Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

справи цієї країни. За його підбурювання війська правого угруповання розпочали в червні 1963 р. воєнні дії проти визволених районів, а 17 травня 1964 р. вже США приступили до бомбардування цих районів. Разом з американськими військами у воєнних діях брали участь підрозділи сайгонського режиму, а також наймані тайські військові. Заклик співголів Женевської наради 1954 р. (СРСР та Великобританії) до нормалізації становища в країні праві сили Лаосу не взяли до уваги. У свою чергу, Вашингтон відхилив пропозицію СРСР у липні 1964 р. про скликання нової наради 14 країн для врегулювання ситуації в Лаосі. Відтепер Лаос опинився міцно при­в'язаним до Південного В'єтнаму в планах США з розширення війни в Індокитаї відповідно до «тонкінської резолюції».

За допомогою США швидко зростали збройні сили в'єнтьянського уряду, а також «спеціальні війська», що, як і попередні, утримувалися й керувалися американ­цями. Крім того, всупереч положенням женевських угод 1962 р. США вели на лаоській території будівництво військових баз та інших військових об'єктів. Загалом американці стали повними господарями в зоні, що конт­ролювалась в'єнтьянським урядом. У зоні контролю національно-патріотичних сил Лаосу зростали й зміц­нювались їхні збройні сили, що дістали назву Народно-визвольної армії Лаосу. Ця армія здійснила серію вдалих наступальних операцій, а на початок 1973 р. вже ви­зволила 4/5 території Лаосу, на якій проживало близько половини населення країни. Національно-патріотичні сили вели активну політичну діяльність, висували конст­руктивні пропозиції з урегулювання лаоської проблеми.

Наслідком політичної та дипломатичної діяльності національно-патріотичних сил Лаосу стало укладення 21 лютого 1973 р. угоди з в'єнтьянським урядом про вста­новлення миру й досягнення національної злагоди.

В

єнтьянська угода передбачала припинення американ-

ських бомбардувань, а також будь-якого втручання Ззовні в лаоські справи, заборону введення військового персоналу та ввезення зброї та військового спорядження •ноземних країн, розпуск військових та напіввійськових °Рганізацій іноземних держав, а також «спеціальних військ». Відповідно до угод мав бути створений Тимча-

359

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ щ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

совий уряд національної єдності та Національна політичні консультативна рада. Підписання В'єнтьянської угоди відновлення миру й досягнення національної злагоді стало історичною перемогою лаоського народу в боре за свободу, незалежність та соціальний прогрес. 14 ве ня 1973 р. був підписаний Протокол до В'єнтьянсько угоди, в якому вирішувалися питання створення ТимчаІ сового уряду національної єдності, Національної політич| ної консультативної ради, питання нейтралізації В'єнтьяна та Луангпрабанга, припинення вогню та роз'єд-1 нання збройних сил сторін, організації виконання угоді та ін.

Специфічну рису тодішньої обстановки в Лаосі ста-| новила наявність трьох зон і трьох типів влади в країні у визволеній зоні влада мала революційний характер, зоні контролю в'єнтьянської адміністрації зберігалис монархічні й феодальні порядки, в нейтралізованих у. тому 1974 р. містах В'єнтьяні та Луангпрабанзі паї коаліційна влада. Весною 1975 р. в Лаосі склалася рево^ люційна ситуація, на виникнення якої суттєво вгошнул ліквідація маріонеткових режимів у Південному В'єтнад й Камбоджі. З травня розпочався поступовий переэГ влади під контроль сил визволення, який закінчився про­голошенням 2 грудня 1975 р. Лаоської Народно-Демокі ратичної Республіки (ЛНДР), створенням Верховних народ* них зборів та уряду республіки.

Перемога революційних сил у Лаосі збіглася в часі цілковитим визволенням Південного В'єтнаму й Кам^ боджі від маріонеткових режимів. І цей збіг не є випаді ковим, оскільки народи цих трьох країн тісно пов'яз своєю багаторічною боротьбою за свободу, незалежніс та соціальний прогрес. Тільки допомагаючи один одному^ вони змогли добитися перемог у боротьбі проти ін них поневолювачів та їхніх місцевих прислужників.

Зовнішнюполітична діяльність лаоського уряду здійсь нювалася згідно з програмою, схваленою 2 грудня 1975 р\ Національним конгресом народних представників. Ця прог^ рама передбачала: встановлення дипломатичних відносі та розвиток торговельних зв'язків з усіма країнами, неза-і лежно від їхньої соціальної та ідеологічної системи, основі мирного співіснування; активну участь у ності Руху неприєднання на захист незалежності й с>