міжафриканських відносин

Розвиток політичних відносин між афри­канськими державами в 60—70-ті роки Становлення економічного співробітництва

Економічна комісія ООН для Африки Суперництво СРСР—Захід в Африці та його вплив на міжафриканські відносини

Формування засад зовнішньої політи­ки молодих африканських держав

З огляду на надзвичайну відсталість суспільного життя колоніальної Африки саме в Західній пів­кулі серед нащадків рабів, переселених туди з Африки, зародилися панафриканський рух та ідеологія панафриканізму. Засновниками панафриканізму на зламі XIX—XX ст. були представники негритянської інтеліген­ції зі СІЛА та Вест-Індії. Лідерами цього руху стали ви­датний діяч негритянської громади в СІЛА Вільям Дюбуа, якого вважають батьком панафриканізму, та негр-юрист з острова Трінідад Генрі Сшьвестр Вільямс. Спочатку завдан-

446