4. Питання

1. Директива про охорону комп'ютерних програм (91/250/ЄЕС) та Директи­ ва про право прокату і деякі суміжні права (92/100/ЄЕС) могли б бути пошире­ ні на електронну передачу з однієї точки до іншої. Припускаючи таку можли­ вість, чи вважаєте ви, що певні елементи повинні адаптуватися? Якщо так, то які з них?

2. Спробуйте вказати рівень економічного застосування режиму прокату та позичання стосовно правоволодільців та інших сторін.

1. Що ви можете сказати про роль у цих процесах мультимедіа?

Підрозділ VI Право на цифрову передачу в ефір Основні положення

Передача в ефір вже регулюється певними нормами, та існує точка зору, що цифрова форма сигналів пов'язана з далекоглядними складнощами щодо ко­піювання споживачами, а володільці суміжних прав повинні мати виключне право на передачу в ефір, а не просто отримувати справедливу винагороду.

1. Вступ

Стосовно авторського права і суміжних прав існує різниця між зв'язком з од­нією особою та зв'язком з великою кількістю осіб. З цієї точки зору зв'язок з од­нією особою або з однієї точки до іншої не є передачею в ефір.

Необхідно прямо зазначити, що хоча передача є вже традиційною сферою, проте вона тісно пов'язана з інформаційним суспільством. Цифрова передача в

185

КНИГА 1. Нормативні акти і документи, бвропейська інтеграція України

ефір дозволяє здійснювати передачу, яка конкуруватиме лише з послугами, що надаються безперервно. Практичні наслідки цифрової передачі в ефір як для правоволодільців, так і для споживачів будуть різними, залежно від того, чи передача в ефір складається з окремих частин програми, чи з програми, яка складається виключно з музики та не переривається рекламою або іншими по­відомленнями. Потрібно враховувати також якість передачі в ефір, яка досяга­ється за допомогою цифрової технології, та якість копій, які споживач може ви­готовити з творів, що передаються в ефір.

Записувальна індустрія висловлює побоювання, що споживачі отримають можливість виготовляти копії високої якості, а це завдасть відчутної шкоди ринку компакт-дисків. Вона підтримує запровадження права дозволу або забо­рони щодо записів цифрової передачі в ефір. Нині ж виробники фонограм та виконавці мають тільки право на справедливу винагороду.

Питання щодо права на передачу в ефір є актуальним і для виробників та акторів фільмів.

Передача в ефір, яка в минулому вважалася як другорядне використання твору, нині набуває першочергової ваги як ефективна форма використання, то­му законодавчий режим повинен враховувати таку зміну.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. В Бернській конвенції відсутнє право на передачу в ефір. Вона надає авто­ рам літературних і художніх творів права, які є специфічними щодо визначених видів творів. В принципі такі права є виключними правами, але згідно зі стат­ тею 11 ^в (2) обов'язкові ліцензії можуть надаватися авторами.

Римська конвенція не запроваджує виключне право на передачу в ефір для виконавців і виробників фонограм, яким надається право на справедливу вина­городу згідно із статтею 12.

2.2. У законодавстві Співтовариства можна знайти посилання на передачу в ефір у кількох місцях. «Передача в ефір» у Директиві «Телебачення без кор­ донів» означає «первинну передачу, бездротову або по проводах, наземну або через супутник, кодовану або ні, програм, призначених для невизначеного кола осіб». До цього визначення не включені послуги зв'язку, які забезпечують пере­ дачу інформації, або інші послуги за запитом, такі як фотокопіювання, елект­ ронні бази даних та інші.

Концепція передачі в ефір у Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію підходить під таке визначення. В ній говориться про «незмінну передачу для іншої держави-члена по проводах або засобами без­дротового зв'язку, зокрема за допомогою супутника, телевізійної або радіопро­грами, призначеної для публіки» (стаття 1 (3)). Вказується також, що «якщо сиг-нали-носії програм передаються в закодованій формі, має місце передача для публіки за допомогою супутника за умови, що декодувальний пристрій нада­ється в розпорядження публіки з допомогою організації з радіомовлення або за її згодою» (стаття 1 (2) (с)).

Щоб включати все радіомовлення, доступне публіці, ця ж Директива вклю- j чає всі супутники, призначені для радіопередачі сигналів для їх наступного І прийому публікою або для їх «індивідуальної неколективної передачі». Іншими і словами, не технічні можливості супутника, які є вирішальними, а сама дія пе- 1 редачі в ефір повинна робити можливим прийом публікою телерадіомовлення. 1

186 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Отже, в сучасному законодавстві Співтовариства передача в ефір розгляда­ється як будь-яка передача публіці, а не індивідуальні послуги за запитом, не­зважаючи на те, яка технологія використовується: радіо, супутникова, аналого­ва чи цифрова.

Принаймні, у Співтоваристві існує частково узгоджене право авторів та ін­ших правоволодільців на передачу в ефір.

В Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вимагається від держав-членів передбачати виключне право автора давати до­звіл на передачу для публіки за допомогою супутника творів, які охороняються авторським правом (стаття 2). Відповідно до цього придбання прав здійснюєть­ся тільки за угодою, але існують і винятки (стаття 3).

Директивою про право на прокат виконавцям і виробникам фонограм нада­ється право на справедливу винагороду, «якщо фонограма, виготовлена з комер­ційною метою, або відтворення такої фонограми використовується для передачі за допомогою радіохвиль або для сповіщення невизначеному колу осіб» (стат­тя 8(1)). Гармонізація, що вимагається в цій статті, є мінімальною. У держав-чле­нів залишається свобода запроваджувати більш далекоглядну охорону.

Телерадіомовним організаціям також надається певна кількість виключних прав щодо їхньої передачі в ефір: право запису (стаття 6), право відтворення (стаття 7), право мовлення і сповіщення твору невизначеному колу осіб (стат­тя 8) та право розповсюдження (стаття 9).